Один із творців ЗУНР: 105 років тому в авіакатастрофі загинув полковник Дмитро Вітовський

"Еспресо.Захід" розповість про життя, цікаві моменти з біографії та значення в українській історії Дмитра Вітовського.

Життєвий шлях і військова діяльність Вітовського

Фото: Вікіпедія

Дмитро Вітовський народився 8 листопада 1887 року в селі Медуха, що у сучасній Івано-Франківській області, в родині дрібної української шляхти. Був випускником Станиславівської гімназії, де став членом таємного українського гуртка, який збирався організувати "аграрний терор проти польських політиків".

З ранніх років Дмитро Вітовський був просякнутий українською ідеєю. Ставши студентом правничого факультету Львівського університету, він активно займався тодішніми українськими політичними питаннями. Брав участь у боротьбі за створення українського університету, розробив план звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, котрий здійснив замах на намісника Галичини графа Андрія Потоцького. За активну політичну діяльність був засуджений і позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, який отримав 1908 року. У 1910 році ув'язнений за політичну діяльність, після звільнення закінчував студії у Краківському університеті.

Перед початком Першої світової Вітовський брав активну участь у створенні "Січей", а згодом добровольчого формування в австрійській армії – Українських січових стрільців. Він був стрілецьким ідеологом та одним із неформальних лідерів УСС. Тому нічого дивного в тому, що під час Першої світової війни Вітовського перевели служити з лав австро-угорської армії в УСС, де він став сотником. Сотня Дмитра Вітовського брала участь в австрійському наступі на Галичину, також сотник Вітовський пройшов усі бої УСС у Карпатах. За перемогу на Маківці нагороджений медаллю "За хоробрість".

Фото: Вікіпедія

Крім військових дій, Вітовський відзначився тим, що здійснював організацію українського шкільництва та українських державних органів влади на нових територіях, куди просувалася його сотня.

Фото: Локальна історія

У цей буремний час Дмитро Вітовський також  встиг одружитися. Це сталося у 1916 році, у відпустці після поранення. Його дружиною стала Марія Ліщинська. У них народився син, якого також назвали Дмитром. Він виріс патріотом, гідним свого батька, і згодом героїчно загинув в УПА.

Політична діяльність і значення Вітовського для виникнення ЗУНР

Фото: Вікіпедія

З розпадом Австро-Угорщини восени 1918 року Вітовський завдяки своєму військовому таланту, харизмі й рішучості розпочинає формування українських боєздатних підрозділів з УСС, які стали основою Української Галицької Армії (УГА).

Вітовський відіграв ключову роль у Листопадовому чині 1918 року, коли українські військові сили під його керівництвом зайняли Львів, проголосивши створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Він став державним секретарем (міністром) військових справ ЗУНР, займаючись організацією оборони проти польської агресії. Під його командуванням певний час перебувало 100 тис. солдатів. Завдяки його талантам поляків вдавалося довгий час втримувати від захоплення Галичини.

Окрім військової, Вітовський також брав активну участь у політичній діяльності. Він був членом Української Національної Ради та боровся за об'єднання ЗУНР з Українською Народною Республікою (УНР), що таки сталося 22 січня 1919 року у формі Акта Злуки. У травні 1919 року Дмитро Вітовський став членом делегації на мирній конференції в Парижі, яка за дорученням Державного секретаріату мала домагатися припинення агресії Польської держави проти ЗУНР.

Загибель в авіакатастрофі Вітовського

Фото: Локальна історія

Дмитро Вітовський трагічно загинув, повертаючись із Парижа до Кам’янця-Подільського, на той час осідку уряду УНР, на важкому німецькому бомбардувальнику ВПС УНР Zeppelin-Staaken RXIVa. УНР ще раніше закупила три такі великі літаки, які могли підняти в небо вантаж у 4 тонни. Однак вони не відзначалися надійністю. Разом із Вітовським також загинув ад'ютант, чотар УГА Юліян Чучман. Дорогою вони забрали із Бреслау (Вроцлава) урядовий вантаж – надруковані гроші УНР і скрині з документами (можливо, карти). Однак до Кам’янця літак не долетів – у повітрі стався вибух; усі пасажири й екіпаж загинули.

Причини трагедії й досі викликають суперечки. Тодішні журналістські версії були, що на літак Вітовського напали польські ВПС, однак джерела не підтверджують цією інформації. Найімовірніше, літак розбився через несправність у моторі, тобто стався нещасний випадок.

Авіакатастрофа сталася під Ратибором (на кордоні тогочасних Німеччини й Польщі). Вітовський летів з Паризької мирної конференції, на якій намагався переконати Антанту в необхідності визнати Україну, а не лише Польщу, Чехословаччину і Югославію, новою державою на карті Європи.

На момент смерті Вітовському було 31 рік. Донедавна вважалося, що він загинув 4 серпня 1919 року, проте київський історик Павло Гай-Нижник на підставі раніше невідомих документів встановив, що Дмитро Вітовський загинув саме 2 серпня 1919 року.

Дмитра Вітовського поховали у Берліні 14 серпня 1919 року на цвинтарі Гугенотів. Та через 83 роки його перепоховали на українській землі. Це сталося у 2002 році у Львові на Личаківському цвинтарі.

Підсумовуючи, зазначимо, що Дмитро Вітовський був одним з найвидатніших лідерів українського національного руху початку XX століття. Його роль у створенні та захисті ЗУНР, а також у процесі об'єднання українських земель, важко переоцінити. Адже без фахових військових українцям на Галичині не вдалося б створити свою державу. Вітовський виявив себе як талановитий військовий командир і державний діяч, здатний на сміливі та стратегічно важливі рішення. Його діяльність заклала основу для подальших українських національно-визвольних змагань, а пам'ять про нього й досі зберігається, і численні монументи й назви вулиць - свідчення цього. "Буде армія – буде державність" – фраза, яку приписують Дмитру Вітовському, й досі залишається актуальною для України.

Читайте також: Найбільша катастрофа в історії авіашоу: 22 роки тому у Львові сталася Скнилівська трагедія