"За 2 місяці ми знищили близько 30 російських причіпних гармат", — воїн Закарпатської бригади

Історією бійця поділились в пресслужбі бригади, передає "Еспресо.Захід".

До повномасштабної війни 29-річний Ярослав (позивний "Борода") жив і працював у Києві – продавав автомобілі зі США. У перші ж дні російського вторгнення поїхав до себе додому на Прикарпаття й пішов у ТЦК.

"Я проходив строкову службу, мав армійський досвід, тому питання йти чи не йти навіть не виникало, – каже Ярослав. – Це був військкомат у районному центрі, і мене спитали: "Чого прийшов – на облік стати?" "Ні, почалася війна." "Хочеш залишитися тут і охороняти ТЦК?" Я поглянув – стоять двоє дядьків у якомусь спортивно-військовому одязі з гумовими палицями, охороняють ТЦК. "Не хочу," – кажу. "Тоді на медкомісію." Я швидко пройшов трьох лікарів, які розписалися за десятьох, спитавши, чи є скарги на здоров’я. У мене зі здоров’ям не все гаразд, але я відповів, що зараз скарг немає. І мене визнали придатним. Через два дні я був у Мукачеві, в 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді, а ще за кілька днів – у зоні бойових дій на Запоріжжі."

Спочатку Ярослав потрапив у ремонтний батальйон, який виконує завдання на певній віддалі від лінії зіткнення, однак як тільки випала нагода, перевівся в підрозділ безпілотних літальних апаратів і невдовзі став працювати з великим нічним дроном-бомбером.

"Я навчався разом із двома нашими бійцями – Ромою Гапаком з Ужгорода та Олександром Лущиком із Рівненщини. Обидва, на жаль, загинули навесні цього року. Але встигли знищити дуже багато ворожої техніки та живої сили – дуже хороші й професійні були хлопці. Раніше працювати було простіше – ми залітали на 10 кілометрів у ворожий тил, знаходили в посадці техніку, розбивали її скидами й спокійно поверталися назад. Пригадую, за два місяці знищили близько 30 причіпних гармат. Якщо навіть частина з них була муляжами, це все одно більше, ніж артилерійський дивізіон. Зараз не так – ворожа техніка заїжджає на бойові позиції, відстрілюється й швидко тікає на безпечну відстань. До того ж росіяни останнім часом застосовують мобільні вогневі групи, які з тепловізорами полюють на наші дрони-бомбери, а також навчилися ефективніше працювати зі своїм РЕБом (засобами радіоелектронної боротьби). Це знизило нашу ефективність, однак після того, як виробник "прокачав" дрони й зробив їх стійкішими до РЕБу, ефективність знову пішла вгору. Такі перегони технологій тривають постійно", — розповідає воїн.

Читайте також: "Ми були так близько, що чули, як росіяни готуються вести вогонь по нас", – боєць 128-ї бригади Гуцул

Найпоширеніші цілі для Ярослава – гармати, міномети, бліндажі, різноманітна техніка.

"По гарматах, як правило, працюємо двома скидами: першим знищуємо укриття, а другим — казенник, де розміщені засоби наведення та різні механізми. Можна знешкодити ворожу гармату й одним кумулятивом, але для цього треба влучити зверху в ствол і пропалити його. Зробити це надзвичайно складно, оскільки ствол тонкий, і влучити в нього з висоти в кілька десятків метрів навіть у безвітряну погоду дуже непросто. Мені це кілька разів вдавалося, але не тому, що я такий крутий, а просто пощастило. Однак бувають і інші ситуації. Якось наші FPV-шники пошкодили ворожий "Урал", який треба було добити. Це велика вантажівка, здавалося, легка ціль, але вітер так сильно тягнув дрон, що жоден мій скид не влучив. І таке трапляється", — каже "Борода".

Після війни Ярослав планує продовжити працювати по своїй теперішній спеціальності, можливо, стане консультантом, пілотом-випробовувачем дронів. А поки продовжує бити ворога з повітря на Запорізькому напрямку.

"Стомився вже майже за три роки, звичайно, – каже Борода. – А що робити? У СЗЧ не збираюся, за кордон не втечу, бо батьки вдома, котрих треба підтримувати. Працюю більше на автоматі, по звичці – інших варіантів для себе не бачу", — додає він.