Підкидали кутю до стелі й відлякували відьом. Як українці ворожили на Святвечір

З цією метою "Еспресо.Захід" звернувся до фольклориста Андрія Вовчака.

Різдвяно-новорічний цикл ворожінь, розповідає пан Вовчак, розпочинався ще на Катерини, 7 грудня. А вже після парубоцьких бешкетів і дівочих ворожінь на Андріївських вечорницях, черга гадати переходила до господарів, вони здійснювали свої обряди саме на Святвечір.

Святвечір має три основні ідеї, найновішою з яких є народження Христа. Ця ідея прийшла до українців лише з християнством, тоді як дві інші несуть в собі ще дохристиянські уявлення.

Так, друга ідея полягає, власне, у вірі в те, що на початку будь-якого циклу його можна заворожити. Наприклад, у Святвечір магічним способом можна забезпечити собі достаток, врожайність, щастя на наступний рік. Вплинути на майбутнє можна, звісно, за допомогою певних обрядів.

Так, напередодні Святвечора, господарі прибирали хату, заносили солому та сіно і стелили їх на підлогу й стіл. Зокрема, на підлогу кидали ще й горішки чи монети. Господарські дітлахи мали залізти під стіл на солому, щоби знайти в ній заховані "скарби". Під час цього діти мусили мукати й бекати, як домашня худоба, аби накликати плодючість і достаток. До слова, поки господар застеляв солому, також ревів, як віл.

Читайте також: 12 пісних страв на Святвечір. Що вони символізують.

А перед Святою вечерею господарі мали обійти своє обійстя й погодувати худобу. Для цього зі святкового столу набирали потроху з кожної страви і по черзі годували тваринок. Знову-таки, це робили для того, щоби худоба добре плодилася.

Але не забували і про захист від нечистої сили, адже вірили, що злі духи активізуються саме напередодні свят. Тому, коли господар обходив двір, він міг також виконувати й обряди захисту. Найчастіше доводилося захищати худобу від відьом, що крали молоко. Аби відьма не могла потрапити до стайні чи до кошари, їх обкурювали запаленим зіллям. Запах зілля мав властивість відлякувати відьом.

Або ж, замість обкурювання, в стайні ховали залізні предмети, що за своєю суттю не підпускають нечистої сили. Тому, наприклад, під поріг стайні могли покласти залізні цвяхи.

Найцікавішим обрядом відлякування було розсипання дикого маку в хлівах. За уявленнями українців, відьма не могла підійти до худоби, переступивши через мак, а мусила зібрати кожну розсипану горошину. Зробити вона цього, звісно, ніколи не встигала, бо затримувалася, аж поки не починали співати півні.

Коли ж сім’я вже сіла до вечері, господар починав ворожити на пшеничній куті. Він набирав ложку куті й підкидав її до дерев’яної стелі. Залежно від регіону і господарства, яке мав ґазда, такі ворожіння, звісно, відрізнялися.

Зокрема, у гуцулів кутю підкидали аж тричі. За кожним разом господар мав блеяти, то як ягнята, то як телята. А за третім разом промовляв: "Як пшениця пристає до стелі, най так рояться бджоли".

На Поділлі це ворожіння мало дещо інше значення, там вважали: скільки пшона пристане до стелі, таким і буде майбутній врожай.

Також за вечерею могли ворожити на полум’ї від вечірньої свічки. Наскільки високим було полум’я, настільки високим буде і колос пшениці.

Читайте також: Тернопільська, лемківська чи бойківська. Рецепти куті Західної України.

Третьою основною ідеєю Святвечора – є ідея збору всього роду. Це уявлення пов’язане з культом померлих. Бо, коли кажуть, що на Святвечір має зібратися вся родина, то йдеться не лише про живих, а й про померлих рідних.

До слова, традиційний дідух або дід, якого урочисто вносили до хати й ставили на покуття, є місцем, де протягом усіх різдвяно-новорічних свят перебувають душі померлих родичів. Тому в деяких регіонах, зокрема у поліщуків, де, до речі, й сьогодні померлих називають дідами, біля дідухів ставили страви зі святкового столу, аби нагодувати рідних. Дехто міг запихати харчі в самого дідуха.

А от на Бойківщині й Гуцульщині рідних годували після Святої вечері, для цього було заведено не прибирати посуду зі столу. Посуд мав стояти протягом усієї ночі, аби душі померлих могли пригоститися.

На Опіллі з цією метою померлим виділяли окремий келих з водою, який накривали хлібом і ставили на столі або на підвіконні. Замість келиха могла бути й порожня миска.

Однією з найдревніших обрядодій, яку виконували з тою ж ціллю, є розкидання бобів по кутках хати. Адже бобові – це одна з найстаріших культур, якими харчувалися наші предки.

Читайте також: Що б то заколядувати: топ-5 українських колядок.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook–сторінку.