Убивство львівських професорів: як за одну ніч нацисти знищили інтелектуалів Львова

"Еспресо.Захід" розповість про події цієї трагічної сторінки в історії Львова.

Передумови й історичний контекст

Місто Львів, столиця Галичини, зазнавав значних змін і потрясінь протягом перших десятиліть ХХ століття. Після Першої світової війни місто включили до складу відродженої Польської Республіки. Відповідно, у Львові панували поляки, які не дозволили українцям здобути власну політичну автономію.

До вересня 1939 року у Львові мешкали 318 тисяч жителів різних етнічних груп і релігій, 60% з яких були поляками, 30% – євреями та близько 10% – українцями й німцями. Місто було одним із найважливіших культурних центрів міжвоєнної Польщі, в якому розміщувалися п’ять закладів вищої освіти, зокрема Львівський університет і Львівська політехніка. Це був дім для багатьох польських і єврейських інтелектуалів, політичних і культурних діячів, науковців і представників міжвоєнної польської інтелігенції

За пактом Молотова – Ріббентропа 1939 року із початком Другої світової Львів перейшов під контроль Радянського Союзу. Та в червні 1941 року, після початку операції "Барбаросса", Львів опинився під німецькою окупацією.

Період перед убивством львівських професорів характеризувався складною політичною та соціальною ситуацією. Радянська влада здійснювала репресії проти інтелігенції, зокрема русифікацію закладів вищої освіти, арешти й депортації.

Після приходу німецьких військ ситуація не змінилася на краще. Німецькі нацисти мали намір знищити польську інтелігенцію та еліту. Це було частиною плану з руйнування культурного і наукового життя на окупованих територіях і послаблення рішучості польського руху опору. Крім цього, нацисти прагнули змінити етнічний склад населення окупованих територій, а також залякати місцеве населення.

Як відбулося масове вбивство

Вбиті львівські професори. Фото: Вікіпедія

На початку липня 1941 року гестапо заарештувало декілька десятків польських професорів, викладачів і членів їхніх сімей. Переважно це були викладачі Університету Яна Казимира (тепер – Львівський національний університет ім. Івана Франка). Арешти здійснювали вночі.

Деякі радянські та польські історики склали цілий міф, що списки нібито готували українські студенти польських професорів, які були пов'язані з ОУН, що на той час співпрацювала з нацистами, адже прагнула завдяки силі військ Гітлера домогтися відновлення Української держави. Однак насправді немає фактів про це, мета цього міфу очевидна - дискредитація українських націоналістів.

"Хто склав списки на знищення? Радянський письменник і публіцист Володимир Бєляєв озвучував версію КГБ, що це зробили члени ОУН. Польський дослідник Ришард Тожецький конкретизував - нібито це зробили мельниківці. Український історик Андрій Боляновський вважає, що початкові списки були укладені без сторонньої допомоги. І прізвища брались з довоєнного телефонного довідника", - написав журналіст й історик Вахтанг Кіпіані у своїй статті-реценщії на моногрфію Боляновського "Убивство польських учених у Львові в липні 1941 року: факти, міфи, розслідування". 

Спершу заарештованих тримали в приміщеннях університету, а потім вивезли на розстріл. У ніч з 3 на 4 липня їх привезли на Вулецькі пагорби (нині Стрийський парк) у Львові. Там їх розстріляли без суду та слідства. Крім розстрілу, німецькі війська використовували й інші методи: жертв били, забивали багнетом чи молотком.   

Серед загиблих були такі відомі особистості, як професор Казимир Бартель, математик, тричі прем'єр-міністр Польщі, і Тадеуш Бой-Желенський, відомий письменник і перекладач, один із засновників Львівської математичної школи Антоній Ломницький і видатний геодезист Каспер Вайґель.

Загалом було вбито близько 45 польських учених і викладачів разом з членами їхніх сімей та друзів. Серед групи затриманих уцілів лише професор Францішек Ґроєр: йому єдиному вдалося уникнути розстрілу. 

Після вбивства гітлерівці пограбували квартири науковців і знищили чи вивезли цінні наукові матеріали вчених.

Чи були покарані винуватці

Фото: Вікіпедія

Наказ про розстріл віддав генерал-майор поліції, бригадефюрер СС Карл Еберхард Шенгарт. Також в цьому брали участь із десяток офіцерів гестапо. Ніхто з них не був покараний за свою роль у львівській різанині, хоча кількох із них покарали за інші злочини, а комусь навіть вдалося втекти й приховано жити в Аргентині. А от генерал-майора поліції Карла Еберхарда Шенгарта повісили в 1946 році за рішенням Британського військового трибуналу.

Уже по завершенню Другої світової війни радянська пропагандистська історіографія, бажаючи скомпрометувати українські націоналістичні рухи, приписала виконання різанини польських професорів українському батальйону "Нахтігаль", який до 1942 року діяв у лавах німецької армії.

Насправді вже написано й опубліковано чимало свідчень про те, що участь "Нахтігалю" в тих подіях є дезінформацією КДБ.

"Щойно 2008 р. були розсекречені документи КДБ, з яких виразно видно, що за цією дезінформаційною, наклепницькою операцією стояли радянські спецслужби, метою яких було дискредитувати український визвольний рух, - пише історик Ярослав Сирник, пояснюючи, звідки виникли ці "списки студентів" і взялася "участь" батальйону "Нахтігаль" в подіях розстрілу польської еліти.

Хоча, для прикладу, Станіслав Богачевич з Інституту національної пам’яті Польщі каже, що солдати "Нахтігалю" нібито дійсно брали участь в арештах, але не в убивствах, і що їхня роль у цій події потребує подальшого дослідження. Тому польські дослідники звинувачують українців у пасивній співпраці з нацистами, оскільки ті ніяк не протидіяли звірствам щодо польської інтелігенції. 

У будь-якому разі, убивство львівських професорів стало однією з численних трагічних подій Другої світової на території міста Лева. Ця трагедія мала наслідки для наукового та культурного життя регіону. Адже Львів втратив багатьох видатних учених й інтелектуалів.

. Відкриття меморіалу у 2011 році. Фото: Вікіпедія

Сьогодні на місці розстрілу встановлено меморіал, що нагадує про трагічну долю львівських професорів і служить символом пам'яті про жертв нацистського терору.

Читайте також: Вперше з’явився на державній установі: 176 років тому над ратушею у Львові замайорів синьо-жовтий стяг