З чотирма малюками через пів Європи: як київська родина з-під обстрілів потрапила на шпальти німецької газети

Свою історію Дарина розповіла журналістці "Еспресо.Захід".

Дві доби сім'я з семи осіб добиралась із села Горбовичі під Києвом до Львова. Четверо дітей – віком 9 і 5 років, двоє близнят-дівчаток по 6 місяців, бабуся, чоловік і сама жінка. Усі семеро, разом з батьками чоловіка, в селі від початку війни жили під звуки обстрілів. Спершу чекали, але коли постріли почали лунати вже дуже голосно і, за відчуттями, лінія фронту наблизилась впритул, Дарина, мама чотирьох дітей, вирішила поїхати якомога далі від небезпеки. 
   

"Ми не хотіли виїжджати з Києва зовсім. Сподівались, що тут ми в безпеці. Але з першим пострілами ця впевненість розвіялась. Переїхали до родичів чоловіка у село, там провели майже два тижні. Але за кілька днів обстріли добрались і туди. Не близько, але вже десь за 20 кілометрів від села. 

Малюки сильно схудли за той час, поки ми жили в підвалі, мали стрес і не хотіли їсти. Двоє старших дітей також переживали. Настала така мить, що вирішили їхати. Дві доби добирались до Львова, бо тоді ще було багато блокпостів і бракувало бензину на заправках. Коли приїхали до знайомих у Львів – трохи видихнули, відпочили. 

У Львові ми пробули ще чотири дні, перепочили від дороги, погуляли. А далі зібрались до родичів у Німеччину – вони живуть в регіоні Баварія".

 

Дарина розповідає, що від словацького кордону їхали ще 15 годин. Коли прибули на місце призначення, були надзвичайно розчулені. У німецькому місті Цвізель їх зустрічали родичі  і п'ятеро волонтерів.  

"Нас зустріли, як рідних, і видно, що чекали. З пакетом подарунків, з усім необхідним на перший час. Для дітей тут вже були ліжечка, крісла, одяг, харчування, підгузники і все інше".

Жінка розповідає, що поки що живуть у родичів, але вже скоро зможуть самостійно шукати житло і піти на роботу.

Читайте також: Втратити дім, знайти роботу. Як переселенці у Львові будують нове життя

"Поки ми пройшли тільки першу реєстрацію з двох. Далі маємо подавати наступний пакет документів, а після цього можна шукати роботу, житло і т.д. Перша реєстрація – це для того, щоб повідомити, що ми тут є. А вже наступна дає більше можливостей. 

Читайте також: Волонтерський фронт: як у Львові забезпечують тил

Якщо двома словами: німці дуже допомагають і підтримують. Я сьогодні ледь не розплакалася, коли в центрі допомоги українцям побачила бланк з банку – гроші для допомоги Україні зібрали школярі цього містечка. 10659 євро. На них досі купують те, що просять з України, і щотижня передають автобусом, який нас привіз. До щему зворушливі малюнки учнів молодших класів, які теж збирають гроші на аукціонах у школі. Німець мені розповідав, що вони тільки те і роблять, що малюють малюнки — на уроках, після школи, на перервах", – розповідає біженка. 

 


 

За словами Дарини, українці в уявленні німців (принаймні тих, які їх оточують) є символом незламності і стійкості. А про їхню велику сім'ю навіть написали у місцевому віснику. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.