Яким є стиль львів’ян? Розмова з авторкою Street Style Hunter

Цей блог веде львівська фотографиня, яка створила Street Style Hunter три роки тому і займається "вуличним полюванням". Вона фотографує стильно одягнених людей, які ходять вулицями міста Лева. Дівчина поки не бажає відкривати свого імені й намагається робити свою справу анонімно, таким чином маючи змогу непомітно "ловити" в кадрах стильних осіб, які виглядають природно та органічно на вулицях міста.

"Еспресо.Захід" зміг поспілкувався з авторкою Street Style Hunter.

Розкажи про себе, що ти вивчала, чим займалася, звідки любов до фото, моди і стилю? 

Любов до фото виникла, коли вчилася режисурі на філії університету Поплавського у Львові. Половина одногрупників були фотографами чи операторами. Мені подобалося там вчитися: хороші викладачі і камерна атмосфера. Робила короткометражки, писала сценарії. Думаю, частково звідти ноги ростуть, бо тоді почала цікавитися фото. Також вивчала ще готельно-ресторанну справу в комерційній академії, оскільки батьки вважали, що творчої професії буде замало в житті. Однак так склалося, що не займалася ні кіно, ні готелями чи ресторанами. Після завершення навчання мене дуже цікавили танці. Працювала в професійному колективі, ми їздили за кордон і там виступами. Мали щоденні тренування. Це надзвичайні роки мого життя.

Стосовно моди і стилю, то з дитинства мала сильне зацікавлення до одягу. Дивилася канали про моду, читала різні журнали. До того ж, пам’ятаю один цікавий момент з дитинства. У бабусі була стара шафа із купою різного одягу. Я постійно виймала звідти одяг і перевдягалася. Потім мене сварили, бо вічно все вимазувала, але дуже мені подобалися ті перевдягання. Завжди любила одяг, моду, роздивлятися людей, аналізувати, чому це вбрання підходить чи не підходить, завжди мала свою експертну думку, але не завжди могла її обґрунтувати. Тому це щось природне для мене. Ще пам’ятаю, як 15 років тому, будучи підлітком, постійно експериментувала з одягом і тому була удостоєна на районі гопніками титулу "папуга", бо яскраво вирізнялася. Зараз сміюся з того, але тоді, чесно кажучи, навіть плакала.

До речі, стосовно одягу, то рік працювала в комісійному магазині у ролі директорки. Працівниками були мої родичі і друзі. Тоді я не дуже розумілася на тому, працювала як сліпе кошеня, інтуїтивно, але загалом виходило непогано.

А десь п’ять років тому купила собі фотоапарат і почала все більше цікавитися фотографією. Стала фрілансером, фоткала як різну комерцію, так і художні речі. Я зрозуміла, що дуже сильно очима все сприймаю. Тому і почала пробувати відтворювати і показувати те гарне, що бачу, щоб ділитися цим з людьми.

А батьки пов’язані з модою і творчістю?

Ні, лише я та сестра в нашій родині творчі.

Ідея Street Style Hunter – ділитися красою стилю людей, які гуляють Львовом

Як виник Street Style Hunter, чому вирішила шукати стильних людей на вулицях Львова?

Я завжди від нудьги починаю щось нове. Три роки тому, це був листопад 2019 року, мені було дуже скучно. Я взяла фотоапарат і пішла фоткати людей на вулиці. Бо завжди дуже любила спостерігати за людьми, мріяла мати камеру поруч в потрібні моменти і ловити ті унікальні миті, які помічаю гуляючи містом. Одне діло, коли ти бачиш красу, а друге, коли тобі мало цього і ти хочеш, щоб інші це теж побачили, хочеш поділитися. Я пам’ятаю ті яскраві моменти, які мене надихнули до того, щоб фотографувати людей на вулиці. Це насамперед Ніцца і Нью-Йорк. У США була за програмою "Work and travel". Я ходила по місту і мене зупинила одна жінка питанням, де я купила сукню, яка була на мені? А я ж купила її на секонді у Львові за 16 грн! Американка засипала мене компліментами і це було дуже класно, що хтось оцінив моє вбрання. Другий момент, це коли я була на відпочинку у Франції, там у Ніцці я побачили дуже цікаву жіночку з неймовірною сумочкою, з якимось бісером, з пір’ям. Вона мене вразила, хотілося її сфотографувати. Власне такі моменти мене і надихнули фотографувати стильних людей на вулицях Львова.

Розпочавши свій блог, ти пробувала повторити якийсь схожий акаунт, чи все таки Street Style Hunter – це щось спонтанне і по своєму унікальне?

Це все було спонтанно, просто захотілося і не думала когось повторювати. Хоча я завжди фоловила прикольну сторінку, де виставляють фотки чоловіків, які читають. Просто хлопці читають книжки. Ці фото не постановочні, а такі підпільні, розмиті. Ідея сторінки у тому, що ловлять в публічних місцях хлопців, які читають книжки і вони виглядають дуже сексуально. Там також дуже хороші й каверзні підписи до кожної фотографії. Недавно почала думати, що звідти взяла собі цю анонімність стосовно своєї сторінки. Бо той акаунт ведуть анонімно вісім людей, які живуть у Нью-Йорк. Десь недавно вони розкрилися і книжка вийшла з тими фото.

Коли у Львові почала фоткати людей на вулиці, то мало знала про вуличних фотографів і не слідкувала за ними. Тому не було якогось бажання когось повторити. Згодом я вже дізналася про таких титанів вуличного і фешин фото, як Біллі Каннінгем, Скотт Шумен та багатьох інших. Почала дивитися документалки про це і вивчати схожі пабліки. Але всі вони в більшості відкриті і там без проблем автори показують свої обличчя.

До речі, фішка анонімності на початках мене зацікавила ще й тому, що думала, якщо паблік нікому не буде цікавим, то хоч не ганьбитимуся! Більше того, зробила окремо емейл до цього акаунта, щоб мені не підтягувало знайомих. Настільки хотіла анонімно все робити, щоб спостерігати, як воно буде розвиватися. Перший рік не дозволяла ні сестрі, ні хлопцеві фоловити, щоб ніхто не дізнався.

Акаунт став популярним, бо люди постійно тегають і репостять себе і своїх знайомих 

Чи пам’ятаєш своїх перших людей, які потрапили на сторінку Street Style Hunter?

Так, звісно! Однією з перших була пара, яку сфотографувала на вул. Гнатюка, ближче до вул. Січових Стрільців. Дуже гарно їх сфотографувала. Виставила і за день та дівчинка десь це побачила і зробила репост. Вона написала: "Ми потрапили в модний паблік!". На той момент підписників було дуже мало і такі слова були для мене маленькою перемогою. Власне кажучи, акаунт вистрілив, бо люди знаходили себе чи своїх знайомих, кидали ці фотографії у приват, тегали, репостили у сторіз і хизувалися. Люди дуже радіють, коли їх вигляд оцінюють інші, відчувають тоді самоствердження. До речі, рекламу не купляла, люди самі все зробили, хоч на початках було важко розкрутитися.  

Розкажи, як часто фотографуєш, чи є якась система і який твій критерій вибору?

Так, маю свою систему. Фотографую як мінімум три рази в тиждень. Деколи буває, що приходжу ні з чим, бо не той день. А деколи за один похід на полювання можу контену на цілий тиждень наклацати. Стараюся вечором виставляти о 19:00-20:00. Щодня даю один пост і десять сторіз. Дуже хочу робити це чітко в одну годину, але поки не виходить. Інстаграм любить постійність, свої алгоритми. Не хочу називати себе жертвою соцмереж, але доводиться грати за їх правилами.

У мене критерії вибору прості. Спершу звертаю увагу на щось яскраве, воно одразу привертає погляд – одяг, текстура, а потім вже мозок включається, що це, яке воно, чи мені подобається, чи буде класно і в новинку моєму глядачу? Тому це суто мій смак, тут дуже все суб’єктивно, але людям подобається, значить виходить, що якоюсь мірою і об’єктивно обираю класні фото.

Street Style Hunter гуляє там, де найбільше людей

Де тебе найчастіше можуть зустріти люди?

Де найбільше скупчення людей, там і буде Street Style Hunter. Своїх маршрутів я не розголошую, це, так би мовити, секретна інформація. Звичайно, якщо десь в якомусь спальному районі пройде кралечка чи неймовірно одягнений хлопець, то я сфотографую. Раз на вул. Мазепи сама зупинила хлопця. Коли розумію, що для мене важливіше сфотографувати, то можу зупинити людину. Він виглядав ну дуже класно, мені було важливіше його зупинити, ніж тримати інтригу. Потім хлопець спитав, хто я, для чого фото роблю? Я відповіла, що для цієї сторінки. Він був такий щасливий, що ледь не на всю вулицю верещав! Бо знав про цей акаунт.

Чи всі твої кадри – це ловіння моменту, чи є постановочні?

Я виловлюю кадри серед вулиць. Постановочного лише трішки, - це або друзі, або люди, з якими розговорилася і фотографую їх "постфактум", або стильні клієнти, які прийшли на вуличного стилю зйомку і я просто не втримуюсь, щоб не опублікувати їх у блозі. Три роки тому працювала з більшим початковим ентузіазмом і могла за людиною пробігти від Оперного театру до пам’ятника королю Данилу. Зараз більш розслаблена, якщо не встигаю, то сама собі кажу, що нічого страшного, він чи вона тут ще раз пройдеться. Так і виходить! Люди часто ходять колами, коли гуляють, хоча, може вони спеціально для мене так? До речі, неписане правило хантера – аналізувати будеш потім, головне зроби фотографію! Якщо я ще до кінця не впевнена, чи треба мені це фото, то краще сфоткаю, а вдома вже перевірю. Бо інколи приходжу додому, дивлюся на фотографії в яких я спершу думала немає нічого особливого, а потім приближую й роздивляюся і бачу щось таке унікальне, якісь класні деталі та стиль, тоді знимка однозначно йде у пост.

"Мій фотоапарат завжди готовий і щодня заряджений"

Тобто, наскільки розумію, ти з фотоапаратом практично не розлучаєшся і він у тебе постійно заряджений?

Саме так! Бо, як тільки розлучуся, то можу пропустити щось красиве і потім буду себе тим мучити. Мій фотоапарат завжди готовий і щодня заряджений. Навіть всі свої нові сумочки, які купую, то спершу вивчаю їх розміри, щоб зрозуміти, чи влізе туди фотоапарат. До речі, не працюю з великими об’єктивами. Одразу скажу, що у хантера фотоапарат – це Nikon d7100, об’єктив – 50 мм.

Як реагують люди на тебе? Чи хтось вже впізнає і знає в обличчя?

Так, деякі знають, як я виглядаю, особливо ті, хто живуть чи працюють в центрі. Вони можуть спеціально стояти довго й робити вигляд, що в телефоні, а насправді чекають, поки я їх сфотографую. Часом хочеться підійти до тої дівчинки чи хлопчика і сказати, що йди з Богом, вже тебе сфоткала!

Загалом люди реагують по-різному. Але немає конфліктів, що мене за фото хтось побив чи зробив щось погане. Часто мої знайомі фотографи дивуються цьому. Одна колега каже, що лиш вона на вулиці камеру наставить, так одразу якісь мужики-амбали лізуть і кажуть, щоб не знімала і видалила те, що зняла. У мене такого немає, на пальцях можу перерахувати якісь незручні моменти. Наприклад, всім розповідаю історію, як сфотографувала симпатичного хлопця, який дуже класно виглядав, можна його було уявити на яхті, як він катається десь у Хорватії. Виставила пост і заснула. А на ранок купа у дірект повідомлень, бо виявилося, що це працівник СБУ! Я видалила фото без проблем. Завжди видаляю, коли людина пише, що це вона і не хоче, щоб її бачили. Таких випадків може до десяти було. 

"Для людей цей паблік, як модний журнал в якому іміджево бути"

Що тобі в основному пишуть у дірект?

Питають, як потрапити на цю сторінку, що зробити для цього? Для людей цей паблік, як модний журнал в якому іміджево бути і вони хочуть систематично в ньому з’являтися. Через ці запити я придумала підписку в Patreon. Люди готові заплатити за те, щоб потрапити на сторінку Street Style Hunter. Я дуже рідко таке практикую, але зараз починаю розуміти цінність свого акаунта і з фінансової точки зору.

Також дуже багато питають точкових порад, на зразок, де купити куртку, штани і так далі. Самі люди розуміючи, що забирають мій час, кажуть, чи є у вас така послуга, що ви можете мені допомогти зі стилем? Власне, заробляю я на тому, що стала стилістом. Пройшла курси і багато інформації прочитала про стиль. У мене є платна консультація, яка користується попитом. Стиліст – це людина, яка допомагає вам не просто одягатися гарно, а знайти ваш одяг, імідж, показати те, що всередині завдяки одягу. До речі, це так цікаво, що люди в мене настільки вірять, у цей бренд, що готові йти на консультацію навіть не бачачи мене! Перед консультацією, я кидаю їм гугл-форму заповнення, це такий анкетник, де дуже багато питань в інтерактивній формі. Зокрема, навіть фото у нижній білизні прошу зробити, щоб могла оцінити фігуру людини і краще зрозуміти, який одяг більш підходить Але, для того, щоб людині було комфортніше, в процесі заповнення анкети, розкриваю і певну "завісу" щодо себе, тому цей процес вже є налагодженим і комфортним для майбутнього клієнта. Потім консультація, розбір гардеробу, часом з нуля придумую, що людині носити в ту чи іншу пору року.

Стосовно рекламної співпраці, чи фотографуєш для якихось брендів?

Хочу розкручувати більше рекламу і робити співпрацю з українськими брендами. Остання така хороша співпраця була з однією фешн-мережею. Мережа дала мені свободу у виборі брендів, одягу і сказали робити, що хочу. Я пішла і подивилася, що там є, написала моїм "жертвам" – це були Алік, Яна і Яра. І ми зробили круту спільну роботу. 

Чи маєш ще якісь соцмережі, чи лише в інстаграмі є Street Style Hunter?

Поки що лише інстаграм. Для телеграму маю певні плани, бо нарешті зрозуміла, як там подавати інформацію, якою вона має бути. А от Тік Ток поки у мене успішно заблокований моєю племінницею, яка випадково це зробила.

Львів – це більше про жіночність одягу, а Київ – оверсайз 

З твого спостереження, якою є львівська мода, стиль, чи можна його назвати особливим?

Кожне місто, та навіть кожна точка на глобусі є особливою і Львів тут не виняток. Бо така погода як тут, така бруківка й архітектура є лише у місті Лева і ніде інше, а все це впливає на те, як люди одягаються. Те саме можна сказати і про Париж, чи про Мілан. Місто і його умови проживання часто відображають стиль людей.

У Львові помічаю часті акценти на талії, жіночність тут вітається, більш показна. Київ все таки – це більше оверсайз і андрогінність. Хоча все це дуже відносно. Але є така штука, як львівський шарм. У нас люди завжди якось гарно підкреслюють свої форми. Це видно, що не випадково роблять, а хочуть показати свій стиль, думають про нього. Також мені подобається, як у нас інтегрують шалики, головні убори, взуття. Як жінки дають собі раду з львівською бруківкою і все ж таки виглядають дуже жіночними. Є цей силует львів’янки…

А мода була у нас завжди, адже мода – це велетенський бізнес, ціла світова індустрія, яка вже дуже довго хвилює людей. Натомість стиль – це відображення себе, настрою і багатьом людям цього не вистачає. Стиль допомагає показати своїм зовнішнім виглядом внутрішнє я. Це не про тренди і не про те, що в моді. Це не про зовнішність. У мене в анкеті, перше, що людина заповнює – це те, як ти себе почуваєш і такі теги: наївна, меланхолійна, агресивна, дратівлива, сильна, ділова, а потім, як би ти хотіла, щоб інші тебе сприймали? Це така легка маніпуляція. Але дуже цікаво виходить. Ти від того танцюєш, вивчаєш психологію людини. Хтось заповнює: делікатна, ніжна меланхолійна, мрійлива, а вона хоче бути: брутальна, зухвала, сексуальна. Тоді ми сидимо і думаємо, як їй варто оновити гардероб, як це поєднати?

Скажу, що до стилю люди починають відноситися більш свідомо. Адже часто зустрічають по одежі. Хоча це досить поверхнево, але щось в тому є. Одяг – інструмент, мова якою говориш, транслюєш себе у цей світ. Звісно, що для когось це важливо, а для когось – ні. Для мене важливо, тому я постійно вивчаю щось нове у стилі, аналізую. Ввечері обробляю фотографії, тобто роблю кольорокорекцію і думаю, як же круто ця дівчинка була одягнута, де вона це купила, за скільки, куди йшла, де працює, про що думала? Ціла історія!

А чи підписи до фото для тебе теж є особливими?

Так! Раніше я писала ледь не мемуари під кожним фото, зараз вже менше слів. До того ж, до повномасштабної війни вела блог на англійській. Ідея була, що наш стиль треба поширювати на світовий рівень. Тобто його мають бачити не тільки українці. Але війна внесла свої корективи. Я подумала, чого це я працюю на невідому мені публіку? Тоді на українську мову перейшла. Кумедний момент, якраз коли перейшла на українську, мене репоснула Леандра Медін – це відома блогерка з Нью-Йорка. В неї 1,1 млн фоловерів. Тоді в мене було одразу + 4 тис. фоловерів! Ці нові люди почали писати, мовляв, блог супер, але чи можете ви хоча б час від часу щось перекладати? Така от іронія долі.

Зібрати мільйон для ЗСУ і тоді Street Style Hunter може розкрити своє ім’я

Які плани на майбутнє?

Про майбутнє треба думати. Точно знаю, яким хочу, щоб воно було в Україні, а про себе, то думаю над тим, щоб стати ще більш професійною у плані стилю та фото, щоб ще більш цікавіше робити свою справу. Хочу на постійній основі їздити на різні тижні моди, щоб все там бачити на власні очі, розуміти, з чим варто ділитися, які новинки будуть цікаві моїй аудиторії. Хочу ще класні рекламні відео придумувати. Хотіла б на сторінці хантера робити такі рекламні інтеграції. Якщо якась сукня, то зняти маленьке кіно про неї, щоб по-іншому розповідати про одяг. Таким чином свої якісь режисерські поривання реалізовувати теж. Також задумуюся над тим, щоб мати помічника, щоб коли мене немає в центрі, то хтось був там і фотографував. Але це поки на рівні ідеї. Бо у всіх по-різному виходить фоткати людей на вулиці. У будь-якому випадку хотілося б якоїсь творчої комунікації і співпраці більше. Бо дуже багато в нас геніальних людей в яких є чого вчитися.

Думала на тим, щоб відкрити публіці своє справжнє ім’я і робити Street Style Hunter без анонімності?

Думки різні були. Але я не знаю, що казати публіці включивши селфі-камеру. Мені вистачає поки такої комунікації з підписниками. До того ж, така анонімність додає інтриги, адже таким чином з’являються різні міфи і людям цікавіше. Та й немає бажання до якоїсь зірковості, хоча інколи, як і всім, хочеться популярності. Я думала, якщо таки розсекретити себе повністю, то хіба провівши зустріч-лекцію за умови збору мільйона для ЗСУ. Ідея класна, але поки не знаю, чи вийде таке зробити і взагалі не знаю як правильно і грамотно це втілити.

Як переключаєшся від роботи, маєш якісь хобі?

Люблю подорожувати і дуже хочу знайти у Львові хороші заняття з йоги, щоб воно стало моїм хобі. І, як не дивно, я переключаюся тим, що дивлюся фільми й документалки про моду та стиль. Це все моє життя! Також розважаюся переглядами українських ютуб-каналів про моду.

За три роки не відчуваєш втоми від ролі хантера, чи далі тобі це приносить драйв?

Інакше я б цього не продовжувала робити! Мене сам процес надихає, черпаю енергію від цього. Є люди, які працюють і їх робота їм не подобаються. Я так не можу. Інколи переживаю за те, що акаунт може пропасти, і думаю, що тоді робити? Тому не розслабляюся і намагаюся постійно розвиватися. Для мене всі етапи моєї роботи класні – від виходу з хати, дороги в центр, хантінгу, кольорокорекції, заровантаження в мережу і реакції людей.

До речі, як сприймають рідні та друзі твою діяльність?

Моя найкраща подруга чесно каже: "Я того не розумію!". Тобто є такі, які говорять, нащо мені воно?. А є такі, які кажуть, що я просто богиня якась, бо це неймовірно. Тому сприймають дуже по-різному. Але, коли сам знаєш, для чого це робиш, тобі вже не настільки залежить від реакції людей. Хоча раніше мені було дуже важливо, що люди скажуть. Та згодом я зрозуміла, що найперше треба слухати своє серце. Street Style Hunter – це про інтуїцію, яка й стала запорукою мого успіху.

• Нагадаємо, Робінзон на хуторі: проміняти столицю на тернопільський загумінок і поширювати сільський вайб

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.