Щодня по 20 кілометрів у горах – як "прогулюються" вівчарі 

Журналістка "Еспресо.Захід" зустріла Павла та його отару на Лисій горі неподалік Рахова та розпитала про побут гуцульських вівчарів. 

Дід Павла також був вівчарем, тож хлопець каже, що, мабуть, професія у нього в крові. Вівчарити Павло почав ще у 12 років, захоплення швидко стало звичкою, а потім і покликанням, тому до специфіки роботи звикав недовго. 

Зараз хлопець навчає вівчарити інших. На Лисій горі разом з Павлом зустрічаємо малого Василя. Йому лише 6 і після школи він проситься у Павла, щоб той узяв його випасати отару.


І дід, і батько хлопчика – також вівчарі, батько працює з Павлом, а дід варить сири біля кошари. Павло бере Василька з собою лише за умови, що з ним піде старша сестра Анна. Дівчинці 12 і вона не в захваті від вівчарства, проте піддається проханням брата. 

Насправді діти нечасто супроводжують Павла, зазвичай хлопець працює сам. Він чергує роботу сировара та вівчаря зі своїми напарниками. Загалом біля кошари "літують" двоє-троє людей. 

Розпорядок дня приблизно виглядає так: прокидаються о 5 ранку, коли світає, і починають доїти овець. Цього літа отара налічувала 240 голів, тож один вівчар доїв понад 100 овець. Процес триває близько двох годин, а коли завершується, то хтось із вівчарів залишається робити з молока сир, а хтось іде випасати отару. На обід вівчарі сходяться близько опівдня, а потім знову повертаються до своїх обов’язків. 

Випасання триває з сьомої ранку до дев'ятої вечора. Оскільки вівці дуже рухливі, вівчар з отарою за день проходить 15-20 кілометрів. Павло сміється й каже, що для того, щоб виміряти точний кілометраж, йому потрібно купити ручний спідометр. Варто нагадати, що овечок випасають у гірській місцевості, тож дорога не з легких, наприклад, висота Лисої гори становить 1070 метрів над рівнем моря. 

До речі, вівчарі не женуть овець куди заманеться, вони мають спеціально виділені території та квитки лісників, що дозволяють їм випасати худобу на приватних територіях. 

Павло пояснює, що вівця – це сезонна тварина, з травня до серпня вона дає більше молока, ніж у вересні. Тому влітку отару доять тричі на день, а восени – всього двічі, зранку та ввечері. У вересні, наприклад, вівчарі збирають по 40 літрів молока за день. 

Сезон випасання триває з початку травня й до кінця листопада, поки не випаде перший сніг. За словами Ольги Шкуро, керівниці Музею гуцульської бриндзі у Рахові, сезон починається зі Свята міри, 6 травня. Це день Святого Юрія, на який збираються господарі, котрі хочуть на літо віддати своїх овечок в отару. Усі зганяють своїх овець і доять їх, щоб знати, скільки ті дають молока. Так господарі виміряють скільки приблизно сиру буде з молока їхніх овець, тому цей день і називають Святом міри. Після доїння священник проводить молебень за успішне "літування", а тоді господарі святкують, що врешті передали своїх овець вівчарям. 

До слова, професія вівчаря не є високооплачуваною, за сезон вівчар заробляє приблизно середню місячну зарплату за мірками Києва. Павло розповідає, що за все літо за одну вівцю він отримав 230 гривень, а восени оцінка зменшилася до 120 гривень. Вівчар припускає, що в разі збільшення ціни господарі, мабуть, відмовляться давати своїх овець в отару й замість сиру матимуть м’ясо. 

Зазвичай протягом сезону вівчарі рідко спускаються з гір, вихідних у них немає. Хіба, якщо знайдуть собі заміну, то день-два можуть відпочити. Коли сезон завершуються вівчарі працюють у наймах або на власному господарстві. 

Цього сезону отарі Павла пощастило – усі вівці залишилися живими, але часто буває, що на тваринок нападають ведмеді або вовки. Додаткову допомогу вівчарям забезпечують спеціально навчені пси. Наприклад, з Павлом отару пасе Бім. До собаки прив’язана спеціальна палка, вона б’є Біма по лапах і не дозволяє йому швидко бігти. Це робиться для того, щоб пес стеріг овець, а не гнався за дикими звірами. 

Пильнувати за вівцями треба уважно, адже, якщо вони й не губляться, то можуть зробити якусь шкоду. Наприклад, Лиса гора – доволі популярне місце серед туристів і місцевих, там часто влаштовують різні святкування, а тому на горі стоять лавочки для гостей. 

Місцевий гід Василь Небела розказує, як вівці на горі не раз ламали лавки. 

"Ми спочатку думали, що то якісь вандали нам лавочки перевертають, але пізніше виявили, що це овечки чухаються об них і так роблять нам шкоду", – сміється Василь. 

• До речі, Павла та його отару можна зустріти в рамках туристичного маршруту "Гуцульські сирні плаї". Нагадаємо, що це унікальний сирний маршрут, який в Україні створюють вперше. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.