Таємнича фортеця на перехресті епох: про велич і занепад Летичівського замку

"Еспресо.Захід" розповість про цікаву історію, містичні легенди та важливе значення Летичівського замку. 

Історія виникнення першого замку в контексті часу

Летичів — старовинне місто на Поділлі, яке розбудували поблизу річки Південний Буг. Його історія сягає глибокої давнини, адже археологічні розкопки свідчать, що в цих місцях мешкали ще трипільці.

Дослідники кажуть, що спершу поселення називалося Лещин, коли було розташоване на лівому березі річки. Але після знищення міста загарбниками, воно було відбудоване на правому березі річки та отримало сучасну назву — Летичів. Стосовно самого слова, то за однією з версій, воно походить від прізвища Летич, вірогідно сім’ї, яка відбудувала поселення. За іншою версією, так могли звати одну з численних мілких приток Південного Бугу.

У XII—XIII століттях територія сучасного Летичева входила до складу Болохівської землі Галицько-Волинського князівства. Це був період, коли ці землі перебували під впливом руських князів. Перша письмова згадка про Летичів датується 1265 роком, що свідчить про існування тут поселення з певним адміністративним і стратегічним значенням.

У 1362 році землі Летичева увійшли до володінь князів литовсько-руської династії Коріатовичів. За їхнього правління для оборони від татарських набігів у Летичеві було збудовано дерев’яну фортецю. Перша документальна згадка про цю фортифікаційну споруду датована 1411 роком. Як виглядала та первісна твердиня, невідомо, але швидше за все місцевий форпост сильно не відрізнявся від інших подільських замків тих часів — дерев'яні стіни, земляний вал і глибокий рів, що наповнювався водою з річки.

У XV столітті Летичів стрімко розвивався. А коли перейшов від литовської до польської юрисдикції, у 1466 році король Казимир IV Ягеллончик надав місту магдебурзьке право, що забезпечило самоврядування та сприяло розвитку ремісничих майстерень і пожвавленню торгівлі. Місто почало відігравати дедалі важливішу роль в адміністративному устрої регіону. У період Речі Посполитої Летичів став центром найбільшого повіту Подільського воєводства. 

Та чи не найбільшою проблемою життя людей в тодішньому Летичеві було те, що місто розташовувалося на так званому Чорному шляху, яким завжди нападали татари. Тому місто часто зазнавало руйнацій, а з ним горів і дерев’яний замок, який кілька разів відбудовували. 

Історики кажуть, що Летичівський замок був серед подільських замків найчастіше поруйнований татарами. Особливого спустошення місто зазнало у 1453, 1516, 1558, 1567 роках. Тому нічого дивного, що в один момент польська влада вирішила перетворити цей замок з дерев’яного у міцну кам’яну фортецю. 

Виникнення та архітектура кам’яного замку 

У кінці XVI століття подільський староста Ян Потоцький за власні кошти на місці дерев’яної фортеці розпочав будівництво кам’яного замку. Пізніше рішенням польського сейму було постановлено відшкодувати Потоцькому кошти, затрачені на побудову замку. За різними даними, фортецю звели у 1598 році й вона стала важливою частиною оборонної системи Поділля, яка захищала кордони Речі Посполитої від кримських татар та османських військ. 

Замок мав форму неправильного чотирикутника, збудований із каменю та цегли. Його стіни були завтовшки до 2 метрів, а висота сягала 8 метрів. По кутах замку височили круглі оборонні вежі. Замок оточував рів, наповнений водою, а в'їзна брама була забезпечена підйомним мостом. Особливою частиною комплексу були саме оборонні вежі, одна з яких збереглася. Вони були триповерхові та мали місця для амбразур гармат.

Цікаво, що у 1606 році кам'янецький єпископ збудував на території замку домініканський монастир на місці, де раніше стояв дерев'яний костел. Монахи принесли з собою також ікону Богородиці, подаровану Папою Римським Климентом VІІІ. Кажуть, вона могла передбачати майбутнє та одного разу попередила про напад татар.

Війни та занепад замку 

Летичівський замок неодноразово ставав ареною жорстоких боїв. Зокрема, у 1648 році під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, козацькі війська здобули замок. Однак вже невдовзі за Зборівським мирним договором, Летичів знову відійшов до Речі Посполитої. 

Згодом у 1672 році місто й замок захопили турки. Вони перебували тут до 1699 року, поки Поділля не повернулося під контроль Речі Посполитої.

У XVIII столітті після поділів Польщі та переходу регіону під контроль Російської імперії, замок втратив своє оборонне значення та стратегічну важливість. Його мури поступово обсипалися, їх розбирали місцеві, а каміння використовували для будівництва інших споруд. Однак залишки фортеці довгий час служили форпостом для розміщення військ та тюрми. 

Цікавий факт, що на початку XIX століття місто Летичів стало одним із центрів селянського повстання, яке очолював легендарний Устим Кармалюк. Це був період народного протесту проти кріпацтва, утисків та бідності селянства. Хоч сама постать Кармелюка є доволі суперечливою, бо для одних він "український Робін Гуд", "останній гайдамака", однак історичні розвідки свідчать про те, що Кармалюк був радше злочинцем й розбійником, який більшою мірою грабував саме селян. У будь-якому разі, за радянських часів біля вежі в 1974 р. звели 5-ти метровий пам'ятник Кармалюкові.

Ще одна важлива історія про Летичів та місцевий замок пов’язана з єврейським населенням. Ще з середини XVIII століття у місті починають жити євреї, з кожним роком їх все більшало. Згідно з переписом 1897 року, у місті проживало понад 4 тис. євреїв, що становило 60% від загальної кількості мешканців. Коли в липні 1941 року Летичів було окуповано німецькими військами, нацисти створили єврейське гетто та концтабір у місцевому замку. У фортеці утримували та страчували єврейське населення міста та інших полонених. У радянські часи на знак пам’яті біля вежі замку встановили меморіальну дошку на честь загиблих у концтаборі воїнів.

Сучасний стан

У післявоєнний період серед радянської влади краю з’явилася дивна пропозиція - знести залишки історичної вежі, яка після війни мала аварійний стан. Однак ця ідея не була втілена, історичну пам’ятку вдалося зберегти, як і монастир.

Сьогодні від Летичівського замку залишилася лише одна оборонна вежа, яка є важливою архітектурною пам'яткою. Її реставрували на межі XX і XXI століття, і тепер вона виконує функцію туристичного об'єкта. Також збереглися залишки замкових стін, які нагадують про колишню могутність фортеці.

На території замкового комплексу знаходиться Санктуарій Летичівської Богородиці, або костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії і домініканський монастир, де зберігається чудотворна ікона Летичівської Божої Матері, яку особливо шанують місцеві жителі.

Фортеця відкрита для всіх охочих. Піднявшись на неї, можна відчути дотик минулого завдяки старезним стінам, які пережили віки. А Санктуарій Летичівської Богородиці, що розташований поруч із фортецею, щороку відвідують тисячі паломників. 

Легенди Летичівського замку

Летичівський замок оповитий численними легендами, деякі з них є дуже містичними історіями. Розташований на перехресті культур і часів, він став осередком для виникнення народних переказів, які досі захоплюють уяву сучасників.

Скарби Потоцького

Одна з найпоширеніших легенд розповідає про скарби засновника замку, Януша Потоцького. Вважається, що під час одного з нападів кримських татар Януш наказав сховати значні багатства в підземеллях замку. За переказами, ці підземелля настільки заплутані, що знайти вихід без провідника неможливо. Кажуть, охороняють скарби примари воїнів-захисників замку, які втратили життя, захищаючи Летичів.

Чудотворна ікона Летичівської Богоматері

З Летичівським замком пов’язана історія чудотворної ікони Летичівської Богоматері, яка нині зберігається у костелі. Легенда свідчить, що ікона неодноразово рятувала замок і місто від нападників. Одного разу, коли ворог підійшов до стін замку, з ікони наче з’явилося сяйво, що змусило нападників тікати. Це диво зміцнило віру місцевих жителів у захисну силу ікони.

Костел і привид монахині

Костел Успіння Пресвятої Богородиці, що є частиною замкового комплексу, також має свої легенди. За однією з них, тут іноді можна побачити привид монахині. Кажуть, що колись у костелі сховалися жінки та діти під час одного з татарських нападів. Одна з монахинь молилася так палко, що з’явилося диво: ворожі нападники наче осліпли та не змогли знайти вхід до костелу. Її молитви врятували багатьох, але після смерті її дух залишився в цих стінах.

Царська алея 

Одна з легенд розповідає про алею лип, що веде до замку. Кажуть, що ці дерева були посаджені для російської імператриці Катерини Великої, коли вона відвідувала місцевість і її слуги висадили алею спеціально для розваг монархині. Інша ж легенда стверджує, що липи слугували укриттям від сонця для війська іншого російського імператора - Павла.

Містика вежі

Оборонна вежа, яка найкраще збереглася до наших днів, також оповита легендами. Люди розповідають, що вночі з неї можна почути звуки, схожі на биття барабанів і крики воїнів. Це нібито відгомін боїв, які відбувалися тут у минулому, коли замок захищали від численних нападів.

Чарівний камінь

Ще одна цікава легенда стосується каменя у замкових стінах. За переказами, один із будівельників вмонтував у стіну магічний камінь, який захищав замок від руйнування. Вважалося, що доти, доки цей камінь залишатиметься на місці, стіни замку стоятимуть. Коли ж цей магічний камінь зник, з того часу замок почав поступово занепадати. 

Читайте також: Привид "Білої пані" досі гуляє фортецею: таємниці та легенди Меджибізького замку