Забудьте про "жіночко" і "дівчино": як правильно звертатись до знайомих і незнайомих людей різного віку

"Жіночко, пройдіть, будь ласка", "Дівчинко, передайте за проїзд". Саме такі звертання чи не найпоширеніші в транспорті, магазинах та інших громадських місяцях, де виникає потреба звернутися до незнайомої людини. Такі звертання часто критикують саме за зменшувальну форму. Бо ми ж не звертаємося до незнайомців "чоловічку". Але як тоді звертатись? Жінко? Звучить якось грубувато. Можна звертатися "пані", але дехто вважає таку форму полонізмом. А якщо все ж казати "пані" чи "пане" до знайомих людей, то як правильно: "пані Марто" чи "пані Ковальчук". У цьому "Еспресо.Захід" допомогла розібратися мовознавиця, авторка спецкурсу "Культура мовлення ”Український мовленнєвий етикет" Марія Білоус.      

Звертання "жіночко", "дівчино", "чоловіче" успадковані від СРСР      

За словами Марії Білоус, звертання "дівчино", "жінко (жіночко)", "чоловіче (молодий чоловіче") ми успадкували з радянських часів.

"Такі звертання підкреслюють лише вік стать і вік, але не виконують найважливішої етикетної функції – висловлення  поваги й шанобливости. Пам'ятаєте, як Наталка (із безсмертної п'єси Івана Котляревського "Наталка-Полтавка")  пояснила возному своє звертання до нього? "Здорові були, добродію, пане возний!.. Я вас зову знову так, як усе село вас величає, шануючи ваше письменство і розум". Отже, звертання повинно підкреслити повагу до співрозмовника", – каже Марія Білоус.

Як звертатися до незнайомих людей

Звертань "жіночко", "дівчино", "чоловіче" до незнайомців краще уникати. Часто можна почути, як до незнайомої літньої жінки звертаються "бабцю" чи навіть "бабуля", але це не припустимо. "Бабцю" можна звертатися лише до власної бабусі. Як же тоді звертатись до незнайомців?

"Упродовж віків наш народ використовував дві основні форми ввічливого  звертання до жінок: західнослов’янську "пані" ("панно"), "пане" і власне українську "добродійко", "добродію", – каже Марія Білоус. – Шанобливі звертання "пані", "пане" використовуємо, звертаючись до незнайомої жінки в різних побутових ситуаціях: "Пані, дозвольте пройти"; "Пані, сідайте, будь ласка"; "Пані, як пройти до проспекту Шевченка?"  До незаміжніх дівчат можна звертатися "панно", "панночко", "панянко". Пригадайте шедевральні рядки Павла Тичини: "О панно Інно, панно Інно! Я — сам. Вікно. Сніги…" Є й пестлива форма: "паннусю". Однак якщо ви не впевнені, чи це заміжня жінка, то ліпше послуговуватися звертанням "пані".

Коли "пані", "пане" варто вживати з іменем, а коли з прізвищем

Якщо людина знайома, то мовознавиця радить поєднувати звертання "пане", "пані"  з іменем, а в офіційних ситуаціях – із прізвищем.

"Усе більшого поширення набуває використання звертань"пані", "пане"  в поєднанні з іменем в освітній сфері. Першими почали впроваджувати його приватні гімназії, ліцеї, дитячі садочки. Поширилося воно й у деяких вищих навчальних закладах, конкуруючи зі звертанням на ім'я і по батькові, – розповідає Марія Білоус. – Під впливом західноєвропейської традиції можна також поєднувати з назвою особи за фахом чи посадою: пані професорко, пане лікарю тощо. У високій тональності, у листах ці звертання обов’язково вживали з означеннями "шановна (- ний)", "вельмишановна (- ний)".

Звертанням "пані" та "пане" в українській мові понад 7 століть

Звертання "пані" та "пане" не для нас новими. Вони відомі в українській мові понад 7 століть.

"Шанобливо ввічливими звертаннями  "пане" ("пані", "панове") послуговувалися князі, гетьмани й  козацька старшина. І так іменували не тільки осіб із привілейованих верств, – каже мовознавиця. – Хто не знає слів: "Добрий вечір тобі, пане господарю!"? Фольклорні тексти теж засвідчують уживання такого звертання  стосовно козаків, міщан, селян : "Козаки-панове, добре майте/Один другого одмикайте", – співається в "Думі про Самійла Кішку". На поширення цих слів у народному мовленні  вказують і побутові та ліричні пісні, записані ще в першій половині ХІХ ст.: "Ой, здоров, здоров, пане хазяїне ("Да продай в’язку сіна").

"Добродії" не змогли витіснити "панів"

"Менш уживане тепер самобутнє українське шанобливо ввічливе звертання здебільшого до незнайомих чи малознайомих людей – "добродію/добродійко". Воно було відомим уже в староукраїнській добі, щоправда, ще не в етикетній функції, а в номінативному значенні, – розповідає Марія Білоус. – Так, доньку князя Мстислава Євпраксію русичі називали  "добродія" (1108 –1172 рр.).  Євпраксія дуже добре знала медицину, написала славнозвісну працю "Мазі" (її зберігають у бібліотеці Лоренцо Медічі в Італії) і сама лікувала недужих, тобто чинила добро, за що й отримала таку назву. Як власне ввічливе звертання історичні словники української мови подають  його з  ХV ст. Тобто етикетну функцію воно виконує понад 4 століття.

Читайте також:  Жодних "батюшок" та "матушок": у ПЦУ пояснили, як правильно звертатися до священника та його дружини

Марія Білоус наводить цитату  відомого мовознавця  В. Сімовича:  "У нас був час, що словом "добродій" хотіли витіснити форму "пан" (радикали 90-х рр. ХІХ ст., Драгоманов, радикальна наддніпрянська інтелігенція)… але ж ця спроба не вдалася".

"Звертання "добродійко" вживали й уживають дотепер здебільшого самостійно, зрідка в поєднанні з прізвищем, іменем, іменем по батькові та шанобливими означеннями, які були обов’язковими для високої тональности спілкування. Використовують його і як увічливу форму згадування про відсутню людину. "Скажіть мені, добродію, хто це придумав границі для людей?"(О.Маковей); "Вельмишановний добродію!" – так звертався Коцюбинський у листах до Гнатюка, а до Олени Пчілки – "Високоповажна добродійко Ольго Петрівно!". "Зо мною йде в полонину добродій Гармашій, дуже гарна людина", – це вже в листі до Віри Коцюбинської".

Які ще є варіанти форми ввічливого звертання до людей

Для звернення до людей, пов’язаних дружбою, довір’ям, відданістю, прихильністю, вживають "друже", "подруго",  "друзі".

"В ОУН звертанням "друже" і "подруго" було надано функцію слів-індексів, які підкреслюють належність до організації: "Чи й газети також палити, друже командир? (Оксана Забужко). В умовах російсько-української війни активізувалися звертання "посестро",  "побратиме", – каже Марія Білоус. – Отже, розмаїття й багатство форм увічливих звертань, правильне їх використання  дає змогу українській мові виконувати культуроносну функцію в повному обсязі".