У 19 років пішов добровольцем, а нині командує цілою ротою: бойовий шлях рівненського військового з позитивним "Космос"

Про це розповідає відділення комунікацій штабу 104 окремої бригади ТрО Сил ЗСУ (Рівненська область), передає "Еспресо.Захід".

"Мене взяли стрільцем, бо без досвіду в 19 років навряд кудись іще можна було б. Не могли нічого дати такого більш серйозного. З цього почався бойовий шлях", – пригадує воїн.

А цей шлях у нього був не простий, адже за плечима вже бойові дії на Донеччині, Запоріжжі та Харківщині. З простого стрільця він став командиром відділення, потім головним сержантом роти, а нині, у свої вже 22, виконує обов’язки командира роти: "Це максимально тяжко. Тяжко в силу того, що, по-перше, ти молодий, по-друге, війна – це завжди втрата. І в цьому є і твоя відповідальність як командира".

"Головна складність – це здобути довіру й повагу старших побратимів"

А найважче, каже "Космос", коли гинуть люди, яких добре знав. І ще складніше потім говорити з їхніми рідними.

"Керувати людьми — це завжди було тяжко. І це говориться не тільки про військовий напрямок, це і в цивільному житті. Часто дуже нелегко пояснити комусь доцільність того чи іншого наказу, тої чи іншої дії".

Та головна складність – це здобути довіру й повагу старших побратимів. Часто молодий вік стає перешкодою, адже найстаршому підлеглому 57 років.

"Здобувати повагу старших — то було капець як тяжко. Наш менталітет такий, що старша людина не дозволить командувати собою молодшому, якщо не завоюєш оцю довіру. Потрібно довести, що ти не якась там дурна малолітка, а дійсно щось можеш і вмієш", – розповідає Володимир.

Вже не раз "Космос" бував на позиціях. Каже, що це важка фізична робота. Добре, що раніше займався спортом (бокс, боротьба, кікбоксинг). Часом бійцям доводиться нести на собі додатково ще 40-50 кілограмів: "Ти ж несеш на собі часом вагу власного тіла. Це не тільки бронежилет, каска, автомат. Такого вже давно немає. Ти ще несеш на собі гранати, воду, додатковий боєкомплект (БК), щось перекусити, якісь додаткові медикаменти, тому що ніколи не знаєш, кому вони знадобляться".

Найважливіше з цього всього зовсім не їжа, бо їсти майже й не хочеться. Найважливіше – це БК. Його точно не буває забагато, особливо коли ворог починає штурмувати твої позиції.

"На початку документалки "20 днів у Маріуполі" говорилося, що багато хто вважає, що війна починається з артилерійських канонад. Ні, вона починається з тиші. Так само і штурми. Якщо тихо, то значить, що скоро щось буде", – каже військовослужбовець.

"Ти можеш поїхати з війни, а війна з тебе ніколи не вийде"

Фото: 104 окрема бригада ТрО Сил ЗСУ

Він це відчув вже під час свого першого бою на Торецькому напрямку. Тоді, пригадує Володимир, після затишшя по їхніх позиціях розпочався шквальний вогонь з усього, що було в ворога.

Кожен бій, кожен день служби залишає по собі певний слід: "Вже пішов третій рік. По закінченню я спробую втекти від цього всього, просто закривши для себе сторінку з війною, повністю максимально намагаючись забути. Але ми всі прекрасно розуміємо, що так навряд вийде. Ти можеш поїхати з війни, а війна з тебе ніколи не вийде".

Нині вже відчутні наслідки цього процесу. Володимир майже повністю припинив спілкування зі своїми друзями з життя до повномасштабки: "Думаю, це не в силу того, що я там воюю, а в силу молодості, юнацького максималізму, але я їх не розумію, вони не розуміють мене, у нас немає спільних тем для розмов, чи ще чогось. І мені нецікаво проводити з ними час".

Разом з тим чоловік зазначив, що війна навчила його цінувати кожен день, який є, бо кожен із цих днів може бути останнім. Цінувати людей, які поруч в тяжкі моменти, та не нехтувати їхньою допомогою. Війна показала, хто є хто.

"Я не знаю, я вже стільки разів думав йти з війська, але тримає обов'язок перед побратимами, обов'язок перед загиблими хлопцями в першу чергу. Тому що ми не можемо оскверняти пам'ять мертвих втечею чи ще чимось", – розмірковує "Космос"

Для перемоги, вважає воїн, потрібно, щоб цивільні максимально долучалися до цього процесу: "Ти повинен працювати завжди. Зараз в Україні немає жодного безпечного місця. А люди не хочуть просто навіть пройти якісь елементарні курси тактичної медичної допомоги, рідко долучаються до розборів завалів після “прильотів”. Вони вже забули про війну, бо три роки, це довго. Це надто довго".

• До слова, у 24 бригаді показали моторошну екскурсію Часовим Яром. Відео знищеного росіянами українського міста показали воїни 24 ОМБр, які там дислокуються