Армія, яка зустріла 24 лютого, та армія зараз – це дві великі різниці: сержант 38-ї окремої бригади морської піхоти

Про це Олександр Молодий розповів у гостях в програмі Андрія Жолоба "Без броні" на FM "Галичина", передає "Еспресо.Захід".

Сашко, представся, будь ласка. Розкажи, хто ти, де ти, скільки часу у війську і так далі. Тобто, як тебе туди занесло?

Привіт, я Сашко Молодий, сержант 38-ї окремої бригади морської піхоти. Сам себе заніс у військо. У 2019 році я підписав контракт резервіста з 503-м окремим батальйоном морської піхоти. 

Відповідно, 24-го я вже знав, куди я поїду, в який підрозділ. Ну і 25-го лютого ми з кількома друзями резервістами цього ж батальйону сіли в позичений транспорт і поїхали. Думали в Маріуполь, але потрапили в Верхньоторецьке, де на той момент був весь батальйон. 

Скажи, будь ласка, до твоєї служби в армії, чим ти займався? Ти мав хоч якусь дотичність, може, строкову службу? Звідки в тебе взялося бажання підписувати контракт з морською піхотою? 

Я достатньо старий. Я маю досвід служби в совєцькій армії, я ще там служив. Це був останній набір в совєцьку армію, бо я звільнився у 1991 році. З 2014 року я їздив після Майдану...хтось пішов на фронт, а мене занесло в першу поїздку волонтерську. Поїхав наприкінці липня 2014 року, і зачепився. До 2019 року активно їздив на фронт з другом Олегом Гайовишиним, він також відомий чоловік у Львові. А морська піхота, бо волонтерив у них і мав право та можливість вибирати між підрозділами. На той момент це був найкращий батальйон в українській армії, командир хороший. Відповідно вмовив я і ще кілька львів'ян нас взяти. Таких старих, які вже точно під морську піхоту не підходили. Але методом шантажу, тиску і погроз ми змусили на той момент майора Сухаревського нас взяти до себе. 

Час пройшов, а Олександр Молодий далі підходить морській піхоті, і морська піхота підходить Олександрові. В тебе зараз більш тилова посада, чи ти безпосередньо виконуєш завдання на полі бою? 

Та ні, в мене вже з 2023 року тилова посада, я сержант з матеріального забезпечення. Це катастрофа, це журнали, які я не вмію вести, і не веду, замість мене це робить політрук, замполіт, МПЗшник.

Ти можеш себе назвати вже професійним військовим? 

Та ні, а хто може себе професійним? Я не народжений для війни. 

І не збираєшся пов'язувати далі з професійною кадровою армією свої стосунки, кохання і так далі? 

Мені 53 роки, яка кадрова армія? Ну колись, до речі, в совецькій школі вчився, мріяв бути офіцером. Я хотів вступати в Псковське училище ВДВ, ну, романтика, як там фільми ці були. На щастя, зустрів розумного чоловіка у своєму житті, який мені сказав, що не варто.

А досвідчених сержантів, з мого досвіду, час до часу мудрі командири пропонують: "Саш, а може я тебе відправлю на офіцера вчитися?" Тобі не пропонують, чи ти кажеш, "не піду"?

Ну, по-перше, я з самого початку сказав, що ні. Я підходив, як би, але вік, здається, 50 років вже не йде. Але в нас кілька хлопців, один, зрештою, з тих, з ким я їхав 25 лютого, кого ми підбирали в Києві, став кілька днів тому лейтенантом командиром взводу. З хвилі, яка приїхала до нас в кінці 2022-го, на початку 2023 року. Хлопці, які вже пройшли бої в Кринках, на Донеччині спочатку, в районі Новосілки. Навіть не сержанта, він був матросом і став вже молодшим лейтенантом. 

Зараз ми ще одного готуємо, також з цієї хвилі. Тобто, є можливість, молоді хлопці, вмотивовані з вищою освітою, здається, 40 днів навчання, і вони стають молодшими лейтенантами. 

Як тобі, здається, армія якісно покращується? Є таке, що ти розповідаєш про молодих мотивованих офіцерів, про якесь бажання щось робити, реально щось змінювати? Чи система так тримається кігтями, що її не зрушити? 

Складне запитання. Та армія, яка зустріла 24.02.22 і та армія, яка є зараз – це дві великих різниці. Зокрема теперішня армія – це набагато гірше, ніж та, яка була. Тоді були контрактники, які час від часу заходили в зону АТО, мали бойовий досвід, були навчені, вмотивовані. 2022 рік, початок 2023 року – це як було колись в 2014-му.

От 2014-й, початок 2015-го – всі добровольці, просто горіли бажанням воювати. Те саме ті, хто вижили з добровольців 2014-го ОР-1, прийшли у 2022-му році, на початку 2023-го. Ну, а зараз вже "печально", насправді. Зараз якість дуже погана. Немає ні мотивації, немає, зрештою, і якоїсь підготовки… 

Ті хлопці, які прийшли у 2022-му були добровольцями, але вони пройшли свою базову загальну військову підготовку, їх потім навчали, і вони були вмотивовані. Але кожен з них прийшов вже щось вміючи, а те, що зараз приходить - ну, вони не готуються ж. Я не знаю, чому. 2024 рік, а в них навіть наплічників немає зібраних.

Перейдемо тепер, власне, до нашої основної теми. Ти сказав про якість військовослужбовця, про якість рекрута. По Львову та й по Україні відкривається немало рекрутингових центрів, бригад. В бригадах створюються патронажні служби, тобто нові рухи, нові віяння. Скажи, будь ласка, ці рекрутингові центри, вони реально якісні, чи їх треба просто зробити, щоб для народу була така точка, куди можна прийти і поцікавитися? Вони дають якийсь ефект, продуктивність? 

Ми тільки відкриваємось, ремонт робимо. Я не знаю. Насправді я сподіваюся. До речі, у Львові, бо я потримав два тижні відрядження на Закарпаття, там зовсім "печальна" ситуація, і там є рекрутингові центри. Хтось активно працює, хтось успішно працює. Знову ж таки, все залежить від рівня того, хто там працює. Якщо він формально відноситься - до нього, ніхто не йде. Але все одно є охочі. Рано чи пізно з'являються. Хай їх не так багато, але хтось дозріває. 

Власне, у Львові найбільше, напевно, рекрутингових центрів. Я цим пишаюся. Правда. Останніми роками дуже рідко рідним містом пишався. Зараз я пишаюся тим, що є центри, що вони відкриваються. Якщо там будуть люди, я почну львів'янами пишатися. Поки що нема чим. Але це треба було робити у 2014 році. 

Катастрофічний стан армії, він ж не виник зараз. Він не виник у 2014, зрештою. Можна там зараз багато в чому всі звинувачують. Я перший, хто часто звинувачує теперішню вищу політичну владу в тому всьому, що відбувається. Але в стані армії вони точно не винні. Насправді. Те, що було побудовано, почали розвалювати у 2019. Все ж таки якісний стрибок був з 2014 по 2019. 

Але з 1991 року у нас армія обнулялася. Служба в армії це було щось таке найгірше, люди стидалися туди йти.

Чесно тобі скажу, в мене теж таке було враження до певного часу, що той, хто йде в армію, просто не зумів вивчитися на нормальну професію. 

Все, що сталося у 2014, воно ж не просто так сталося. Були б ми сильними, Путін би не напав. Були б ми сильними у 2022-му році, Путін би також не напав. Ми стали слабшими набагато у 2022-му, ніж ми були в 19-му. Мене призивали з Шевченківського військкомату. Я вже забув, як це називається. 

РТЦК?

Ні, це зараз. А колись, у 1980-і коли мене призивали...це Совєтський Союз. Це люди, які, знову ж таки, з армії сиділи, вже себе там вичерпали і їх посилали у військкомат. Це невмотивовані люди, яким байдуже, в принципі. Чи є там хтось, прийшов, не прийшов. 

Я поставлю зустрічне питання. Рекрутинговий центр, він дає якість, так? 

Бо туди люди самі звертаються. Треба добре попрацювати, щоб до тебе прийшли. А це вже передбачає певну мотивацію в того, хто буде рекрутом, так?

Тому коли ти сидиш, ти самозадоволений полковник, який 30 років ні чорта не робив, бо не воювали. Потім тебе послали там до пенсії допрацювати. Ти сидиш, тобі нафіг нічого не потрібно.

У плані рекрутингу інше питання. Тобі потрібно у підрозділ набрати добрих вмотивованих і правильних людей. Ти мусиш "пахати". Тут не вийде так, що ти сидиш, ні чорта не робиш, і тобі теж не можеш вийти й хапати всіх в бусик. Тобто ти повинен працювати для того, щоб до тебе хтось прийшов, і ти його переконав, чому він має йти саме в ту бригаду. А враховуючи, що біля тебе є ще одна бригада, зліва, справа, є багато конкурентів, тому це буде важка робота. Це буде цікавий виклик для тих, хто буде там працювати. 

Скажи, будь ласка, на загальновійськовому рівні, як нарощувати ці кількості, бо будемо відверті, втрати в нас є, і їх треба поповнювати. Якісно, на жаль, відсоток тих, хто сам звернеться, навіть за дуже вмотивованого рекрутера, є мізерно малою. Як правильно, без бусиків і так далі, заповнити прогалини у військових частинах? 

Зараз ніяк. Знову ж таки, згадай, 2022 рік. Хіба бусики були? Та ні, черги стояли. Можна назвати хоч один приклад, коли в бусик хапнули? Початок 2023-го - також не було. А чого почали хапати? Бо люди перестали йти, щоб виконати свій обов'язок. У нас хапають, мабуть, всіх підряд, а потім у військкомат ТЦК та СП. І відпускають. Переважно ж відпускають і залишають тих, хто повинен служити, хто не має протипоказань, хто не має відстрочок. Ті, які, зрештою, мають самі прийти. Навіть, можливо, не чекати повістки. 

Що було цією зміною, яка зробила оцей кивок і люди втратили бажання йти і розуміти, що їм треба захищати країну, і перетворила їх на тих, хто ходить кожен день на роботу і думає, як би то мене не забрали? 

Ну, є такі, що не ходять. В мене є знайомі, які взагалі сидять рік вдома. 

Це ж захворіти можна на якусь страшну хворобу від нерухомості. 

Можна. Ну, дивись. Насправді ми не є унікальні. Почитати Ремарка чи Орвелла "Данина Каталонії". Воно ж завжди так було. Орвелла описував в події в Барселоні, здається, коли на одній вулиці йдуть жорстокі бої і гинуть люди. Десь через два квартали іспанські пани в Каталонії сидять, п'ють. 

Далеко ходити не треба, на Майдані було рівно так само. 

Ну, так Майдан. Ну, зрештою, ти виходиш за периметр Майдану, нормально собі береш каву і всі класно. Тобто ми не є унікальна країна. Біда і проблема в тому, що це ми, що це наша країна, і зараз ми під загрозою зникнення. І все ж таки, мені здається, що в нас трошки забагато тих, які не хочуть іти, які вважають, що хай хтось іде інший. Я не знаю, що з того. Закінчилися ОР-1, ну, оперативний резерв першої? Напевно, закінчився умовно ОР-2 у 23-му році. І все, тепер єдиний спосіб це хапати. 

Люди самі не підуть. Ну, людей заколисували. Та ми каву вже випили в Криму, випили в минулому році. 

І на всі концерти в Ялті сходили.

В Ялті сходили. Ми шашликів наїлися. З кров'ю до сих пір їмо. Ми слухали ідіота, який розказував про "2-3 тижні", так? І про те, що в них в Росії ніколи не буде достатньої кількості ракет, щоб зробити залпу. 

Експерт, перепрошую, 33 виходи. Не кожен собі таке може дозволити. Але він був радником. Це був один з керівників і обличчя держави. Правильно? Де він зараз? Що він розказує? А є ж фанати, є ті, які повірили. Ну, знову ж таки загравання. Хтось дуже хоче знов стати, називатись президентом, будемо так говорити. І заграє. Це ті ж розповіді, так? Всі ж вірили, а тут раптом виявляється стоп. 2-3 тижні нема, кави нема, концерту нема. Треба йти брати в руки зброю. А нащо мені це робити? Ви ж мене обдурили.

Якраз ми з тобою тригери розібрали. 

Тут цілий комплекс причин, насправді. І, знову ж таки, це все своїм корінням сягає 90-х років. Де наше патріотичне виховання? Ось дуже класно. Мені подобається, особливо в Фейсбуці, коли постять картинки, порівнюють російських дітей і українських. Російські з автоматиками, з дитячими садочками, з танчиками. Смішно так, класно. А наші гарні, у вишиванках. А потім виростають ті, які в танчиках, і приходять і вбивають тих, які у вишиванках. 

Я, власне, теж таку тезу, не так давно на інтерв'ю сказав, непопулярну, що наших дітей і внуків теж треба вчити воювати. 

Вчити. І це треба було 90-х років вчити. Це наша біда. Це вина всіх президентів, які б вони не були класні, патріотичні. Всіх прем'єрміністрів, міністрів оборони. Ви що, не знаєте, хто у вас на кордоні стоїть? У вас нема мозку? Але це ж всі заробляли на торгівлі з Росією. Ми були там, в їхній уяві, братами. Наші всі частини на Яворівський район сконцентровані були. А чому? Тому що умовний противник там до сих пір був. Зовсім не так.

У 2014 році, коли ми прийшли після Майдану в Академію Сухопутних військ, по-перше, там була алея Героїв СССР, а по-друге, якийсь там полковник, якого дали нам, щось навчив, цілком серйозно розказував про потенційного умовного противника. Ми довго слухали, потім ми зрозуміли, що він розказує про НАТО.

А коли він запитався, чого ви сюди прийшли - ми сказали, що вбивати руских. Для нього це був просто шок. Він пішов, ми його більше не бачили. Тобто, це біда, тому ніхто не йде... 

На завершення я тебе запитаю який в тебе зараз після твого військового досвіду і після розуміння, що відбувається, все-таки напрямок? Я розумію, що перемогославством воно і не пахне. Як воно, з твоєї точки зору, не експертної, а просто військовослужбовця, сержанта з матеріального забезпечення? Твоє особисте ставлення, воно більш оптимістичне є? 

Дивись, ну, я не народжений до війни. З 2014 по 2022 був директором парку культури. До того був спекулянтом творами мистецтва. Якісь альбомчики випускали. А чого я до Сухаревського позвонив і сказав, що буде велика війна, коли я зрозумів, що Зеленський виграє. Коли він запитався, "нащо тобі старому?"... Я відповів, - буде велика війна, я хочу її під твоїм командуванням зустріти. З таким вищим політичним керівництвом насправді сподіватись на... Про перемогу не йдеться. Хоча б на більш-менш прийнятний для нас результат. Чесно кажучи, я не сподіваюся.

Тобто, я знаю, що буде дуже погано. Можливо, навіть ще гірше. І мене навіть не настільки турбує, як закінчиться ця війна, але пауза в ній буде. Війна не закінчиться, поки ми не зникнемо. Або поки не зникне Росія. Мене більше турбує, кого виберуть після того, як буде пауза в війні. От насправді. Тому що, ну, Німеччина була скільки років розділена? Ого, скільки. Ого. Корея до сих пір розділена, так? Ну, якщо впаде Росія, то Корея об'єднається. Я впевнений. Тобто, як ми далі будемо готуватися? Чи ми почнемо готуватися до наступного бою? Продовження цієї війни. 

Якщо виберемо знов тих, які є зараз, ну, нам кришка. Ну, просто нам кришка. І ті, хто тут зараз ходить, качається і купує довідки про інвалідність, ну, підуть штурмувати Будапешт, Прагу, Варшаву з Ригою і Вільнюсом. Причому підуть не підготовлені, не навчені з одним автоматом і двома магазинами. Отак прагматично. Я б навіть сказав, що це попередження від Олександра Молодого.