Галицький Содом і Гоморра: як у Бориславі на Львівщині зародилася нафтова промисловість і чи є там нафта досі

У другу неділю вересня в Україні відзначають День працівників нафтової та газової промисловості. Місто Борислав, що на Львівщині,  має особливий стосунок до цієї дати. Адже саме з Борислава у середині XIX ст. розпочався промисловий видобуток нафти. Перший газопровід на території України теж збудували у цих краях – у 1912 році по трубі постачали нафтовий газ із Борислава до Дрогобича. На той час на Борислав припадало до 5% світового нафтового видобутку. Однак місто, до якого приїжджали "доробкевичі" з усього світу, аби стати мільйонерами, так і не перетворилося на потужний промисловий мегаполіс, а нині туди навіть поїзди не ходять.

Про історію нафтового промислу Борислава "Еспресо.Захід" розповів директор Бориславського історико-краєзнавчого музею Андрій Спас.  

Галицьке "пекло"

Неочищена нафта (ропа, або кип’ячка), яка періодично виходила з-під землі на поверхню, для селян, що мешкали на території сучасного Борислава та околицях, була карою Божою. Копали криницю, а замість води могли натрапити на нафту, з якою до середини ХІХ століття фактично не знали що робити. Нафту використовували як ліки або змащували нею вози. Але людям потрібна була чиста вода і земля, яка б родила. Натомість поля тут були не надто родючі. До того ж час від часу на вже засіяному полі із землі виривалася кип'ячка й заливала усе. Для людей це було трагедією.  

Фото: Фотографії старого Львова

Усе змінив Йоган Зег, який у 1853 році здійснив дистиляцію бориславської ропи у львівській аптеці та винайшов гас – на два роки швидше, ніж у Сполучених Штатах. Це стало революцією. До того часу для освітлення використовували лоєві каганці, а парафінові свічки були надто дорогими. Натомість гасова лампа була зручною і недорогою. До слова, такими гасовими лампами хати за річкою Стрий по горах освічували до 1974 року. Електрику туди провели тільки у 1975-му.

Німецький підприємець Роберт Домс 1853 р. відкрив у Бориславі перше нафтоперегінне підприємство, де використовувався патент Зега.

Іван Франко у повісті "Boa constrictor" так описує перший приїзд Домса до Борислава:

"Проїжджаючи раз через Дрогобич, звернув увагу на дивну мазь, котру жиди в коновках розносили на продаж селянам по ринку. Переконавшись, що се нафта, занечищена земляними і другими мінеральними примішками, він забажав побачити те місце, де добувають ту мазь. Йому сейчас вказали бориславські мочари. Селяни розповіли йому, як вона підходить наверх води, як випалює траву і всяку ростинність, – а деякі заговорили навіть про підземних заклятих бойовників, котрих перегнила кров випливає наверх. Домс, практичний чоловік, розуміється, небагато там зважав на такі казки, але швидко покмітив, що нафтові жили мусять бути неглибоко, коли нафта сама підходить догори, і що мусять вони бути неабиякі багаті. Він поїхав до Борислава, звидів місцевість і рішив сейчас зачати першу пробу. У кількох бідніших він позакупляв за безцінок частки поля і, нанявши бориславських-таки парубків, почав копати вузенькі "дучки". По трьох-чотирьох сажнях показалася нафта. Домс тріумфував. Він швидко кинувся будувати дестилярні, почав радитися з ученими, інженерами та гутниками".

Фото: Фотографії старого Львова

Лише офіційно в копанках загинули 10 тисяч людей

У другій половині ХІХ ст. у Борислав розпочався нафтовий бум, який посилився наприкінці століття, коли з’явились двигуни внутрішнього згорання. Доходи від видобутку нафти стрімко зросли. Сюди приїжджали доробкевичі з усього світу – Франції, США, навіть Австралії. Вони будь-що намагались виманити у місцевих мешканців шматок ґрунту. Люди були неосвіченими, їх легко було надурити. Ділки переодягались і в цісаря, і в урядників, аби лише селянин підписав папір, що він продає чи навіть віддає ту землю. Це було людське горе. В Арабських еміратах знайшовся бедуїн, який зробив усіх мільйонерами, а в нас були доробкевичі, які лише витягували, що могли.

Найбільший сплеск нафтового промислу в Бориславі був у 1908-1909 роках, коли тут видобували майже 2 млн тонн, а потім усе пішло на спад. Свердловина "Оіл сіті", що в Тустановичах, за добу вивергала 3 тис. тонн нафти. Але потім у неї вдарила блискавка, почалася пожежа, яку ніхто не міг загасити. Майже все вигоріло. У 1958 році її закрили.

Якщо  порівнювати Борислав із Парижем, то у 20-х роках ХХ століття у Бориславі випивали шампанського більше, ніж в Парижі. І це доконаний факт. Так само було три електростанції на супутньому газі. Найбільша була збудована у 1922 році та зруйнована у 1944-му. 

Борислав називали і Галицькою Каліфорнією, і Содомом і Гоморрою. Усі конфлікти тут вирішували просто: у корчмі підпоювали, а потім у копанку – і все.

Та й смертність нафтовому промислі була величезна. За даними Дрогобицького повітового суду, у копанках загинули 10 тис. людей. Цю статистику можна помножити на 5. У Бориславі ми в буквальному розумінні ходимо по трупах. 

Як писав письменник Степан Ковалів, який у своїх творах ледь не з фотографічною точністю описував нафтовий промисел, не було дня, аби в Бориславі щось не горіло. Тричі місто згорало повністю, але відновлювалося.

Навіть Франц-Йосип приїжджав до Борислава подивитися, звідки йде золото в казну

Тут був соціальний гніт. У двадцятих роках XX ст. українських інженерів можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Бо якщо ти хотів бути інженером, то мусив робитися поляком чи переходити в римо-католики. При цьому до Другої світової війни населення Борислава на третину складалося з українців, на третину з поляків, на третину – з євреїв.

Паралельно з нафтою у Бориславі почали видобувати озокерит. І тут першим виявився Роберт Домс. Найбільший озокеритовий бум припав на 1863 – 1873 роки. Потім місцеві євреї-підприємці знайшли спільну мову з синодом Російської імперії. Згідно з канонами синоду, свічки мали бути з бджолиного воску. А натомість горіли стеаринові/парафінові, і кишені були в усіх повні. Наш озокерит пустили на дим. А потім зрозуміли, що це добрий медичний матеріал. 

Особливість озокериту у тому, що при температурі 60 градусів він гріє, а не обпікає, і має величезну водовідпірність. Саме тому, коли по дну океану прокладали трансатлантичний телефонний кабель,  його покрили півметровим шаром бориславського озокериту.
 

У вересні 1880 року в Борислав приїжджав цісар  – подивитися на те чудо, яке давало в його казну величезним потоком золото. Галичина і Володимирія – одна з 11 провінцій імперії – давала доходу більше, ніж п’ять інших разом узятих. Це завдяки Бориславу і Дрогобичу. Тоді цісарю з парафіну, озокериту, церезину зробили тріумфальну арку – це описано у Франковому оповіданні "Задля праздника". 

Фото: Фотографії старого Львова

Нафта ще є, але вона глибоко

Насправді відтоді в Бориславі нічого не змінилось. Як за часів Франка нагромадження первісного капіталу було звірським і про совість, честь і гідність не йшлося, так було і в 1990-х. На початок 1990-х Борислав був містом, яке могло конкурувати зі Львовом. Тут було 33 величезні підприємства, як і за часів Франка. Нині Залишилося три. Навіть залізничне сполучення до Борислава у 2003 році скасували, бо це економічно невигідно. 

У Москві казали "А у нас в квартірє газ" – але той газ був із Дашави та Борислава. Саме на бориславській нафті й на прикарпатському газі після Другої світової війни тримався увесь радянський союз (газопровід Дашава – Київ збудували у 1948 році, а 1951-го продовжили його до Москви, – ред.)

Щодо нафти, то вона в Бориславі все ще є, але на великих глибинах. Перші копанки у Бориславі були завглибшки на 2-3 сажні (сажень – це два метри). Найглибша копанка за часів Роберта Домпса мала 110 метрів. За часів СРСР пробурили свердловину на 4,5 км. От десь на таких глибинах і треба бурити. Ще три роки тому у Бориславі діяло 362 помпи-качалки. Десять років тому їх було 450. На території парку, в так званих Мочарах.

Фото: Еспресо.Захід