Море сонця і любові та едемської краси

У двох останніх я ще не була, отже жартую, і тому маю оціночне судження лише з красивих картинок в Інтернеті та з розповідей друзів. Але фото – це ще не уся країна. Країна – це люди, які творять її атмосферу, а лише тоді усе решта. Монтенегро із введенням в обіг євро, серйозно претендує на вступ до об’єднаної Європи, яка зі свого боку вважає цю країну надто корумпованою. Та мені зовсім не хочеться псувати собі відпустку і враження розмовами про політику, тому…

Тут немає жодного виробництва – екологія ідеальна: вода кришталево чиста, подекуди її прозорість сягає 40 м, а повітрям неможливо надихатися. Яскраво відчуваєш аромат хвої, висохлої на сонці трави після дощу, йоду з сіллю і розпеченого каміння… І що цікаво, що ці аромати не зникають, навіть, після двох тижнів перебування тут.

Найбільш заселені і розкучені курорти Чорногорії - Будва, Херцег-Нові, Святі-Стефан… Тут кишить людьми та автівками, наче перед футбольним матчем на чемпіонаті світу. Хочеться якнайшвидше від усього втекти куди-небудь у затишну бухточку і тихесенько полежати собі поруч з шепотінням хвиль. І здається, що я таки зробила правильний вибір, оселившись ненадовго у Боко-Которській затоці, у "пащі Котора" за найменуванням тих же італійців. Одному із наймальовничіших місць у Чорногорії. Красивішими мабуть і справді будуть лише італійські та іспанські пейзажі, але там ти ними не милуватимешся, напроти себе, ніжачись на сонечку, а лише зазираючи збоку. Ну, годі про пейзажі – тепер про людей.

Чорногорці – люди великі за усіма фізичними параметрами. Як мужчини, так і жінки. Перші схожі на вирощених на дріжджах великих пупсів з дитячим виразом обличчя, хоча і часто з бородою ) А другі – з густим волоссям, характерно осиплими голосами і потужними фігурами, як на совєтських агітках "Родіна-мать зовьот". Жінки багато курять, по-материнські доглядають за чоловіками, а ті із задоволенням вовтузяться зі своїми малюками. Іноді справді виглядає, наче бавляться два хлопчики більшенький і меншенький у пісочку чи на воді. Взагалі чорногорці – люди патріархальних поглядів, тож жінка тут мало що значить. Ортодоксальна православна віра довершує своє. Але попри те, нація вельми привітна, доброзичлива і чуйна. Прилітаючи щороку сюди на літній відпочинок, поки дітлахи були малими, я багато чого собі зауважила. Та й порівнювати є з чим.

Монтенегро – країна з давніми традиціями, що передаються із покоління в покоління. Їхнє головне гасло "Почекай, не поспішай. Приходь завтра, щось придумаємо". Дуже схоже до італійського "Насолоджуйся життям". І мабуть, у чомусь ці люди праві, тому їх ніколи не зрозуміють північноєвропейські народи, які звикли боротися за кожен цент, заробляючи багато і з розумом витрачаючи це на короткий відпочинок тут же. Однак, треба зауважити, що Чорногорія не кожному європейцю по кишені. Прямих перельотів сюди немає, а добиратися з пересадками – вельми дороге задоволення, яке європейцям коштує удвічі дорожче, аніж нам. Тому нідерландці, або французи чи данці їдуть сюди своїми власними автівками, часто з кемпінг-бусами і просто відкривають для себе ще одну красиву та дешеву країну в регіоні. Хоча і дуже бідну, та все ж перспективну… Чекати на підтвердження свого бронювання три-чотири дні, а потім отримати ще й відмову – це не для європейської свідомості. А чорногорці не поспішаючи працюють лише з тими, кого вони добре знають і з ким їм власне комфортно працювати. Тому новим турагенціям тут дуже складно виходити на ринок.

Середня зарплатня чорногорця складає всього лише 400 євро. І попри те, ніхто тут на більше напружуватися не буде. Ще б пак! Усе ж є: море, гори, овочі-фрукти, туристи, що самі грошики везуть… А що в несезон?! Так, в несезон – нудьга. Я тут розговорилася з одним власником ресторанчику і власницею вілли з кількома апартаментами в оренду. Місцева мова дуже зрозуміла, хоч і має два альфабети – кириличний і латинською. Так от, вони поділилися, що війна на Балканах зломила долі багатьох людей: хтось мріяв стати лікарем, а хтось учителем… Та довелося кинути навчання, їхати на заробітки на Захід, а тепер от працювати офіціантом за сумісництвом у своєму ресторанчику та покоївкою у своєму міні-готелі. А взимку спати, ходити в гості один до одного і тринькати гроші, що були тяжко зароблені влітку, тобто у сезон з квітня до жовтня. Власниці вілли повезло більше – у неї чоловік працює начальником пошти, тому є постійна зарплатня.

Зазвичай усі чорногорці зайняті у сфері послуг, більш щасливі ті, які мають постійну роботу у державному секторі чи маленьких підприємствах. Та й цей бізнес завмирає у несезон. Але з них мало хто преться у західну Європу на заробітки, що знову ж таки "західнякам" невтямки. Й насправді, у них все є і ніхто не хоче кидати свої сім’ї заради кількох додаткових тисяч євро. Їм же на відпочинок біля моря заробляти не треба і обігрівати будинки взимку на кілька сотень євро також не треба. Бо зазвичай тут опалення немає, а якщо і є в сучасних новобудовах – то рахунки невеликі, адже температура в сезон дощів - +- 5 градусів.

А як же інші спеціальності, що не зайняті у сфері послуг?! Добре, дуже добре! До прикладу, тут дуже цінуються спеціалісти з ремонту побутової техніки чи авто, слюсарі-сантехніки, або спеціалісти по "залізу", які здатні полагодити комп чи мобільний телефон. Бо якщо ці прилади у когось із місцевих "полетять", то ти матимеш величезні проблеми із ремонтом. Працюють з такими поломками лише маленькі "гаражі". А ще стане проблемою поремонтувати за останнім словом медицини і власне тіло, якщо щось трапиться. Тому, хто більше при грошах, робить це так само, як і наші співвітчизники – летить за меддопомогою у Європу. Але, правду треба сказати, що рівень нашої медицини і їхньої, і навіть європейське щоденне обслуговування не до порівняння з нашим. Я знаю про що говорю і лише молюся, щоб в нас це все остаточно успішно не розвалили. А ще тут добре почуваються медсестри і перукарі, манікюрниці та інші люди земних робітничих професій. Усі вони пишаються тим, що мають від природи, адже з населенням, що складає менше, аніж у цілому Львові, складно виділитися своїми передовими науковцями чи спортсменами, хоча вони пишаються Джоковічем у тенісі (він насправді серб, але і Чорногорія лише нещодавно проголосила незалежність і мирно відділилася від Сербії).

Багато українців та росіян купують тут собі помешкання і справді живуть на пенсії у теплий час року. Ціни поки що доволі притомні – за дво- трикімнатні апартаменти можна заплатити від 50 до 70 тис. євро, що практично дорівнює цінам в Україні. І я познайомилася, одного разу перебуваючи тут, із літньою панею із Нікшича (місто у центральній Чорногорії), яка мені показала квартиру на 60 квадратів, куплену з повністю завершеним ремонтом у центральній частині Будви, ближче до гір за тих самих 55 тис. євро. Пропонувала купити таку ж лише з виглядом на гори і трохи нижчою вартістю, бо шукала собі добрих сусідів ;) Її син – капітан великого іноземного судна, заробляє близько 5 тисяч євро щомісяця, а донька – лікар на тому ж таки кораблі. Вони постійно у морі, а бабуся – виховує онуку в очікуванні її батьків, які у плаваннях по два-три місяці. Отак, і інші жінки з дітьми непогано тут живуть на зарплати своїх чоловіків-моряків, самотньо виховуючи своїх нащадків. Та це мабуть єдина спеціальність, яка є такою високооплачуваною. Тому, гра вартує свічок, як-то кажуть. І будиночок можна збудувати і обладнати за останнім словом техніки, і авто краще купити, і розраховувати на хорошу освіту для малюків також можна.

Кухня тут надзвичайно смачна, уній багато морського м’яса ), що дуже потішить прихильників. У випічці всюди використовують сир та болгарські перці, звідси пішли крученики "чівапчічі" та інші м’ясні смаколики. Міцні місцеві напої не куштувала, серед них – ракія (такий собі фруктовий бренді 50-60% алкоголю), знавці кажуть, що то просто місцевий самогон. А от серед вин – біле "Крштац" і червоне "Вранац" тут, на пляжі холодненьким іде добре, але не рекомендую купувати його додому – цей кисляк піде в унітаз. Так само і "Розе", який виявляється може бути й гіркуватим.

Усе у Чорногорії вельми природньо – і кухня, і життя, і люди. Приїхавши сюди, тут хочеться залишитися раз і назавжди, бо надихатися, намилуватися і набутися неможливо!

Фото надала авторка

Про авторку. Ніка Нікалео – українська письменниця і перекладачка, тревел-блогерка, голова Львівського жіночого літературного клубу і благодійного фонду, авторка та укладачка низки бестселерів з серії "Львів. Кава. Любов".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.