Перша моя пацієнтка дізналася про ВІЛ-статус під час вагітності. Вона народила ще 5 здорових дітей, – лікарка Олена Павлишин

1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Попри глобальні зусилля та обіцянки країн покінчити з цією епідемією до 2030 року, перемогти СНІД поки що не вдається. Люди  часто уникають лікарів, побоюючись засудження та дискримінації через діагноз чи спосіб життя.  

Заступниця медичного директора з амбулаторно-поліклінічної роботи Лікарні Князя Лева, завідувачка Центру інтегрованих медико-соціальних послуг, лікарка-інфекціоністка Другого медичного об’єднання Львова  Олена Павлишин – єдина в Україні, хто має титул лікарки, дружньої до пацієнта з ВІЛ. Вона має понад 20 років досвіду лікування ВІЛ-інфекції, а також є пристрасною активісткою у боротьбі зі стигмою людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, як системі охорони здоров’я, так і у суспільстві.

З пані Оленою поспілкувалася журналістка "Еспресо.Захід".

Пані Олено, розкажіть, як ви почали працювати з пацієнтами з ВІЛ-інфекцією?

У 2005 році, коли я почала працювати в інфекційному стаціонарі, якраз створювали кабінети довіри для роботи з ВІЛ. Я заснувала такий кабінет у районному центрі, і вже з 2007 року почала працювати з людьми, які живуть з ВІЛ. Це стало справжньою справою мого життя. Згодом мала можливість займатися іншими інфекційними захворюваннями, але ніхто не зміг мене переманити. І так 18 років вже працюю.

Пам’ятаєте свого першого пацієнта з ВІЛ-інфекцією?

Так, це була вагітна жінка, яка працювала педагогом. Вона дізналася про свій ВІЛ-статус під час вагітності, і ми надали їй профілактичне лікування. Пізніше вона народила ще п’ятьох здорових дітей.

Чи не було вам страшно працювати з пацієнтами з ВІЛ?

Відверто кажучи, спочатку відчувала страх. Протягом року регулярно здавала тест на ВІЛ, бо боялася інфікуватися. Думаю, що більшість медиків стикаються з цим страхом при першій зустрічі з ВІЛ-інфекцією через брак знань. І зараз, коли говорю з людьми, які не стикалися з ВІЛ, я пам’ятаю цей момент.

Чи трапляється зараз, що лікарі відмовляють у допомозі пацієнтам з ВІЛ?

На жаль, таке ще буває, особливо коли потрібна операція чи складні процедури, наприклад, забір матеріалу на гістологію. Але я знаю лікарів з інших спеціальностей, які співпрацюють і підтримують моїх пацієнтів.

Як ви працюєте з лікарями загальної практики, щоб зменшити їхній страх перед ВІЛ?

Останні два роки я працюю в лікарні загальної мережі, багато часу витрачаю на зміну ставлення лікарів до ВІЛ. Зазвичай це стає можливим через безпосереднє спілкування з пацієнтами з ВІЛ. Однак завжди є кілька людей, яких важко переконати, на жаль. Але ми продовжуємо працювати. І зараз, наприклад, у Львові взагалі декларують, що тест на ВІЛ  будь-хто може зробити у свого сімейного лікаря. У нас є реклама на радіо і в громадському транспорті, що швидкі тести на ВІЛ і гепатити можна робити в сімейного лікаря. І я надіюся, це стане нормою.     

Що, на вашу думку, може змінити ставлення до ВІЛ?

Перш за все, це інформаційна робота та навчання. Ми проводили тренінги для лікарів, і це допомогло їм зрозуміти, що пацієнти з ВІЛ не несуть небезпеки. Сьогодні лікарів, особливо молодих, які адекватно все сприймають, які відкриті і готові навчатися, набагато більше.

Які ще проблеми існують у боротьбі зі стигмою?

Самостигма – дуже велика проблема. Через страх розголосу люди іноді відмовляються від лікування і допомоги. Я мала кілька випадків, коли пацієнти знали про свій статус, але не лікувалися і, на жаль, померли.

Як війна вплинула на вашу роботу з ВІЛ-пацієнтами?

Звичайно, ситуація змінилася. Ускладнилися організаційні моменти з причин відключення електроенергії, тривоги, все це впливає на графіки роботи. Збільшилася кількість внутрішньо переміщених осіб. Серед них є споживачі ін'єкційних наркотиків, треба забезпечити їхню терапію метадоном. Люди у складних умовах, багато з психічними розладами, тому ми повинні враховувати їхні переживання.

Що означає для вас "дружній лікар"?

"Дружній лікар" – це той, якому пацієнт довіряє, з яким йому комфортно спілкуватися і який підтримує у будь-якій ситуації.

Я намагаюся уникати питань про особисте життя пацієнтів. Таке в мене правило з початку роботи. Наприклад, не ставлю питань про роботу чи життєві обставини, якщо це не впливає на лікування. Це дозволяє мені уникати упереджень. Ми проговорюємо всі питання абсолютно спокійно, вже від того відштовхуємось, як нам рухатися далі.

• За 9 місяців цього року темпи приросту захворюваності на ВІЛ-інфекцію зросли на 16% порівняно з аналогічними періодами трьох попередніх років.