Заражені "вірусом висоти": як мандрівник зі Львова лікує ветеранів горами

Мандрівник Віталій Дячук уже понад 20 років займається улюбленою справою – активним відпочинком у горах. За цей час він побував у десятках країн світу та зійшов на чимало небезпечних вершин. З початком Революції Гідності та бойових дій на Донбасі Віталій активно долучився до оборони української свободи та суверенітету. Крім цього, мандрівник створив унікальний проєкт Nomad.live, мета якого – реабілітація військових завдяки походам у гори.

Віталій Дячук розповів "Еспресо.Захід" про свою діяльність.

Фото: Віталій Дячук

Віталію, розкажіть, коли розпочався ваш роман з горами?

Десь Із 18 років потрапив в альпклуб і вже понад 20 років гори – це мій другий дім. Спершу це було хобі, пов’язане з горами, сплавами, велосипедами, скелелазінням, альпінізмом. А далі стало невід’ємною частиною мого життя. Власне, ще двадцять років тому заразився "вірусом висоти". Мені подобається це відчуття, коли ти борешся з собою, зі своєю слабкістю, ставиш нові цілі, долаєш нові рубежі, коли треба перебороти самого себе. Фактично, ходити в гори – це постійний виклик. Навіть той самий маршрут, яким ти багато разів ходив, через іншу погоду, інших людей та інші випадки може бути зовсім відмінним, незвичним, важким. Це цікаво, це додає драйву, відчуття того, що ти живий і живеш на повну, а не просто животієш.

Знаю, що події 2014 року дуже змінили ваше життя. Розкажіть, як потрапили на фронт?

Був активним учасником Революції Гідності. Хотів одразу йти на фронт, але під час подій на Майдані "заробив" розрив хрестоподібної зв’язки. Мав операцію, відповідно, реанімація та реабілітація зайняли багато часу. Плюс я, на відміну від інших, не хотів іти неготовим. До того займався боксом, але зі стрільбою справи не мав. 2014 року за домовленістю з колишніми військовослужбовцями ми створили центр тактичної підготовки. Спершу вчився там, а потім, коли всі наші інструктори пішли на фронт, то й сам почав навчати інших, деякий час був одним з інструкторів.

Як виглядала ця підготовка і скільки тривала?

Ми знайшли вільну точку в районі села Гряда. Там були закинуті курячі ферми, а поряд ліс, і це все – далеко від людей. Можна було рити окопи, відпрацьовувати рух у колоні, маневрування тощо. Загалом це була повноцінна військова підготовка, включаючи мінно-вибухове діло, військову топографію, взаємодію з бронетехнікою, військову тактику, інженерну справу, розвідку. Курс був розрахований на 14 днів. Але ми орієнтувалися на звичайних людей, які мають роботу, сім’ї, тому навчання відбувалося лише по суботах і неділях. Відповідно, понад два місяці люди не мали вихідних, а приїжджали вчитися військової справи.

Коли потрапили на фронт і з чим там зіткнулися?

До 2015 року працював у ІТ-галузі. Та коли лікарі дозволили мені нормально навантажувати ногу, то вже в кінці лютого опинився в зоні АТО, пішов добровольцем у "Правий сектор". Загалом був там двічі: у 2015 і в 2017 роках. Переважно ми їздили на ротацію в Широкіно, у нас була своя окрема снайперська група. Тоді щодня тривала повноцінна війна і вже з самого ранку прилітали ворожі залпи, а наші давали адекватну відповідь.

Чи було страшно?

Я людина, яка звикла до ризику. Активний спосіб життя – це постійний ризик. Тому в мене якихось мегастрахів не було. Страх був швидше, що не справлюся з собою, не виконаю завдання, не зможу стріляти і буду ховатися. Більше такого роду страхи – підвести когось, а не страх обстрілів. Загалом я особисто не зазнав якихось поранень. Щоправда, слух погіршився через всі ті обстріли.

Після фронту ви почали допомагати іншим ветеранам знаходити психологічне розвантаження в горах. Розкажіть, із чого все почалося?

Після повернення з зони АТО мені було вже не цікаво, навіть сумно сидіти в офісі. У період між ротаціями ще 2016 року почав підробляти тим, що водив комерційних клієнтів у гори або по якихось екзотичних країнах: Марокко, Мадагаскар, Філіппіни... Паралельно запустив проєкт Nomad.live з абілітації ветеранів учасників бойових дій. Це було у форматі кількаденних гірських походів Карпатами. Такі тури дають позитивні результати: можливість поспілкуватися з однодумцями, поділитися тим, що наболіло, відчути гордість за себе, що зміг. Та й самі по собі гори – це дуже красиво, вони надихають і дають море задоволення. Цей проєкт до сьогодні існує за кошти меценатів, різних моїх знайомих. Загалом проєкт не лише для ветеранів, а для будь-кого, хто потребує психологічної підтримки.

Фото: Олена Максименко

2017 року ми трішки розширили покриття. Взяли в гори ампутантів, тобто людей, які втратили кінцівки. Це були Сергій Романовський та Анатолій Григораш. Ми поїхали на два тижні в Грузію. Ніхто не знав, як воно буде, чи вийде, чи зможуть винести навантаження. Але все пройшло дуже добре і ми досі продовжуємо такі подорожі з ампутантами. Завжди готові допомагати тим, хто має в собі сміливість і бажання перебороти власні страхи. Щоб довести собі, що травма – це не кінець активного та повноцінного життя.

Скільки загалом ветеранів скористалися цією "горотерапією"? Якими є ваші маршрути?

Близько 400, а може, й більше людей пройшло такий шлях. Ми лімітовані фінансами. Бо можемо водити й більше, але самі також маємо за щось жити. Частину часу присвячуємо комерційним клієнтам. До речі, мій бізнес-партнер потрапив у цю програму як учасник, а потім став гідом турів.

З ветеранами 99% маршрутів – це походи на два-три дні в Карпати. Намет, звісно, з собою беремо, але намагаємося орієнтуватися на колиби.

Часом за кошт спонсорів проводимо за кордоном альпзбори для ветеранів. Вони вже не є повністю безкоштовними, але завдяки спонсорським коштам ціна суттєво зменшується. Зараз для ветеранів, учасників бойових дій маємо такі збори в Туреччині.

З ампутантами ми більше їздили за кордон. Але торік через карантин змушені були сконцентруватися теж на Карпатах. Цього року в нас у планах з  ампутантами похід в Грузію по п’ятитисячниках. Сподіваюся, все вийде добре , кордони не закриють і знайдуться спонсори. 

Читайте також: Як готуватися до зимового походу в Карпати

Якщо говорити про особисті досягнення, то мій найдовший маршрут – це великий Гімалайський шлях: 72 ходові дні, 1,5 тис. км, понад 55 перевалів (14 з них мають висоту понад 5 тисяч метрів). Це дорога поряд з усіма найвищими горами світу, які мають висоту понад 8 км. Лише сотня людей подолала цей складний маршрут. З України я був першим, хто це зробив.

Який фідбек від ветеранів? Чи справді гори лікують душу й заспокоюють їхню психіку?

З 2017 року ми запровадили анкетування. З відповідей видно, що ці походи їм дуже допомагають. Від минулого року в нас на волонтерських засадах почали працювати два штатні психологи, які теж є ветеранами. Вони так само ходять у походи. Якщо людина хоче поговорити з психологом у невимушеній атмосфері, то ось ця можливість. З анкет видно, наскільки ветерани стають задоволені і щасливі в кінці туру, повертаються додому з піднесеним настроєм. Також показником є те, що дуже багато людей, які вперше з нами сходили, опісля хочуть ще і ще. Тобто постійно є запит на такі тури.

Фото: Віталій Дячук

Які плани на майбутнє?

Ми створили ГО "Nomad.live", щоб максимально розширити нашу діяльність. У планах – лише продовжувати. Хочемо шукати різні гранти, долучати більше коштів, щоб ще більше людей залучити до цього процесу. Можливо, зможемо достукатися до влади і знайти співпрацю з державними органами. Бо наша комерційна діяльність приносить не надто багато грошей. На щастя, в нас є постійні спонсори, які підтримують  цей проєкт уже декілька років. Завдяки їм воно все існує. А стосовно себе, то проводжу ще співпрацю з інструкторами домедичної підготовки. Також різні курси для туристів альпіністів, які хочуть зрозуміти, як поводитися у стресових умовах, як надавати першу допомогу. Проводжу курси поводження зі зброєю. Тобто намагаюся урізноманітнити свої джерела фінансування.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.