Стати більш незалежними в побуті: як Віталій Пчолкін через проєкт "ІнваФішки" допомагає людям з інвалідністю

Віталію, розкажіть, що пропонує крамниця "ІнваФішки". 

"ІнваФішки" можна назвати соціальною ініціативою. У 2014 році я придумав проєкт, який мав би просто інформувати людей про різні можливості. Розуміючи, що в Україні це не доступно, я писав інструкції, як можна зробити самостійно певні речі.

Наприклад, дошка для пересідання для людини на кріслі колісному. Я писав: потрібна фанера, розміри, лекала, де це можна зробити, і чим. Це публікував на сайті. Це працювало, як така собі Вікіпедія. Кожен міг зайти й додати свої ідеї. 

Тоді я думав, що це працюватиме. Але люди почали писати й запитувати, де купити цей товар. Самостійно вирішувати та шукати вони не хотіли. Якраз тоді була активною популяризація соціального підприємництва. Тому я й узявся за цю ідею. 

Ми ставили за мету пропонувати товари, які підвищують самостійність, скеровані на те, щоб людина з інвалідністю здобувала більшу незалежність. 

Ще раніше я почав цікавитися 3D-друком. І ми з колегою почали перші спроби виробляти різноманітні пристосування для ложок, виделок для людей, які мають інвалідність.

Ви робите це для кожного індивідуально? Тобто людина може вам написати, і ви зробите, наприклад, посуд під її параметри? 

Наразі товари розроблено так, що все дуже універсальне. Індивідуально переважно треба виготовляти речі для дітей. 

У нас є доволі якісний професійний 3D-принтер. Він дозволяє друкувати з еластичних матеріалів. Переважно все на ньому й друкуємо. Окремо також маємо людей, які займаються виробництвом по дереву. Ми знайшли їх на аутсорсі, оскільки в нас немає таких обсягів, щоб створювати власне виробництво. 

Я вже відійшов від операційної діяльності, вирішив зосередитись на громадській. У нас сформована команда, я більше консультую. Пропоную різні ідеї, зі мною консультуюся, коли маємо цікаві випадки, щось, із чим ще не стикалися. 

Наразі в магазині величезна кількість товарів. Цінова політика залежить від кількох складових. Перше - умовне наше виробництво. Там дуже доступні ціни. Є велика кількість товарів від інших постачальників, офіційних дистриб'юторів України. Ми проаналізували й відібрали ті товари, які постачальники направили на нашу місію. З деякими в нас є особливі умови, змогли домовитися і знизити ціну, але більшість - це таки середні, звичайні ціни, як в інших магазинах. Тобто, в принципі, ціни не вищі, ніж у будь-якому іншому місці. 

На момент запуску "ІнваФішки"  були чимось новим для України. Чи змінилася ситуація після повномасштабного вторгнення Росії? Може, у вас є конкуренти?

Звісно. Ну, по-перше, ми привернули увагу до теми інвалідності. Багато виробників, які мали продукцію, але ніколи не везли її в Україну, бо вважали це недоцільним, зараз почали її завозити. Дуже багато офіційних представників, що пропонували загальні побутові товари, асистивні девайси, просто не розглядали Україну як ринок.

Ті магазини, про які ми знали, почали себе перепозиціювати, просувати й говорити, що в них є купа товарів для самообслуговування, для підвищення самостійності людей. Тобто, теж усвідомили, що це є важливим. Тому я вважаю, що ми добре просунули цю ідею. 

Знаю, що ви з Бучі. Чи вдалось на початку вторгнення вивезти товари? 

Сам офіс ми мали в Києві. Наш колега Олександр, який зараз є фактично керівником "ІнваФішок", тоді перебував у Києві, самостійно їздив на роботу.

Ми разом приймали рішення і в перші місяці майже всю продукцію, яка в нас була (наприклад, катетери), просто роздали - один з найбільших складів постачальників цієї продукції був на межі Бучі й Ірпеня. Його знищили ще в перші місяці повномасштабної війни. 

Виделка, прикріплена до алюмінієвого гачка, який надягається на руку. Фото: сайт "ІнваФішки"

Замовлення є тільки по Україні? Чи з-за кордону люди теж замовляють товари? 

Періодично замовляють. Ми рахували вартість доставки і її доцільність узагалі. Якщо розуміли, що це виходить дорожче, то намагалися знайти це в Європі.

Після вторгнення ви відчули, що більше людей звертаються? 

Так, сто відсотків. З’явилося більше людей, які отримали ураження внаслідок військових дій, це і військові, і цивільні. Плюс у нас нікуди не дівся побутовий травматизм. У країні вдосконалюється система реабілітації, відповідно, фахівці працюють з людиною і надають їй рекомендації, що треба придбати. І людина йде до нас, знає, що їй підходить.

Ваша команда - це лише люди з інвалідністю?

Ми маємо різний досвід. Є багато нюансів з тим, що люди з інвалідністю, скажімо так, не завжди дуже відповідальні.

Були випадки, що хтось працює, а потім каже "мені дали путівку в санаторій, я поїхав". Тобто не запитав, чи можу я поїхати, чи заплануймо поїздку, а просто поставив перед фактом. 

Також є різноманітні спортивні змагання. Людина не займається спортом, але, якщо її запросили на змагання, вона поїхала. Відповідно, якщо працівник кудись пропадає, то хтось має включатися й закривати цю нішу. Ми багато з цим працювали. Зараз маємо декілька хороших відповідальних людей, з якими можемо щось планувати, коли є така потреба.

Чи можна якось підтримати "ІнваФішки"? 

Як таких зборів у нас якось немає. Єдине, я завжди кажу - в нас є багато загальної продукції. Звичайні тонометри, термометри, зубні щітки. Це те, чим користуються всі, тож можна купувати ці речі в нас.