"Після звільнення ховав сльози і попросив привезти фруктів": мама Арсена Мачуженка про зустріч з сином

"Еспресо.Захід" поспілкувався з мамою воїна Ольгою Дацків – про те, як син вирішив піти до війська, що любив у дитинстві та чи має намір продовжувати нести службу.

Сім'я відмовляла Арсена від армії, але таким був його вибір

З раннього дитинства Арсен, як і всі хлопчаки, любив машинки. Крім них, захоплювався ще й автоматами, хоч особливого захоплення військовою тематикою не мав. Коли прийшов час йти на строкову службу, не ухилявся від свого обов'язку.

"Малим завжди казав, що йому треба купити до автомата "баратайки" – це він так казав про батарейки. Всі, хто б до нас не приходив, мали приносити "баратайки". А про війну в дитинстві, звісно, мови не було, хоч згодом і вирішив іти в армію. Ми відмовляли, але такий був його вибір", – пригадує мама.

Уже в серпні 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення, Арсен підписав контракт зі Збройними Силами України. Рідних повідомив опісля, в жовтні.

"Його двоюрідний брат Артур є військовим, мабуть, він його й надихнув. Інші варіанти, крім служби, тоді вже сина не влаштовували", – розповідає Ольга Дацків.

У лютому 2022 року, за кілька днів перед повномасштабним вторгненням росіян, в Арсена Мачуженка мала бути ротація. Однак усіх військових тоді залишили в Маріуполі. Аж до виходу в полон 16 травня Арсен боровся за Маріуполь, а потім перебував на Азовсталі.

"22 березня 2022 року він перестав виходити на зв'язок. Ми почали його шукати через військову частину. Знайшли тільки родичів хлопців, які з ним були. З групи в соцмережі дізнавалися по краплі інформацію. Так, незадовго перед виходом у полон, син отримав осколкове поранення. У нього й до сьогодні на нижній кінцівці немає м'яза", – додає жінка.

Фото: надала Ольга Дацків

"Покинути Україну не могла, бо в полоні залишалася частинка мого серця"

Про те, що син також вийшов у полон, пані Ольга дізналась із тих самих груп у соцмережах. А через деякий час із нею сконтактували так звані "волонтери" з окупованої території. 

"Найперше дізналася, що всі хлопці з Азовсталі здались у полон. Відтоді ми чекали повернення сина додому. Спочатку був у колонії Оленівки, до речі, й на час теракту там перебував. Потім його перевели в Горлівку. Там якісь начебто волонтери місцеві зняли відео, де Арсен розповідав про себе на допиті. Говорив на відео російською, зі зрозумілих причин. Було таке, що рідні тим начебто волонтерам надсилали гроші, аби вони купили щось найнеобхідніше. З Горлівки його відправили в Торез, а ми й далі тим невідомим волонтерам скидали гроші на зубну пасту і шкарпетки. Син казав, що їм передавали мізер", – наголосила мама.

Жодного зв'язку з сином жінка не мала. Лише своєрідне листування, знову ж таки, через "волонтерів" – писали лист, фотографували і скидали на вказані номери. За такою ж схемою один раз писав лист до родичів Арсен. Жодних деталей не розповідав, написав, що все добре.

"Але як же "добре", як ми бачили в якому стані він повернувся?! Ми вже наступного дня з ним побачилися. Ті перші хвилини він просто ховав сльози. Ми плакали, а він собі не міг цього дозволити. Захотів, щоб ми йому фруктів привезли", – розповідає жінка.

Ольга Дацків виховує ще маленьку донечку, яка з нетерпінням чекала повернення брата. Моральний стан меншої дитини, зізнається мама, також треба було берегти. Але покинути Україну не могла, бо тут – інша частинка її серця.

"Стримувало, що син тут у полоні. Хоч була не сама – підтримка друзів і рідних, але переповнювали неймовірні хвилювання. Весь час чекали на обмін. Своїх емоцій старалася не показувати, а в душі – неспокій і тривога. Тримала мене лише надія і віра, що син повернеться. Вірили, що цей час настане".

Зараз Арсен Мачуженко відновлюється, а пізніше планує знову повернутися до служби.