"Коли бачиш результат – це дає натхнення працювати завзятіше": історія молодого артилериста 104-ї бригади

Історію бійця "Еспресо.Захід" розповіли у відділенні комунікацій штабу 104-ї окремої бригади ТрО Сил ЗСУ.

Максим родом із Млинова Рівненської області. Коли чоловіку виповнилося 25, він підписав контракт і пішов на службу: "У мене дуже багато друзів пішли воювати, тому іншого варіанту я й не розглядав. Пішов у ДШВ, рік прослужив там, воював на Лиманському напрямку піхотинцем-штурмовиком".

Штурми та постійні навантаження далися в знаки – організм здався. Комісія визнала хлопця непридатним для служби в ДШВ. Товариш запропонував піти до нього в бригаду. Так Максим став артилеристом.

"Я пройшов навчання на навідника, тепер саме цим і займаюся. Тут нічого складного: до панорами підійшов, навівся і все. Головне постійно слухати небо, щоб дрони не прилетіли", – запевняє військовослужбовець.

Звісно ж, є безліч нюансів, але робота побудована таким чином, що артилеристи мають змогу працювати максимально швидко, таким чином підвищуючи рівень власної безпеки.

Професійною мрією Макса є гаубиця М-777: "Я починав з гармати Д-44, це 85 калібр, зараз працюю на КС-19 це 105. А хотілось би щось таке потужніше, якісь хоча б 152 мм або взагалі “три сокири”, де 155 калібр".

Єдине, що хотів би змінити в своїй службі – це бачити результат: "Часто нам дають координати, по яких потрібно працювати, й ми навіть не знаємо по чому б’ємо і не завжди є можливість випросити відео результату нашої роботи. З того, що бачив, то якось чітко влучили в ворожу артсистему, було таке, що й точнісінько по міномету відпрацювали. Коли бачиш результат – це дає натхнення працювати завзятіше".

За час служби в 104-й бригаді воїн побував на кількох гарячих напрямках і зі своїми побратимами вразив не одну ціль. Чоловік переконаний, що запорука успіху – це злагодженість колективу та довіра. Коли бійці довіряють одне одному, то додається сміливості усім.

Він жодним чином не романтизує свою службу, бо є чимало важкої роботи, а особливо взимку. Однак жодного разу не промайнуло навіть сумніву про те, що вчинив правильно пішовши добровольцем два роки тому.

Водночас Максим запевняє, що не відчуває жодної образи до тих, хто досі не наважився: "Негативу ніякого немає. Це вибір кожного. Я в їхні життя лізти не хочу. Якщо вони свідомі громадяни та усвідомлюють це, то мають самі піти. Там когось заставляти, агітувати я взагалі не збираюся. А от ті, хто за кордон виїхали, то до них трошки є така гірчинка, якось гірше ставлення, ніж до тих, хто тут залишилися".

На його думку, зараз важливо, аби до всіх людей прийшло усвідомлення того, що доля країни залежить зокрема і від них.

• Читайте також історію військового Володимира Кріслатого, який повернувся з Фінляндії і боронив Україну з "Едельвейсами".