Невизначена втрата. Як шукають зниклих безвісти в Україні

Історія Тетяни та її зниклого безвісти сина

Тетяні К. минуло сорок. Разом із сім’єю проживає у Волинській області. Її син – військовий на контракті. Щоразу, коли він повертався з бойових позицій, то найперше повідомляв матері, що з ним усе добре. Проте на початку травня цього року Давид не відписав у зазначений час. Вона чекала повідомлень від нього, та жодної звістки день за днем так і не було. Жінка почала обдзвонювати побратимів, щоб довідатися бодай щось про те, що сталося з її сином.

"Коли син був ще на передовій мені наснився сон. На білому аркуші паперу написано "я хочу жити". Я розбудилася, схопила телефон, а там нічого від нього. Почала побратимам дзвонити. Вони мені кажуть: "Усе добре, Давид ще на позиціях". І все", – розповідає жінка.

Через кілька днів Тетяні подзвонив чоловік, представився заступником командира й повідомив, що її син зник. Запитав також, чи вона нічого не знає про нього, чи він їй не дзвонив. За версією заступника командира, Давид утік із села, в якому вони базувалися. Начебто повернувся з позицій і втік.

"Я кажу йому, що такого бути не може. За весь час Давид щоразу мені повідомляв, коли йшов на позиції, і коли повертався. Він підписав контракт. Навіщо йому було втікати?" – зазначає Тетяна.

Фото: колаж Еспресо.Захід

Матері повідомили, що син нібито залишив бронежилет і всі свої речі та самовільно покинув частину. Пізніше Тетяні почали телефонувати побратими, які були з Давидом на позиціях. Казали інше, а саме те, що хлопець через обстріли отримав контузію. Сказали, що всі розбіглись із позицій і він теж. Шукали його дронами, але тіла не побачили. Більше нічого не знають. Порадили надіятися на полон

"Ви собі це уявляєте? Що три дні його шукали, але ні тіла не знайшли, нічого. І повторювали, що вони нічого не знають", – каже Тетяна. 

"Я постійно складаю якісь пазли, щоб розуміти, що там відбулося з моєю дитиною. Ніхто не надав жодної інформації, що насправді сталося. Усі версії – різні".

Хтось із побратимів (не назвавшись) також розповів Тетяні, що знайшли телефон Давида на узбіччі дороги. Пізніше сестра Тетяни побачила, що Давид з'явився онлайн, одразу почала писати та дзвонити. Та відповіли їй незнайомі люди, які стверджували, що цей телефон купили. Після цього телефон знову був вимкнений.

Тетяна почала дзвонити командуванню. Та всі її дзвінки та запити відхиляють і жодної нової інформації не надають. 

"Через таких от командирів, які неправильно виконують обов'язки й надають неправдиву інформацію, страждають інші. Я, як мама, цього ніколи не пробачу, бо через ці всі статуси та нерозуміння не змогла допомогти своїй дитині вчасно.

Тетяна не отримала для сина статусу "зниклий безвісти", оскільки у військовій частині у ході службового розслідування дійшли висновку, що хлопець "пішов у СЗЧ" (самовільне зникнення з частини). Саме це і вказали в документах його справи, хоча підтверджують, що в Давида була контузія під час бойового виходу.

У статусі "Зниклий безвісти"

Фото: колаж Еспресо.Захід

Як виглядає процедура отримання статусу "зниклий безвісти", до яких дій мають вдатись рідні після сповіщення про зникнення та на яку грошову допомогу можна розраховувати і як бути у ситуації, схожій до Тетяниної? Про це "Еспресо.Захід" поспілкувалося з Людмилою Кормош – юристкою ВО "Веста", яка допомагає й підтримує ветеранів, військових та їхніх рідних.

Хто відповідальний і має повідомляти рідних про те, що відбувається з військовими, з котрими рідні втратили звʼязок?

Близькі родичі та члени сім'ї мають право на отримання достовірних відомостей про місце перебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме), звернувшись із запитом до ТЦК та СП на отримання витягу зі службового розслідування.

Військовослужбовець вважається зниклим безвісти, якщо:

• відсутні точні дані щодо військовослужбовця, який не повернувся після виконання бойового завдання (побратими не можуть точно визначити, чи особа потрапила у полон, чи загинула на полі бою)

• якщо побратими свідчать, що особа, ймовірно, потрапила в полон, але немає достатньо доказів

• якщо побратими свідчать, що особа, ймовірно, загинула, але немає змоги перевірити місце зникнення чи забрати тіло загиблого через активні бойові дії.

Як виглядає процедура присвоєння статусу безвісти зниклого? І що робити, якщо, наприклад, у частині кажуть, що зниклий самовільно покинув частину і звʼязку з ним немає? Як бути з нарахуванням зарплати та виплат? Часто є ситуація, коли військовий нібито "пішов у СЗЧ" і рідні не можуть добитися статусу зниклого безвісти...

Щодо процедури, яку мають пройти рідні. То необхідно подати заяву про розшук особи. У заяві вказують усі відомі обставини щодо місця перебування, особливих прикмет (татуювання, шрами, пірсинг і т.д.), речей, які він міг би мати із собою (мобільний телефон, документи, прикраси). Найближчий кровний родич захисника, чи захисниці має здати біологічні зразки для порівняння ДНК-профілів.

Заяву про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, можна подати:

• звернувшись до територіального підрозділу поліції;

• на телефон 102 (цілодобово).

Через 24 години з часу подання заяви про зникнення (відповідно до ст. 60 КПК України) потрібно отримати витяг з ЄРДР, де буде зазначено прізвище й ім'я слідчого у справі. Варто також врахувати, що із встановленням статусу "зниклий безвісти" не зупиняються пошуки військового, допоки достовірно не буде встановлено, де саме він або вона перебуває.

А як щодо грошових виплат?

За військовослужбовцем, зниклим безвісти, зберігається повне грошове забезпечення + додаткова винагорода 100 тисяч гривень.

Що ж стосується самовільного зникнення з частини, то питання складніше, адже в такому випадку виплати припиняють до кінця службового розслідування. Тут необхідно звернутися до частини, яка проводить розслідування та дізнатися стан розгляду справи. Надалі результати розслідування можна оскаржити в судовому порядку або з командуванням.

"Жити чекаючи"

Тетяна не отримала статусу "зниклий безвісти" для сина. Відповідно й передбачуваного грошового забезпечення – теж. Жінка продовжує жити в невизначеності. А ще у страху, що буде далі. Коли Давид зник, родина була неготовою до цього, ніякого алгоритму дій не знала. Найняли адвоката, який узяв кошти, але конкретної допомоги не надав. Зараз, поки триває службове розслідування, жінка не перестає телефонувати слідчому, командирам і чекає такої бажаної звістки про сина.

Фото: chg.gov.ua

У таких ситуаціях важливою є також психологічна підтримка. Саме тому з 2022 року на Львівщині почав функціонувати проєкт "Жити чекаючи", покликаний підтримати сім’ї, чиї рідні зникли безвісти.

Координаторка проєкту Олена Муха розповідає більше про їхню діяльність:

"На жаль, держава не може покрити всі запити, які повʼязані з війною, зокрема й те, що стосується родин зниклих безвісти. Тому громадянське суспільство має взяти на себе турботу про своє психічне здоровʼя і самоорганізуватися в підтримці одне одного. 

Ми бачили велику потребу в родин, що переживають невизначену втрату. Нашою метою є зменшити страждання та зміцнити стійкість членів сімей зниклих безвісти військовослужбовців шляхом організації комплексної психосоціальної підтримки на основі підходу "рівний – рівному".

Проєкт діє на території Львівщини (Миколаїв, Дрогобич і Червоноград), проте у планах організаторів – значне масштабування. Також координатори діляться досвідом з фахівцями з Чернівців, Дніпра та Рівного.

Олена Муха додає: "Хочемо звернути увагу на те, що родини, які за будь-яку ціну хочуть знайти своїх рідних, відчуваючи величезну фрустрацію, можуть стати жертвами шахраїв або вчиняти дії, які можуть бути не корисними для їхніх рідних. Тому дуже важливою частиною роботи наших помічників на місцях є інформування рідних про те, які кроки зробити, як діяти в пошуку. Часто через сильні емоції при отриманні звістки про зникнення людям потрібна підтримка в тому, щоб зробити всі кроки згідно з дорожньою картою".

Дорожня карта – тут: https://koordshtab.gov.ua/roadmap

"Ми розпочали планування проєкту наприкінці 2022 року, – продовжує Олена Муха. – У той час про наші родини майже не говорили й вони залишалися в ізоляції, без належної  підтримки. За ці роки маємо кращу динаміку з підтримкою й інформуванням".

Завдяки проєкту "Жити чекаючи" в трьох громадах Львівщини почали створювати спільноти родин зниклих безвісти. Це дає змогу людям об’єднатися, підтримувати одне одного, стати більше видимими для громадськості. Олена додає, що зрозуміти невизначену втрату та підтримати може тільки людина з невизначеною втратою.

Тетяна погоджується. Каже, що коли ти опиняєшся зі своєю втратою, здається, наче цілому світу байдуже на це. Тоді, коли для тебе це – син, якого ти готова за будь-яку ціну повернути додому.