Відпочинок у час війни?! Хіба можна думати про таке?! Блог Лесі Кічури

Проте якось натрапила на досить обґрунтований коментар і він дещо змінив мою думку.

Отож, по-перше – літо – час для відпусток та оздоровлення. І якщо батьки можуть собі ще в цьому відмовити, то задля здоров’я дітей – на цьому економити не варто, бо останні декілька років із "ковідами" та ГРВ добряче посмикали всі захисні функції організму.

По-друге, – дуже часто відіславши діток на вакації до бабусі, тато й мама нарешті можуть нормально працювати, а це: повноцінно сплачувати податки та підтримувати економіку у тилу, допомагати ЗСУ та навіть самим займатися волонтерством.

Інша справа, коли такі запити по соцмережах пишуть люди від "нічого робити" і розвивають "дурне базікання" на тлі того, що останнього разу формат "все включено" їх розчарував, бо в ресторані було 10 десертів, замість 25, і офіціанти забороняли приносити порційне мангове морозиво у порцеляні до себе у номер. Бо реальний перебір, це коли замість лаконічного обговорення цін, послуг, формату відпочинку люди делікатно переходять на підсвідоме вихваляння своїми статками, фігуруючи вартістю путівки чи змогою оплатити переліт авіалайнером з курорту на курорт задля всього лишень однієї екскурсії (приміром, з Єгипту до Єрусалиму).

Вчора пізно увечері прочитала дуже миле оголошення від однієї мами, котра писала, що гарно було б матусям зібратися з дітьми, знайти садибу у Карпатах чи Яремче і там влаштувати собі активний відпочинок із пішими мандрівками, верховою їздою, збиранням ягід та грибів. І вкінці посту турботлива мамця великим шрифтом дописала: "Кого гризе сумління, просто згадайте, що своїм відпочинком ми зможемо неабияк підтримати місцеве населення (купуючи чорниці, малину, молочні продукти, орендуючи житло), ми зможемо зарядити здоров’ям та енергією своїх дітей, які як-не-як перебувають у постійному стресі від невпинних повітряних тривог і новин із перебігу воєнних подій. Та врешті, кожна із нас, за цей дуже неспокійний та важкий рік заслужила на те, аби мати 10 днів відпочинку на природі, на своїй рідній землі (!!!). Хто ж бажає відвідати Канни, чи зазнимкуватися на тлі нічного мерехтіння Ейфелевої вежі – нам із вами не по дорозі".

Як не дивно, після її посту почали з’являтися коментарі тих, хто може долучитися до такого відпочинку, хто відпрацьовував аніматором і може займати цим дітей у Карпатах, хто в ігровій формі проводить уроки англійської і радо бавитиметься з ними цього серед гір, хто влаштовував цікаві пряникові майстер-класи і залюбки підготує смакоту, щоб розфарбувати жовто-блакитним смачну медову-імбирну випічку.

За годину-другу матусі-активістки були згуртовані у повному комплекті. Звісно "за бортом" цього обговорення залишилися всі ті, хто писав: немає де в Україні відпочити, ціни шалені, а сервісу нуль, літо – для закордонних мандрів, чого я тут іще не бачила, фе, відпочивати в Україні, це ж так нецікаво.

Проте навіть читаючи їхні сухі та малослівні коментарі між рядків читалося сумовите розчарування: "Чому інші люди так люблять свою землю і почуваються на ній щасливими, а я ні?".

Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.