Україномовний гумор став топовим, а думки стендап-коміків – суспільно важливими, – Вадим Дзюнько

Не так давно до України докотилася хвиля популярності такого гумористичного жанру, як стендап – сольний гумористичний виступ перед живою аудиторією. Хоча у США стендап комедіанти стали частиною американської культури ще десятки років тому, зокрема, такі популярні актори, як Робін Вільямс, Едді Мерфі, Стів Мартін та багато інших починали з виступів в різних клубах саме як комічні актори розмовного жанру.

Львів зараз на рівні з Києвом можна назвати столицею стендап-жанру в Україні. У Львові діє декілька стендап-клубів з різними резидентами (коміками), а також Cult Comedy Hall, який позиціонує себе, як "перший в Україні майданчик, де сім днів на тиждень відбуваються стендап-концерти й інші події за участю коміків".

Вадим Дзюнько – молодий популярний львівський стендап-комік, резидент Stand up battle club. З початком повномасштабної війни Росії проти України представники Stand up battle club створили креативний проєкт "Культурна оборона", коли дві години в онлайн форматі резиденти обговорюють з зірковим гостем різні питання і збирають донати для потреб ЗСУ.

"Еспресо.Захід" поспілкувався з Вадимом Дзюньком про те, що означає бути стендап-коміком, чому росте їх популярність в Україні та чиє має львівський гумор, якийсь свій особливий рецепт.

Вадиме, чи ти з дитинства бачив себе на сцені і любив жартувати?

Родом я з Рівненської області. Є таке смт. Квасилів, все життя там жив, поки не поїхав до Львова вчитися в університеті. Коли було якесь дійство у школі, скажемо, день вчителя, вручення чогось, то завжди проводив ті свята. Часом навіть не ходив на уроки, бо вчителі знали, що я в кімнаті школяра, де збиралися активісти школи. Там писав сценарії, ми розробляли сценки до шкільних дійств. Мені завжди це було дуже цікаво. Особливо подобалося те, що мене, маленького восьмикласника, слухалися великі старшокласники.

А жартувати я завжди любив. Любив дивитися КВН, 95-квартал, Лігу сміху, Розсміши коміка. Ще в школі брав участь у програмі Розсміши коміка. Робили з другом мініатюру, правда, з дуже дурнуватими жартами. Пам’ятаю, мама тоді мені казала, що не їдь, а я поїхав. У підсумку нас не взяли. Хоча я засмутився, та це був урок, що варто краще готувати свій номер.

Ти вчився на журналіста, чому обрав саме журналістику?

Журналістику вибрав, бо мені подобається спілкування. До того ж, хотілося бути у телевізорі. У нас вдома була така сімейна традиція, що о 19:30 всі сідали разом дивитися ТСН. В інтернеті я знайомився з різними журналістами і багато з ними спілкувався. На першому курсі їздив на практику в Київ до журналіста Антона Страшка, який тоді працював на "1+1". Дивився, як він знімає сюжети, як працює студія. Дуже багато вражень. Але, як я згодом зрозумів, журналістів та кореспондентів ніхто не запам’ятовує, вони не популярні. А от ведучі новин, яких бачать на екрані, так, вони популярні, а кореспонденти – ні. Я не ганяюся за славою, щоб мене всі впізнавали, просто хочеться, щоб мене бачили, спілкувалися зі мною, щоб мене трохи знали. Одним словом, я дуже люблю людей і хочу бути на виду.

"За кожним вдалим стендапом стоїть велика робота"

Коли ти почав займатися стендапом?

У 2016 році, коли почали виникати перші стендап-клуби, де проводили відкриті стендап-читки. Побачив, спробував і почав виступати на відкритих мікрофонах. Тоді я зрозумів, що це "wow", мені подобається. З мене сміялися, бо я був дуже невпевнений на сцені, забував слова. Потім, коли навчився писати жарти, з мене вже не так сміялися. Коміку важливо пройти цей перехідний етап, коли ти починаєш розуміти, з чого сміються люди, і знаєш, чи зайде це аудиторії, чи ні? Бо буває, що спершу ти інтуїтивно можеш потрапити в ціль і всі сміються, ти починаєш думати, що вже справжній стендап-комік. Але потім розумієш, що ні, це не так просто. Треба дуже сильно над собою працювати і постійно готуватися. За кожним вдалим стендапом стоїть велика робота.

"Родичі й досі не розуміють, чим я займаюся"

Чи змінилося ставлення батьків і друзів через твою роботу стендап-коміком?

Друзі сприймають мене таким, яким я є. На те вони і друзі. У мене дуже хороші друзі. А от батьки… Мама досі не може змиритися і дуже часто болісно сприймає мої жарти. Вона дуже побожна жінка, а я часом матюкаюся під час виступів і можу про церкву пожартувати, це мамі не подобається. Я часто з нею про це сперечаюсь. Вона дивиться наші стріми, а потім дзвонить і каже мені: "Ви сьогодні дуже багато матюкалися! Ну дуже багато! Невже не можна то якось було замінити?". Я тоді відповідаю мамі, щоб не дивилася наші стріми, YouTube величезний, там є багато іншого контенту. Така у мене діяльність, що доводиться часом матюкатися онлайн. Але, чесно, в майбутньому планую матюкатися менше. Хоча я розумію маму, бо для неї ці стріми – це можливість мене побачити, бо я не так часто їжджу в рідні краї. Також мені дуже смішно стає, коли мама розповідає родичам, чим я займаюся. Родичі зовсім не розуміють. Для родичів стендап – це нічого не означає, якийсь дивак на сцені. А мама це так гарно розповідає, ніби я якийсь класний співак! (усміхається, – Авт.).

"Хороший стендап-комік має бути спостережливим"

Як ти готуєшся до виступу?

Треба жити. Мені здається, чим досвідченіший стаєш, чим більше чогось бачиш, тим у тебе буде кращий матеріал. Бо якщо ти живеш скучне життя, сидиш лише біля комп’ютера, то і жарти твої будуть скучні. Тому я завжди шукаю нових вражень. Наприклад, недавно пішов в автошколу по нові емоції і нові жарти. В мене вже з’явилося десь два блоки стендапів про автошколу. Я хочу черпати натхнення з життєвих ситуацій, тоді вони більш зрозумілі людям, вони вірять тобі. До того ж, коли придумати нізвідки жарт про тему, яку ти не розумієш, то у залі може сидіти хтось, хто знавець цієї темі і йому точно жарт не зайде. Тому треба все це перевіряти, звісно, трішки треба вигадувати для повноти історії, але сама історія має бути правдива, основа має бути справжня. Для цього я слухаю людей у місті, у маршрутках, у кафе. Мені цікаво, що вони говорять, як вони говорять? Звідти я й запозичую багато класних живих фраз.

Стосовно приготування, то пам’ятаю, як з Романом Щербанем мали один з перших наших стендапів за Львовом, ми їхали в Ужгород і писали жарти прямо в поїзді! Зараз я такого собі не дозволяю. Про кожний виступ переживаю. Коли хтось бачив мій смішний стендап, то у мене немає права цю людину потім розчарувати. Хочеться тримати рівень. Боюся, коли хтось послухає і скаже: "Блін, Вадим, це не то! Ти недопрацював!" Потім би себе картав, що мав час, щоб підготуватися краще, а я провалявся у ліжку.

Загалом нас у команді десь 12 людей. Ми маємо спільні чати, де багато спілкуємося і обговорюємо жарти. В офіс я не часто ходжу, бо не офісний чувак. Мені важко прийти о 9:00 ранку. Але якщо теми збираємо і їх розробляємо, то збираємося всі разом з коміками, вивчаємо матеріал. Загалом важливо обговорювати жарти. Також я маю знати внутрішню кухню тих міст, куди їду. Наприклад, у Сумах мера не любить все місто, але вони за нього голосують вже другий раз. Цей мер під час війни втік з міста. По місту розклеїли оголошення, що пропала собака і фотка цього міського голови. Дуже цікаво спостерігати за тим, як люблять міського голову в кожному місті.

Які навики має мати хороший стендап-комік?

Комусь дуже пощастило бути кумедним, бо природа генетично передала такі добротні гумористичні акорди, над якими потрібно лише трішки попрацювати. А є, навпаки, люди, які від природи дуже скучно виглядають і звучать, їм складніше розвеселити публіку. Їм треба більше вивчати структуру, як будуються жарти, і над собою більше працювати. Важливо навчитися розуміти, що смішне, а що ні. Стендап-комік має бути дуже спостережливим. Знати, що люди хочуть почути, чим вони живуть. Важко сказати формулу, як бути смішним? Треба вчитися, бачити ситуацію з різних сторін. Є якась новина, а ти попробуй зробити її кумедною, щоб людям сподобалося. Треба не забувати тренуватися. Наприклад, спілкуватися з випадковими людьми на вулиці, старатися імпровізувати і діяти якось нестандартно.

"З думками коміків почали рахуватися"

Наскільки сильно за ці роки розвинувся стендап-жанр у Львова?

Колись не було стільки майданчиків для стендап-коміків, та й самих стендап-коміків було мало. Зараз їх дуже багато, є можливості, щоб виступати і заробляти гроші. Раніше в мене це було на рівні хобі, а тепер – це моя основна робота. Тому так, цей жанр дуже сильно виріс. Ще можу про це судити по тому, що з думками коміків почали рахуватися. Вони стали, так би мовити, повноправними членами суспільства. Нас цитують і кажуть, що ось це сказав стендап-комік. До того ж, коли почалася повномасштабна війна, то перегляди україномовного контенту дуже виросли. Для прикладу, у нас було 30 тис. підписників на каналі, а тепер вже понад 60 тис., і показники продовжують зростати. Українці почали переходити на україномовний контент у всіх відношеннях, у плані гумору теж. Тому роботи зараз стало більше, бо люди хочуть україномовний контент. Ми намагаємося підхопити цю хвилю. У нас хороша монетизація у YouTube. З цієї монетизації ми живемо. Навіть офіс в оренду взяли і купили праску. На новий рівень вийшли, вже мої сорочки не зім’яті (усміхається, – Авт.).

"Галицька молодь не дуже відрізняється від київської – той самий гумор"

Чи має якісь особливості галицький гумор?

Насправді немає аж так багато львівських коміків, хоча багато хто себе позиціонує, що він львів’янин. Я от вважаю себе галичанином в душі. Я дуже полюбив Львівщину і Львів. Думаю, колись у минулому житті, точно десь тут народився. Мені подобається галицька культура, мова, поведінка. Але гумор галичан він автентичний хіба у старших галичан. Молодь галицька не дуже відрізняється від київської. Плюс-мінус це ті самі теми. Старша школа гумористів може активно жартувати про вуйка, про бруківку, про файних кобіт. Але в інших містах цей гумор можуть не зрозуміти. Гумор будується так, щоб ти поїхав з тим самим матеріалом в інше місто і їм було смішно. Я не пишу жарти лише для львів’ян і не намагаюся розсмішити лише їх, я стараюсь розсмішити всіх українців. Наприклад, є жарт про якийсь поганий нічний клуб, ти знаєш про цей клуб у Львові. Коли ж приїжджаю у Луцьк, тоді випитую, який в них є схожий такий поганий клуб. Від того аудиторії дуже смішно. Підвищена увага глядача, коли він знає, що ти з іншого міста, але жартуєш про конкретні речі, ніби тут живеш.

"За п’ять місяців війни люди вже не хочуть жартів про війну, а якісь нейтральні теми"

Про що твій гумор, чи він змінився у час війни?

Стендап – це жанр, коли людина говорить про своє життя з гумором. Говориш про те, як це є у людей. Глядач отримує позитивні емоції. Глядачу смішно і він починає розуміти, що не один такий. Є дуже багато сором’язливих людей, які бояться висловити думки, які ми говоримо. Ми є рупорами думок людей, про які вони не говорять. Нам не соромно сказати те, про що люди трішки стидаються казати іншим, але думають. Хтось ніколи не признається, що рідко займається сексом. Навіть може в житті брехати іншим, що щодня він мачо. А ми кажемо, як це є насправді, і людям смішно, бо вони бачать себе. Визнаю, що весь мій гумор дуже лайтовий, поверхневий і з нього особливих висновків не зробиш. Але, надіюся, з роками мій гумор стане мудрішим і допомагатиме людям не лише на певний час розслабитися, але й замислитися про щось важливе.

Безперечно, війна дуже вплинула на теми. Як тільки почалася повномасштабна війна, то перших два місяці було видно, що люди дуже сміялися з цих жартів про тривогу та укриття. Це все було їм дуже близьким, і завдяки гумору вони долали свій стрес. Зараз же, коли пройшло п’ять місяців, щоб жартувати про повітряні тривоги і укриття, то треба підібрати щось дуже новеньке. Бо ці теми перенасичені. Я вже бачу, що люди не дуже хочуть і про війну жартів. Вже можна нейтральні теми використовувати. Про війну занадто багато інформації. Люди в телеграмі бачать війну, люди чують тривоги, люди і так все знають. А ще стендап… Люди хочуть трішки розбавити життя чимось ще, окрім війни.

Бувало таке, що ми виступали у місцях, які не були укриттями. Так було в Чернігові. Коли почалася повітряна тривога, ми всі спустилися в звичайне бомбосховище і вже без мікрофона у такій майже домашній атмосфері проводили виступ і просто спілкувалися з людьми. Це такий класний момент єднання з аудиторією.

Завдяки гумору зібрали вже 4 млн грн допомоги ЗСУ

Розкажи про ваш проєкт Культурна оборона. Ви запрошуєте зіркових грошей і збираєте гроші для ЗСУ?

Так, ми співпрацюємо напряму з військовими. Ми запрошуємо різних зіркових гостей і робимо двогодинний стрім, де обговорюємо всякі теми. Спершу говоримо про гостя, а потім переходимо до новин. Нам цікаво розкрити зірку, ну і трішки постібатися. Не завжди зі всіма це виходить, бо є закриті типажі людей. Скажемо, у нас був Микола Вересень і було дуже важко, бо він на телебаченні вже від сивої давнини. Його здивувати чи на себе ковдру перетягнути надзвичайно важко. А є такі зірки, які дуже класно йдуть на контакт. Дуже сподобався стрім з Віктором Павліком, з співаком Хасом.

За один великий тур по Україні ми зібрали близько 800 тис. грн для ЗСУ. А загалом за весь час – близько 4 млн грн. З прикордонниками найбільше співпрацюємо. Але до нас звертаються також з різних частин ЗСУ і просять, умовно, скиньте нам на ноутбук 15 тис. грн. Ми спершу перевіряємо, хто нас просить, просимо підтвердження якогось, щоб гроші пішли за призначенням. Всі звіти є у нас в телеграмі.

Ми збираємо гроші не лише для ЗСУ. Збирали для дітей з аутизмом, на донорство крові. Також збираємо на культурні потреби. Були в Славському і збирали на музей світових воєн. Бо ми прийшли, а там замість поличок й стелажів експонати стоять просто на підлозі. Ми подумали, раз збираємо кошти, можемо допомогти цьому музею. Десь під 30 тис. грн назбирали. У коментарях деякі люди писали, що не на часі на музей збирати. Але коли тоді на часі? Якщо є можливість зібрати, то треба зібрали.

Які плани на майбутнє, чи хочеш щось змінювати, чи відчуваєш, що знайшов свою роботу?

Мені важко сказати, що гумор – це робота, хоча це приносить мені гроші. Бо, умовно, я виступив, заробив гроші, а потім пішов в паб пити пиво з друзями і теж там жартую. Виходить, у мене і тут, і там робота. Я до того, що гумор і робота стендап-коміком – це більше, ніж просто робота, це вже частина мене.

Раніше я поміняв багато різних робіт: був і адміністратором суші-ресторану, і продавав різні речі. Тому, коли почав заробляти гроші гумором, то зрозумів, що не хочу нічим іншим займатися, це моя улюблена робота. Хочеться лише рости і бути класним стендап-коміком.

• Нагадаємо, гумор – складова цієї війни, перезавантажує українців до подальшої боротьби, – гуморист Тарас Стадницький

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.