"Ціна перемоги – життя найкращих синів і доньок України": історія сапера з Рівненщини

Про це повідомила Рівненська ОВА, передає "Еспресо.Захід".

Рішення чоловіка в родині підтримали, хоч були не у захваті, бо не служив і не мав розуміння, що таке армія. Захисник згадує: "Старші брати відразу пішли до військкоматів. І так мав зробити кожен українець, тож і я не міг сидіти вдома. Батьки таке рішення сприйняли непросто, але мама мене благословила, бо це був мій свідомий вибір".

У військкомат доброволець прийшов без військового квитка, з тимчасовим посвідченням із вписаною спеціальністю і рішенням проситися в ЗСУ, щоб захищати Україну. До війни Андрій працював слюсарем з ремонту реакторно-турбінного устаткування на Рівненській АЕС.

Військова служба солдата почалася у 47-й окремій інженерній бригаді. 13 березня минулого року він прибув у розташування частини. Під час співбесіди бійця записали до саперів і відправили вчитися.

Андрій каже, що навчання було не простим. Ця вкрай відповідальна робота потребує максимальної зібраності й упевненості. Однак справа припала йому до душі, а побратими жартома назвали його "ходячою енциклопедією саперства".

Згодом була передова. Разом із саперами десантно-штурмової бригади Андрій виконував бойові завдання в Мар’їнці – стримували ворожий наступ. "На щастя, завдяки злагодженим діям та оперативним рішенням ми здебільшого залишалися цілими й неушкодженими. Навіть взяли у полон понад десяток росіян. Це гордість служити з такими захисниками. Вони стали мені не просто побратимами, а справжніми друзями", - розповідає сапер.

За одне із таких успішних завдань президент України Володимир Зеленський нагородив Андрія орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

На жаль, під час однієї військової операції сапер отримав осколкове поранення в голову. Після лікування та відновлення захисник поїхав на передову до побратимів. "Ну от не міг без них бути, бо це вже не просто служба – це дружба, братерство", - згадує він.

Зараз Андрій повернувся на РАЕС, але продовжує тримати фронт, уже волонтерський. Він і надалі підтримує зв’язок із побратимами. Саме таких друзів бажає всім захисникам України.

А тих, хто в тилу, просить ні на мить не забувати, якою ціною виборюється Перемога: "Її ціна – життя найкращих синів і доньок України. Життя чиїхось дітей, батьків, близьких і рідних, друзів і знайомих. Втрачене, обірване життя".

• Читайте також історію 25-річного десантника Олександра з Володимиреччини, який добровільно пішов у військо.