"Жива книга": у Львові поділилися успішними історіями сімейного патронату

На події побувала кореспондентка "Еспресо.Захід".

Фото: Андріана Стахів

Під час заходу відвідувачі мали нагоду більше дізнатися про різні форми сімейного патронату та поспілкуватися із тим, хто вже має чималий досвід. Це і патронатні вихователі, і дитячий будинок сімейного типу, який вже давно став найріднішою родиною, і прийомні сім'ї, які виростили вже не одну дитину.

"Ми організували його для того, щоб показати історії конкретних людей, які допомагають, дарують свою турботу, любов, догляд для дітей, які залишилися без піклування батьків. Сьогодні в Україні ми перебуваємо в стані війни, є багато моментів, коли діти втрачають батьківський догляд, через війну є, є й економічні проблеми, і ми хочемо показати, що навіть попри час війни, ми повинні турбуватися про наших дітей і давати їм догляд саме в родині, так, тому що будь-яка інституція, будь-який заклад, це ще додатковий стрес до того стресу, який діти переживають. І цей захід в нас – це лише початок, ми будемо в 12 регіонах проводити такі заходи, там де можливо не так добре розвинені сімейні форми виховання, а у Львові це добре розвинуто, тому сюди ми запросили всіх, хто буде далі їх проводити. І наші Живі книги ділитимуться своїм досвідом, своєю історією, і можна буде вільно запитати про все", – розповідає директорка Партнерства "Кожній дитині" Василина Дибайло.

Фото: Андріана Стахів

За словами організаторів, зараз в Україні створені вже 363 патронатні сім'ї, які дбають про 743 дитини. Зокрема від початку 2024 року створені 85 патронатних родин, але 21 з них – у серпні. У Львівській області наразі дітками опікуються 13 сімей.

Тим часом такі зустрічі покликані заохотити інших також стати патронатними вихователями чи обрати для себе інші форми виховання й подарувати родинне тепло більшій кількості дітей. До прикладу, щоб стати патронатним вихователем, необхідно пройти спеціальне навчання. Це тимчасова форма опіки, яка дає можливість допомогти дітям, які опинилися у складних життєвих ситуаціях.

"Потрібно мати бажання, віру у свої сили, пройти навчання, мати згоду також членів родини, це дуже важливо, щоб інші члени родини також підтримували цю ідею і це служіння дітям в Україні", – відзначає Василина Дибайло та додає, що вони мають дуже багато найрізноманітніших прикладів чудових патронатних вихователів: як сімей ізх дітьми, так і тих, хто ще не має власних дітей, проте має бажання доломагати.

Фото: Андріана Стахів

Як розповідає патронатна вихователька Алла Стречак, наразі вона опікується вже другою дитинкою. У цьому їй дуже допомагають рідні – чоловік та діти. Перша дівчинка, яка жила із пані Аллою та її родиною майже пів року, вже повернулася додому до рідної мами, оскільки тій вдалося покращити та адаптувати умови для того, аби бути з донькою разом.

Почуття відповідальності присутнє велике, тому що хочеш тій дитині в той момент, поки вона перебуває в тебе, все необхідне дати. Те, чого їй, можливо, не вистачало, можливо те, що їй не додали батьки, ну і відповідно якісь надати послуги, навіть медичні, і психологічну підтримку дитині, бо вона не розуміє також, де вона перебуває на цей момент і що з нею робиться, – ділиться пані Алла. – Я сприйняла це як своє, напевно воно моє, і я б рекомендувала, щоби більше було таких сімей, тому що справді дитячі будинки, на мою думку, це не варіант".

Читайте також: Життя на чотирьох: квадробери – модний підлітковий тренд чи новий виклик із ризиками

Фото: Андріана Стахів

Вона також відзначає, що родинам, які хочуть стати патронатними батьками важливо якнайповніше враховувати інтереси дитини, повинні бути підготовлені всі члени сім'ї до цієї праці, також необхідно пройти навчання, а також бути готовим до того, що рано чи пізно дитинку доведеться повернути, як і передбачає ця тимчасова форма опіки.

Іншою формою опіки є прийомна сім'я. Такою сім'єю для двох сестричок колись стали Наталя та Віталій Горох. Коли вони познайомилися з Вікторією та Іванною, то ще не знали, що невдовзі стануть однією родиною. 

"Ми з дітьми познайомилися ще до того, як прийняли таке рішення. І коли ми довідалися, що в них настав той вік, коли потрібно йти до школи і їх чекатимуть інтернатні заклади, дуже перейнялися їх долею, – каже прийомна мама Наталя. – Я зрозуміла, що хочу, щоб вони жили з нами. Я не думала в той момент, що роблю щось надзвичайне, я думала, що роблю те, що мала зробити. І ніколи в житті не пошкодувала про це".

Фото: Андріана Стахів

Дівчата вже дорослі та мають своє життя, проте зустрічі із прийомними батьками та теплі стосунки залишились для сім'ї важливою частиною щоденності. А тим часом Наталя та Віталій вже готуються стати прийомними батьками для ще однієї дитини, 14-річного хлопчика Давида, разом із яким свідомо приймали це рішення.

Звичайно ж, кожна сім'я має можливість обрати свій тим патронату, або ж стати прийомною, чи створити будинок сімейного типу, аби подарувати свою любов та піклування більшій кількості дітей, як це зробили, до прикладу Ірина та Михайло Процики, які стали справжньою родиною для 16 дітей – детальнішу історію сім'ї читайте незабаром у новому матеріалі "Еспресо.Захід".