"Коронавірус поводиться в нашому організмі, як некультурне товариство на забаві", – професор медицини

Фото: автора

"Наше життя – це безперервний процес вдосконалення, і кожна з хвороб – невід'ємна складова цього процесу", – переконаний лікар. 

"Коли від кори головного мозку надходить наказ імунній системі: "Сиди тихо!", і коронавірус суне зі своїми "танками", а противника не бачить, то, зрештою, "поїдає" сам себе"

Чому в однієї людини є цілий "букет" болячок (і артеріальна гіпертензія, і атеросклероз, й ішемічна хвороба серця), а перебіг COVID-19 у неї настільки легкий, що якби не ПЛР-дослідження, то навіть і не здогадалася б, що хвора? І, навпаки: до коронавірусної хвороби жодних проблем з серцево-судинною системою не було, а тут – уперше в житті тахікардія… 

Це пов’язано в першу чергу з тим, що хвора людина, до того, як захворіти на COVID-19, приймала ліки: антиагреганти (препарати, які перешкоджають склеювання тромбоцитів і прилипанню їх до внутрішніх стінок судин. – Ред.), статини (для зниження рівня холестерину. – Ред.), антигіпертензивні засоби. Виходить цікава річ: що більше людина себе береже, ходить по лікарях, приймає ліки, які їй призначили, то довше вона проживе, і якщо й захворіє на COVID-19, то матиме більше шансів благополучно з нього вийти. 

За даними перших восьми місяців цього року, COVID-19 у статистиці смертності в Україні посів третє місце – після серцево-судинних й онкологічних захворювань. З чим, на вашу думку, це пов’язано, адже смертність від коронавірусної інфекції в Україні становить лише 2,3%?

Понад 50% померлих від COVID-19 – це пацієнти з серцево-судинними патологіями. Якби не заразилися коронавірусом, теоретично могли б прожити ще 20, 30 чи навіть 40 років. Очевидно, що значна частина з них не контролювала як слід своїх захворювань (зокрема за інформацією Центру громадського здоров'я, 40% хворих на артеріальну гіпертензію не здогадуються про те, що вони мають цю недугу, та, відповідно, не приймають жодного лікування. – Ред.). Інші смерті – це наслідок порушення імунної відповіді.

При коронавірусній інфекції (і не тільки) ми покладаємося на нашу імунну систему, яка має вчасно виявити та знищити збудника захворювання. Але часом імунна система поводиться не так, як ми від неї очікуємо… 

Коли імунна відповідь є млявою, запізнілою – це краще, ніж коли вона є надзвичайно потужною, адже може початися т. зв. "цитокіновий шторм", коли вироблятиметься надмірна кількість імунних клітин і масово вивільнятимуться протизапальні цитокіни (медіатори запалення), які руйнуватимуть клітини організму. Це як у політиці: з чужим ворогом ми справимося, але не дай Бог, щоб ворогом став хтось свій.

Від чого залежить прогноз коронавірусної хвороби?

Від великих півкуль головного мозку (вищих вегетативних центрів), які координують роботу серцево-судинної системи, імунний статус, функції інших органів та систем. Ці півкулі – це свого роду виконавчий орган. Як Кабінет Міністрів. А над Кабінетом Міністром хто є? У парламентській республіці – Верховна Рада, у президентсько-парламентській – трошки президент, трошки парламент, а у президентській – президент. 

Наш "Кабмін" підпорядкований корі головного мозку. Цей зовнішній шар нервової тканини є вмістилищем двох речей – розуму та свобідної волі, і в це поняття входить душа людини, яка, як учив мене мій учитель (смію його так назвати), Блаженної пам'яті патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви, кардинал Любомир Гузар, є безсмертною. Як кора накаже, так вищі вегетативні центри й чинитимуть. А як ми можемо впливати на кору? Через взаємодію з вищою силою, якою є Всевишній, тобто через молитву. 

У чому полягає агресія COVID-19? Імунна система починає нападати, нищити ковідну інфекцію, але її сили, як правило, є нерівними з коронавірусом. Тож спочатку вона б'є-б'є, а тоді й сама гине. Коли ж від кори надходить наказ імунній системі: "Сиди тихо!", і коронавірус суне зі своїми "танками", а противника не бачить, то, зрештою, "поїдає" сам себе. 

Лікарі часто розповідають: якщо пацієнт налаштований на одужання, то активно приймає допомогу з боку лікаря. Якщо ж ні, то автоматично стає на бік хвороби. А лікарям дуже важко боротися і з недугою пацієнта, і з його зневірою.

Усе залежить від типу нервової системи. Слова "все, мені вже кінець, я з того не вийду" найчастіше можна почути від меланхоліків. І тут якраз завданням лікаря є переконати хворого, що потрібно продовжувати боротьбу. Тоді людина через свій розум і свобідну волю може звернутися до вищої сили: "Поможи!" – і все стає на свої місця. Вважаю, що це – велика трагедія людства, що наша сьогоднішня медицина є не просто матеріалістичною, а вульгарно-матеріалістичною.

"Після COVID-19 діабет маніфестує через те, що є порушення судинної стінки. Вона не "телефонує" до підшлункової залози: "Алло, алло, давай мені інсулін – мені треба глюкозу переправити!" Їй не до того" 

Ендокринологи зауважили тривожну тенденцію: у багатьох пацієнтів після перенесеного COVID-19 маніфестує цукровий діабет.  

Для початку відповімо на запитання: а що таке цукровий діабет? Це – захворювання, яке виникає, коли із судини до клітини організму (будь-якої, зокрема клітин серцевого м'яза) не може проникнути глюкоза. 

Глюкоза – це матеріал для енергії, виробництва фізіологічно активних речовин, росту й розвитку всього організму. Але вона не може проникнути крізь стінку судини у клітини – кружляє по судині або проникає в малих кількостях. Організм тим часом вимагає: "Я хочу!" Як результат, людина набирає вагу, в неї порушується обмін речовин. 

Щоб глюкоза проникнула до клітин, вона має приєднатися до макроергічної зв’язки – аденозинмонофосфату і стати трішки іншою – глюкозо-1-фосфатом. Оця хімічна сполука – це як наш біометричний паспорт, який дозволяє без візи проїхати з України до Польщі, а з Польщі – в інші країни Євросоюзу: Німеччину, Францію, Іспанію, Італію. Я вільно їжджу по всьому Євросоюзі. Чому? Бо діє безвізовий режим, а в мене – біометричний паспорт. А цукровий діабет – це стан, коли я "невиїзний". 

Що перепускає глюкозу із судини у клітину? Інсулін. Він бере цей аденозинмонофосфат, об’єднує з глюкозою, і глюкоза таким чином проникає у клітину. При цукровому діабеті інсуліну немає. Або він є (і його є багато), але неактивний, недіючий. 

Після COVID-19 діабет маніфестує через те, що є порушення судинної стінки. Вона не "телефонує" до підшлункової залози: "Алло, алло, давай мені інсулін – мені треба глюкозу переправити!" Їй не до того. 

"Коронавірус поводиться в нашому організмі, як некультурне товариство на дні народження, яке надміру гостювало й залишило по собі гармидер: недопалки, недопиті пляшки, розбиті тарілки, жирні плями на стінах. Після таких "гостей" часом буває замало помити-позамітати – треба ще й ремонт робити" 

Нерідко трапляється, що після перенесеного захворювання ще якийсь час залишаються певні симптоми: втрата нюху, підвищена втомлюваність, та ж тахікардія. Було б зрозуміло, якби інфекція перейшла у хронічну форму. Але ж ні, вірусу в організмі вже немає. 

Вірус уже зробив своє – через астенію (виснаження) і гіпоксію (нестачу кисню) змінив обмін речовин, порушив чутливість до рецепторного апарату… 

Прояви можуть бути надзвичайно різними. Знаю випадки, коли після ковідної інфекції людина чудово почувається, але не має сили в руках. З ногами все гаразд, багато ходить, а в руках не може втримати важких предметів. Це переходить уже на кору – людина боїться брати щось до рук, аби не впустити. 

І як бути в таких випадках?

Одна моя знайома, лікар за фахом перехворіла на COVID-19, після чого її довший час турбувало безсоння. Вона жменями приймала снодійне – не діяло. Запропонував почати з простого препарату, активною речовиною якого є одна з амінокислот. Ця амінокислота включається в обмін у печінці й поліпшує обмінні процеси в організмі. Жінка пропила його два тижні – і сон повністю відновився. Чому? Покращилися окисно-відновлювальні реакції. Пройшли очисні процеси. Був хаос, а після цього все стало на свої місця. 

Моя гіпотеза (не теорія – бо її ще треба довести) полягає в тому, що коронавірус поводиться в нашому організмі, як некультурне товариство на дні народження, яке надміру гостювало й залишило по собі гармидер: недопалки, недопиті пляшки, розбиті тарілки, жирні плями на стінах. Після таких "гостей" часом буває замало помити-позамітати – треба ще й ремонт зробити. 

Очистити організм можна з допомогою простих засобів. Наприклад, чистої питної води з медом (1 ч.л. меду на 200 мл води) – натще або перед сном. 

Допоможе й… самовпевненість. От я вірю, що зі мною все буде добре. Але більшість вірить лише тоді, коли побачить. (Бере до рук футляр від окулярів). "Я вірю, що цей предмет є, бо я тримаю його в руках". 

"У медицині ніколи не можна говорити "ні" й ніколи не можна говорити "так". Медицина – це філософія. Тільки дурень може сказати, що медицина – це точна наука"

Як часто в "ковідних" хворих виникає фіброз?

Тут можемо поставити перше питання: а чи це дійсно фіброз? Зміни в легенях при коронавірусній інфекції називають "змінами по типу павутинки". Це щось таке, якби ви розглядали пейзаж за вікном через напівпрозорі штори. Обриси видно, видно, що це – будинок, але не видно його елементів. А фіброз – це вид сполучної тканини, для появи якої потрібен час. 

Друге питання: чи коронавірусну природу воно має? Можливо, це вже було в людини до того, як вона захворіла на COVID-19. 

У мене 70% легень було пошкоджено саме у вигляді "павутинки". Після того, як я, Богу дякуючи, повернувся до норми, в мене не було клінічних явищ, які свідчили б про фіброз. А фіброз, нагадаю – це заміна здорової легеневої тканини сполучною. Якби в мене замінилася легенева тканина, то в мене була б задишка, я кожні кілька метрів зупинявся б, щоб перепочити. А якщо я біжу за трамваєм, то, перепрошую, я не вірю, що після коронавірусу в мене виник фіброз. 

Що ж це таке тоді, оця "павутинка"?

Це – набряк навколо судин, який виникає через те, що судина не може взяти на себе кисню. Страждає також водно-електролітний обмін. 

Коли я одужав, усе налагодилося. У медицині, прошу пані, ніколи не можна говорити "ні" й ніколи не можна говорити "так". Медицина – це філософія. Тільки дурень може сказати, що медицина – це точна наука (а таким дурнем може бути й академік – не обов’язково людина без освіти). 

У 1990-х роках я мав зустріч з настоятелькою одного з монастирів Згромадження сестер служебниць Української греко-католицької церкви. Згромадження було засноване на Галичині, але через окупацію совітами з 1945 року їхній головний осідок діє у Римі. Є монастир і у Львові. Завітав туди, аби зустрітися з головною настоятелькою Згромадження, яка приїхала з Італії. 

У монастирі є така спеціальна кімната – клявзура, куди можна заходити всім. По монастирі ж не можна ходити, як по гуртожитку (всміхається) – там діють свої закони. На стіні я побачив три портрети – нині Святого Івана Павла ІІ, який був тоді Папою Римським, Верховного Архієпископа, Блаженної пам'яті Мирослава-Івана Любачівського, і її, головної настоятельки Згромадження. Звернув увагу, що на цьому портреті вона виглядала молодо – така худенька, в окулярах. І тут заходить пані пенсійного віку – з рум'янцем, більш повненька, ніж на фото, весела. Я хотів щось сказати не тільки на релігійну тему і звернув увагу на портрет: "Ви так гарно виглядаєте на тій знимці!" А вона, етнічна українка, але з діаспори, так байдуже глянула на той портрет і каже : "То – зла знимка! То мене знимкували через два тижні після операції, як я хворіла на рак кишки". Таким тоном це сказала, якби я сказав, що мені 15 років тому вирвали зуба. Я так знітився… Про що це я зараз? Про оптимізм!

Стартує сезон застудних захворювань. Порадьте, як зміцнити імунітет?

Немає універсального рецепту. От їж те, не їж того. Я це вам авторитетно говорю. Почніть із кори – вірте, що все у вас буде добре. 

Хтось подумає, що це все – балаканина. Ні. Подивіться, як жили наші пращури сотні років тому: не було екологічних проблем, не було проблем у спілкуванні, з роботою. Люди не знали про амінокислоти, а жили нормальним життям. 

Але пандемії ж були і люди помирали.

Були: холери, тифу і т.д. Частина людей не змогла цього пережити, а частина успішно подолала й це випробування…

Починати треба з правильних думок. Звісно, ролі здорового способу життя, в тому числі здорового харчування, я не применшую. От візьмімо піст. Доведено: якщо людина певний час утримується від споживання певних продуктів, робота імунної системи в неї покращується. Але на першу місця – душа, далі – розум, і тільки після цього – тіло. 

Що таке здоров'я?

Багато хто думає, що це – відсутність хвороб.

І неправильно думає. Згідно з визначенням ВООЗ, здоров'я – це "стан повного фізичного, душевного й соціального благополуччя" – за відсутності, звісно, хвороб і фізичних дефектів. 

Кожна дитина, яка народжується, може прожити 100 років. Може бути прекрасною людиною, дати прекрасне потомство, бути прикладом для сотень людей у своєму житті. Але вже в дитинстві може захворіти на рак. Є люди, які доживають до дуже поважного віку й на рак не хворіють. Чому? Бо не було дозволу. "Не маєш права захворіти", – сказали вищі сили. 

Є такий жарт: "Повністю здорових людей немає – є недообстежені".

Повністю здоровою людина бути не може, хоч ми на кожній забаві, та й у буденних ситуаціях зичимо "Будьте здорові!" Абсолютне здоров'я може бути лише в абсолютному комфорті, коли людина все має. Але немає такої людині на світі, яка мала б усе. Немає і не може бути! Абсолютне здоров'я є лише в Царстві Небесному – там, куди прагне потрапити кожна віруюча людина. 

То що, не бажати один одному здоров'я? 

Здоров'я слід розцінювати як процес удосконалення в усіх сферах життєдіяльності. Ми себе вдосконалюємо – фізично, морально, матеріально. "Я хочу мати кращу машину. Для цього мені потрібна краща робота". "Я не хочу захворіти на COVID-19. Для цього мушу вакцинуватися". 

Але з віком людина може вже й не бачити сенсу. Для чого їй удосконалюватися, якщо вона вже однією ногою на тому світі?

Як для чого? Для потойбічного життя! От людина – невіруюча і завтра помре. І що? А нічого. Процес удосконалення має відбуватися до моменту вічності. А хвороби – це невід'ємні складові цього процесу. Як правило, коли людина занедужує, то відчуває розчарування, смуток. Трактує хворобу як біду, що прийшла в її життя. Але завдяки хворобі вона духовно вдосконалюється, аби осягнути згодом оту добру вічність.  

У мене була дискусія з одним професором фізико-математичних наук. Попросив його поділити 10 на 3. Відповідає: " Легко. Це буде 3,33". Кажу: "Давайте далі, далі – 3,333333"… Він: "Вибачте, але так можна до безкінечності говорити". Стоп, яка безкінечність? Ви не маєте в кишені 1 гривню, 10, 100 і так – до безкінечності. І тоді той професор щиро зізнається: "А я не знаю". 

Що таке безкінечність? Це – коло, яке не має початку і не має кінця. Обмінні процеси в серці – знаєте які? Т. зв. окиснювальне фосфорилювання? Воно йде по колу. А "по колу" означає, що людина колись житиме вічно. Не буде кінця людині. Тому що обмінні речовини в нашому організмі так запрограмовані вищою силою, що ми повинні жити вічно. 

І чому ж ми вічно не живемо?

Уся вина лежить на Єві, яка намовила Адама з'їсти яблуко.

Та звісно, на кому ж іще!

Перепрошую, я забув, що я не в чоловічому товаристві й не можу все спихнути на жінок (сміється).   

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.