Хочу, щоб через мої роботи світ зрозумів, що відчувають українці, – художник Ігор Гнатів

Про мистецтво, роботу під час війни і про гіперреалізм зокрема з Ігорем Гнатівим родом із Золочева, що на Львівщині, говорила журналістка "Еспресо.Захід".

"Гіперреалізм – це надзвичайна точність і добре набите око. Але це не просто, як часто думають, малюнок за фотографією. Для розуміння, коли я малюю з фотографії,  близько 50% відкидаю з того, що там є. Адже фотографія не є ідеальною, а ми хочемо перебільшити, зробити ідеальніше, ніж фотографія. Робота у стилі гіперреалізму може робитися від місяця до 2-3 років. Ті ж самі пори шкіри, максимальне збільшення, макрозйомка. Промальовуються навіть найдрібніші волосинки на родимці, яку має людина", – Ігор Гнатів показує свою роботу, де чітко та виважено промальована кожна найменша деталь.

До початку повномасштабного російського вторгнення художник кілька років працював над серією "Геометрія життя", основу якої становили поєднання чорних та білих смуг із яскравими червоними акцентами.

Читайте також: Російським танкам завжди передують російські пісні, поезія, музика, – Богдан Поліщук

"Коли почалася велика війна, я займався своєю студією Gnativ Art Studio та працював над зовсім іншою серією – "Геометрія життя", в якій усе було пов’язано з альфою й омегою, тобто всьому є початок і всьому є кінець. У той момент я не знав як бути далі. Люди дзвонили з інших міст щодо навчання, а я не знав, що відбувається, як у тому продовжувати всі процеси. Тож перший місяць просто постійно малював. І тоді зрозумів, що потрібно показувати наші трагічні події, цей геноцид українців. Подзвонив до своєї фотографині Мар’яни Бойко і сказав, що маю дуже потужний проєкт. Тоді подзвонив до знайомої волонтерки, ми разом купували військовим розвантаження, щось збирали, щось я докладав своє, – згадує Ігор Гнатів. – Сказав, що хотів би намалювати дівчинку, яка пережила ті події, зокрема йшлося про Маріуполь. Ми знайшли ту дівчинку, її погляд, але для неї той процес зйомки виглядав надто стресовим, ще раз травмувати дитину ніхто не хотів. Тому образом Маріуполя стала інша дівчинка. Але емоції ця картина передає. Це дуже психологічна та глибока тема".

Робота "Маріуполь" – перша у серії про війну та українську трагедію "Війна за Незалежність", вона вже завершена і презентується у різних містах США, а перший принт із картини проданий за 500 доларів, значна частина із яких йде на підтримку ЗСУ. У Сполучених Штатах планують продати й оригінал. Автор витратив на його створення близько трьох місяців.На його думку, ця серія призначена не стільки для приватних колекцій, як мусить потрапити до музеїв та галерей різних міст світу. Поряд із тим ці картини продаються. Для того, аби стати не лише розголосом подій, а й матеріальною допомогою війську України. 

"Зазвичай в гіперреалізмі надзвичайно детально зображують все, але тут я хотів виділити саме руки та лик, показати той біль, показати, через що проходять, через що пройшли наші люди. Це душі та пролита за Україну кров. Щоб дивлячись на ті руки, на ті очі, люди зрозуміли, щоб це зачепило їхні внутрішні струни. Бо очі та руки – це основне, і це не просто погляд, це трагізм і біль. А шматочок хліба – алюзія до того голодомору, який пережили та переживають люди. Лише погляньте, Голодомор, герої УПА, Крути – ми завжди вели боротьбу з москалями. Але такої повномасштабної війни, коли в тебе стріляють ракетами і ти не знаєш, дійдеш нині додому чи ні, не було. Я дуже багато пов’язав та переосмислив під час роботи", – пояснює митець.  

Читайте також: "Натхненні Пінзелем в Годовиці": як на Львівщині рятують унікальний костел

Зараз художник вже працює над новою роботою – "Буча". Вона представлена жінкою, закатованою російськими нелюдами, у неї зв’язані руки, вона лежить на березі річки, а поряд – ворожий патрон. 

"Я показую все без перебільшення, все те, що наші люди переживають насправді. Хочу, щоб ці роботи викликали у людей мурашки по тілу і вони виходили у стані певного афекту, щоб не забували про те, що відбувається зовсім поряд, – говорить він. – Ми живемо зараз тут на заході порівняно спокійно у тилу завдяки ЗСУ, але постійно пам’ятаємо про те, що робиться в іншій частині країни, що хлопці віддають за це свої життя. Я б хотів, щоб ті люди, які побачать роботи, замислилися хоч на хвилину і вирішили, наприклад у чомусь собі відмовити, а натомість допомогти донатом медицині чи українському війську".

Самому автору також дуже непросто психологічно створювати такі роботи, адже всі ті почуття, емоції й переживання він пропускає через себе. Проте, каже, таким чином воює на своєму фронті – культурному.

"Психологічно це важко, беруть емоції. У певні моменти, коли я писав "Маріуполіс", мені теж було місцями моторошно, відчував той ефект мурашок. Адже художник віддає частинку себе, він пропускає усі ті переживання через себе, – говорить Ігор Гнатів і додає. – До речі, напис на картині зроблений латиною, щоб правильно відтворити його, я консультувався зі священниками. Це теж частина символізму, як і вказаний точний час початку вторгнення".

Читайте також: Пише пісні для України та гостить українців, – львівська волонтерка про Глена Гансарда

Поряд із роботою над таким складним проєктом Ігор Гнатів продовжує навчати. У Львові працюють кілька студій митця, до яких завжди є черга з охочих потрапити на заняття та майстер-класи. Окрім важливої бази, тут вивчатимуть і течію гіперреалізму. Проте лише після того, як здобудуть основні знання.

"На студії я повністю сформував програму, за якою ми вивчатимемо гіперреалізм. Звичайно ж, після академічної бази – композиції, рисунку, живопису. Після того ми візьмемося до гіперреалізму, починаючи від елементарних вправ:якими пензликами малювати, яка фарба і на що накладається, які матеріали, як розтяжки робляться. І поступово йтимемо від розтяжок, рослинок, частин тіла, як пори шкіри робляться, зіниці. Вся програма складена, але для того, щоб це вміти, повинна бути база, потужна академічна база", – наголошує митець.

Окрім того, художник переконаний, що підтримувати мистецтво важливо і під час війни, адже воно є обличчям країни та презентує її у світі. Під час війни та таких важких часів для України світове мистецтво почало відчиняти двері для українських митців.

"Нас почали сприймати як митців, почали запрошувати на резиденції, на виставки. Те, що мало відбуватися і до війни, бо ми справді маємо цікавих художників, незалежно від течії", – говорить Ігор Гнатів. 

Він також говорить про важливість популяризування українського мистецтва вдома, аби свої ж люди добре знали про прекрасних митців рідної країни, а не лише ганялися за закордонним, адже зовсім не завжди краще те, що далеко. 

"Подивіться на те, які зараз черги на виставки Марії Примаченко. Так і має бути. Українське мистецтво потрібно розкручувати. Вкладатися в нього, популяризувати у світі. Ми говорили раніше про неї просто як про класну українську художницю, а зараз – це вже національне надбання. Так і має бути, потрібно показувати та популяризувати українських художників. Україні потрібно створювати свої арт'ярмарки, залучати інвесторів, до того має долучатися і наша влада. Наразі в більшості вони далекі від того, а мали б промувати митців, допомагати їм. Не просто якимось своїм знайомим, а глобально. Робити відкриті відбори, залучати міжнародних експертів, експертів із різних наших міст. Створювати потужні резонансні проєкти. І коли люди побачать це, тоді створюватимуться черги. І щоб виставлятися у цих проєктах, і щоб побачити їх", – підсумовує митець.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.