Допомогти вчителям: як зробити позашкільну освіту українськомовною

Коли не знаєш куди йти, рухаєшся наосліп, але маєш мету й однодумців, то можна очікувати на поступ. Так народжувалася ініціатива "Навчай українською", яка тепер допомагає викладачам гуртків, студій, спортивних секцій опановувати державну мову та досліджувати й творити професійну термінологію. Про те, як тренери, хореографи, вчителі музики долучаються до челенджів, а волонтери виконують функції держави читайте на "Еспресо.Захід".

Українською заговорила вся музична школа

Журналістка Наталка Федечко переїхала зі Львова до Києва 16 років тому. Розповідає, що мовне середовище не дивувало й стресу не було, оскільки у редакції майже всі розмовляли українською. Проте з дискримінацією жінка зіткнулася 2014 року, коли син пішов навчатися до музичної школи і йому відмовили викладати українською мовою сольфеджіо. Звернення до директорки закінчилося пропозицією доплачувати за окремі заняття українською.

"Це нас дуже обурило. Не могли повірити, що таке можуть сказати після Революції Гідності, але почули багато й про те, що російських військ на території України немає. Зрозуміли, що самі директорку не переконаємо", – пригадує Наталка.

Жінка вирішила звернутися до директорки департаменту культури Київської міської ради Діани Попової. Після цього політика викладання української мови у школі змінилася. Наталка каже, що спочатку керівництво намагалося налаштувати одних батьків проти інших, збирати заяви. Проте зрозуміли, що загалом ніхто не проти навчати і навчатись українською. Для директорки це також було відкриттям.

Згодом активні батьки зустрічалися з директорами музичних шкіл Києва, співпрацювали й шукали літературу й підручники для сольфеджіо по всій Україні.

"Хотіли підтримати вчителів. Мені надіслали книги з Івано-Франківської області. Віддала все викладачці, яка не поспішала переходити на українську. Вона висококваліфікована, талановита, тому уже наступної чверті змогла перелаштуватись на українську. Поступово це зробила й уся школа", – радіє жінка.

Син Наталії вже не навчається у музичній школі три роки, але співпрацювати з директорами вона не припинила. Створила групу у Facebook і продовжила допомагати. Каже, що педагоги почали зауважувати, що кількість профільної літератури за останні сім років збільшилася в рази. Якщо 2013 року вчителька з Одеси чи Дніпра  музичній школі не могла знайти твір українською, то тепер таких нарікань немає. Зазначає, що викладачі тепер самі шукають, діляться з колегами.

Опанувати мову усім колективом

Ідея проєкту "Навчай українською" викристалізувалась торік, 2020-го. Він передбачає участь у 21-денному челенджі в соцмережах. Нині триває вже другий курс. До першого приєдналася більше ніж 300 учасників.

"Цього разу зареєструвалися 1600 людей. Прийняти всіх ми не можемо, тому 600 зареєстрованих чекають наступного челенджу. Якщо раніше долучалися викладачі музики, мистецьких шкіл, то зараз цільова аудиторія змінюється. Серед усіх педагогів позашкілля є 200 спортивних тренерів, 200 хореографів. Саме хореографи та тренери є найважчою аудиторією для переходу на українську мову. Спортивні освітні заклади у найбільших містах навчають студентів, майбутніх тренерів не українською. Ми усі розуміємо, що спорт у більшості російськомовний. Хоча якраз спортсмени і є нашими амбасадорами у світі. У момент зміни мови, подолання бар’єру потрібна психологічна підтримка. Найкраще, щоб опановували мову всім колективом", – пояснює Наталка.

Однією з успішних історій є досвід найбільшого центру позашкільної освіти Дніпра "Штурм". Вони переходили на українську в першому челенджі в листопаді 2020 року. Всього там дві з половиною тисячі учнів. Команда "Штурму" зробила синьо-жовті таблички на двері з написами

"Тут викладають українською і якщо викладачі забували про нововведення, то учні нагадували про написи. Діти допомагали викладачам, які зовсім не спілкувались раніше українською. Вдома, крім основних завдань, перекладали, шукали українські відповідники до іноземних слів", - каже Наталка.

Крім лекцій та вебінарів про мотивацію навчати українською, про способи збагачення лексичного запасу, про правильне звучання слів, учасники беруть участь у практикумах. Тренери та викладачі онлайн проводять заняття перед колегами. Для тих, хто пробує вперше, це буває дуже важко. Але дуже часто страх більший, ніж реальна кількість помилок. Викладачі розмовляють краще, ніж уявляють.

"Викладачі ведуть документацію українською мовою. Вони володіють мовою, але "пасивно". Постійне російськомовне оточення і звичка розмовляти саме так – це і справді перешкода. Більше психологічна, ніж лексична чи фонетична. Найкраще знайти собі партнера для підтримки, який теж переходитиме або просто розмовлятиме з тобою щодня впродовж челенджу. Можна створити навколо себе українськомовне середовище за допомогою книг, кіно, YouTube-каналів. Крім того, працівники сфери послуг зобов'язані говорити українською. Тому практикуватися можна й у супермаркеті. Тобто у середовищі, де тебе не знають. Якщо доводиться пояснювати учням чи батькам, деякі викладачі повідомляють, що беруть участь в челенджі, випробовують свої навички. Зрештою викладати українською необхідно за законом", – каже Наталка.

Якщо викладач не може змінити мову зі всіма групами, то варто почати з однієї. Згодом їхній досвід та навички переносити на інших.

Участь у челенджах беруть не лише люди зі сходу України. Є навіть черлідерки зі Львова. Проблем з мовою у них немає. Є труднощі з опануванням термінології.

"Перша наша мета – викладачі та тренери навчають українською. Друга виникла сама собою. Це спілкування спеціалістів позашкільної освіти, обмін напрацюваннями й термінологією. Вони перекладають в чатах, реєструють одне одного в робочих групах. Уже створили спільноту, яка буде підтримувати, коли закінчиться челендж", – каже Наталка.

Цьогоріч організували новий формат консультацій – viber-сесії. Увесь день учасники пишуть запитання, а згодом консультант відповідає на них впродовж двох годин. Таке практикують, бо не всім виходить у той самий час підключатися до онлайн-дзвінків. Можна пропустити важливу інформацію.

Як і в будь-якому тренінгу не всі люди доходять до фіналу. Проте їхня кількість невелика. Наталка зазначає, що з однієї тисячі від участі відмовились кілька десятків. Це хороший показник.

Часом викладачі жаліються, що діти сміються з українських слів. Пані Федечко каже, що це залишки й наслідки радянської пропаганди. Так ставляться до білоруської й мов інших країн, які були під радянською окупацією. Мовні тренери у таких випадках рекомендують дозволити дітям самим знайти переклад. Або ж вчитель на уроках може кілька тижнів говорити термін російською та українською, а потім лише українською. Діти звикнуть.

Наталка розповідає, що з кожним із тисячі учасників челенджу команда комунікує особисто й це велике, але приємне навантаження. Завдання та консультації викладачі отримують у чатах, результатами діляться теж там. Все контролюють модератори. Допомагають благодійники, українці, яким не байдужа “культурна безпека”. Ініціатива "Навчай українською" закликає долучатись кожного до спільної справи створення українського культурного простору.

Підтримувати викладачів з різних галузей варто, бо це допомагає їм зрозуміти, що вони все роблять правильно й можуть помилятися

Нещодавно викладачка на практикумі організувала мініурок. Вона робила помилки, хвилювалася. Після виступу, коли знала, що її ніхто не оцінює, то була спокійною і проблем не було. Тому Наталка каже, що переходу на українську може завадити страх. Також днями учні ініціативи "Навчай українською" мали онлайн-зустріч з Оленою Плешаковою, заступницею директора мистецької школи Одеси, яка перейшла на українську саме завдяки практикуму. У листопаді вона вперше заговорила й спробувала провести урок, а зараз вільно й швидко спілкується, майже без помилок.

"Підтримувати викладачів з різних галузей варто, бо це допомагає їм зрозуміти, що вони все роблять правильно й можуть помилятися. Є стереотип, що проти таких рішень виступають батьки. Щоб потрапити до нас на навчання необхідно заповнити анкету. Там запитуємо, що зупиняло раніше перейти на державну. І серед усіх заявок дві людини написали, що батьки були проти, а 10 вважали, що батьки проти. Це мізерний відсоток. Але навіть і коли є тиск від батьків, то на вашому боці закон, який це регламентує. Діти вчаться в українській школі, ми живемо в Україні та українському просторі, що має нас захищати від інформаційної пропаганди та наративів, які можуть розірвати країну. Тому завданням освітян є формувати у дітей повагу, любов до мови як до частини держави, це один з найкращих інструментів об’єднання України", – розповідає Наталка.

Минулого челенджу команда запрошувала амбасадорів. Марічка Падалко, Ігор Кондратюк, Сергій Стаховський, Тарас Тополя записували 15-хвилинні промови, щоб мотивувати викладачів та пояснити, що українська – мова можливостей. Володіти й користуватись мовою – це не примус чи приниження, а гордість, що у твого народу є мова і ти її знаєш. Військові захищають кордони, а викладачі – освітнє середовище, культурний та інформаційний простори.

На постійній основі в команді є троє людей та п’ять волонтерів. Крім Наталки, це Іванна Кобєлєва, що займається комунікаційною програмою, проводить вебінари. Людмила Юрченко допомагає з модерацією. Також є п’ять викладачок української мови та студентки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Проводити заняття запрошують менторів з онлайн-платформи "Є мова". Співпрацюють з випускниками челенджів. Ділиться напрацюваннями стосовно термінології Львівський державний університет фізичної культури.

Виконувати функції держави

Засновниця ініціативи переконана, що позашкільна освіта давно мала б звучати українською мовою. Не всі приватні навчальні установи спочатку вважали, що мають теж вчити українською.

"Для мене дивно, що тренери можуть опиратись. Це ж лідери та наставники, для дітей, які презентують країну у світі. Потім іноземці не бачать різниці між нами й країнами колишнього союзу, бо всі розмовляють російською. Це наше обличчя і тренери мають бути прикладом. Можливо насправді педагогам потрібна підтримка, щоб зробити крок, але точно не байдужість", – пояснює Наталка.

Дуже часто рішення зміни мови залежить від адміністрації чи від власників позашкільних закладів. Якщо вони допомагають, стимулюють, то все відбувається безболісно. Якщо ігнорують, то викладачам необхідно комунікувати між собою.

"На жаль, волонтери, які викладають українську мову чи допомагають переходити на українську, зараз дублюють функції держави. Є закон, де чітко вказано, що на початку 2020-го року Кабінет Міністрів мав схвалити державну програму сприяння освоєнню державної мови. Вона досі в процесі розробки. Тобто рік нічого не відбувається. Немає допомоги та мотивації для позашкілля. Міністерство культури та інформаційної політики відповідає за розробку такої державної програми", – підсумовує Наталка.

Читайте також: Хто винен у тому, що ми робимо мовні помилки.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.