Хто винен у тому, що ми робимо мовні помилки

Львівська філологиня Леся Дуда ще 2018-го створила Мовну майстерню "Слово на нОво". Вона вважає, що найбільшу промоцію української мови необхідно спрямувати на дітей, що лише починають пізнавати світ, і працює над проєктом, який допоможе сформувати мовну стійкість. Про двомовність, лінгвоцид, моду на імена, страх філологів та про те, хто ж винен у тому, що ми робимо помилки, читайте в інтерв’ю "Еспресо.Захід".

Коли прийшла ідея винести питання мови з академічного середовища в публічний простір?

Така думка з'явилася під час декретної відпустки, багато часу під час якої я присвятила дитині. Потім захотілося говорити про мову не тільки науковими текстами, а й науково-популярними і навіть публіцистичними.

Чому, на Вашу думку, мова – це важливо і чому про неї треба говорити?

Мене часто запитують, навіщо говорити про мову, або наскільки мовне питання актуальне у час, коли в країні війна. Тоді я згадую першопричину, яку президент ворожої країни назвав, "аргументуючи" введення військ на територію України, – що це нібито захист російської мови. Отож питання мови таки на часі.

А щодо терміну двомовне суспільство? Чи воно є коректним?

Саме цим визначенням часто спекулюють і маніпулюють. Як приклад, є такі мапи України за мовною ознакою. Дуже часто їх зображують двома кольорами – синім і жовтим та ділять Україну по Дніпру: одна частина українськомовна, інша – російськомовна. Тоді я запитую свою авдиторію: "Скажіть, будь ласка, чи у вас є знайомі, які мешкають на оцій нібито російськомовній території і говорять українською?". Мені відповідають ствердно. Тоді виникає запитання, чому цих осіб не позначено на цій карті?

Визначення "двомовність", "двомовна країна" насправді дуже некоректні, маніпулятивні. Це найбільше впливає на тих людей, які неглибоко, поверхнево вивчають мовне питання, не піддають сумніву слова з телевізора, сприймають просування ідеї двомовності. Думають, що це такий стандарт.

Час від часу в інформаційному просторі виринають повідомлення про Святослава Літинського, який виграє суди на захист української мови. Бачила сюжет, коли Ви коментували одну з таких новин. Чому вважаєте, що у питанні мови варто більше сконцентрувати увагу на дітях, а не на дорослих?

Мене журналістка запитала, чому люди не хочуть переходити на українську, але потім, у самому відеосюжеті, з'явився її коментар про те, що у той час, коли більшість людей таки переходять на українську мову, мовознавиця вважає, що цього робити не варто... Мене, звісно, здивувало таке формулювання... Опісля мусила тлумачити своє висловлення.

Є закон про забезпечення функціонування української мови як державної, який визначає сфери, де немає питання вибору "хочу-не-хочу" говорити українською. Хто б ти не був, ти повинен підпорядковуватись закону. Проте цей закон не регулює мову особистої комунікації та релігійну сферу. Не варто змушувати чи агресивно наполягати на зміні мови в приватній комунікації. Адже дорослі, серед яких можуть бути і ваші співрозмовники, мають різний мовний досвід, вони мешкали в різних мовних середовищах. Тому зараз варто дозволити людині зробити самостійний вибір щодо мови приватної комунікації. Можна допомогти проаналізувати та зрозуміти, чому вона говорить російською, чому її батьки вчили російську чи говорили російською її бабуся та дідусь. Якщо Ваш співрозмовник задумається над цими запитаннями, то, можливо, побачить ланцюжок з відповіддю про те, чому сьогодні він розмовляє російською.

Було б добре, якби російськомовна сім'я вирішила змінити мову повсякденної комунікації своїх дітей. У такому разі ці діти в дорослому віці не витрачатимуть час та енергію для того, аби засвоювати державну мову.

А от закон про те, що українська мова має бути лише в офіційних установах, а не в особистому спілкуванні, не створює небезпеки перетворення української, умовно, на латинь?

Ні, такої небезпеки немає. Є небезпека, коли є дві мови і одна з них має сильні позиції. Так, як у Білорусі. Білоруською мовою не забороняють говорити, але люди все одно її не знають. Така ситуація в Україні не трапиться, бо є закон, який діє та має свої важелі впливу.

Розкажіть про Мовну майстерню "Слово на нОво" та її концепцію. Яка у вас команда?

Це освітня платформа, мета якої поширювати мовні знання у різних сферах. Ми починали працювати з дорослими й запропонували їм написати диктант, який пишуть дев’ятикласники. Після цих диктантів також проводили різні лекції, де розповідали про лінгвоцид, історію мови, українські імена. Опісля з’явилася ідея створити курси української мови для дорослих.

Також ми зрозуміли, що сучасній авдиторії важко сприйняти лекцію на півтори-дві години. Тому тепер робимо короткі відео на 3-5 хвилин про лінгвоцид.

Щодо нового мовного проєкту для діток "Христя і Бомко", то наша команда налічує 5 осіб.

Відкриття Мовної майстерні "Слово на нОво", 2018. Лекція "Ім'я в людині. Людина в імені"

Розкажіть про проєкт "Христя і Бомко".

Це проєкт для вивчення української мови як першої мови дитини. Нині є багато програм, які сучасні батьки використовують для навчання дитини іноземної мови. Наприклад, дитина тільки починає лепетати, а батьки одразу акцентують увагу на засвоєнні англійської мови. Можливо, викладачі англійської зі мною не погодиться, але це не зовсім коректно. Мова має першу функцію – комунікативну. Мені розповідали таку історію: дитина гралася на майданчику і, бажаючи познайомитися, казала до інших дітей: "Бери кейк". Інші діти не розуміли, про що йдеться, отож знайомство не відбулося... Таке явище в лінгвістиці називається “комунікативна невдача”. А для дітей процес соціалізації – надважливий, і одним зі способів входження у суспільство є мова. Тому спочатку потрібно вчити рідну мову. У якому ж тоді віці можна починати вчити іноземну? Це дуже індивідуально. Якщо дитина у три роки не лише все розуміє, що до неї говорять, а й може говорити на побутові теми рідною мовою, тоді можемо починати вивчати іноземну. Важливо дитині наголошувати, де слово рідною мовою, а де – іноземною.

Проєкт "Христя і Бомко" унікальний, бо поки що схожого немає.

Адже усталеною є думка, що рідну мову дитина вивчає у сімейному середовищі. Але ми розуміємо, що середовище може бути різним. Коли запитувала своїх студентів про мовні помилки й звідки вони у нас беруться, то зазвичай чую "звинувачення" у бік телебачення, ЗМІ, суспільства загалом. Тоді запитую, хто перший до вас говорить. Відповідь – батьки. Студенти часто незадоволено реагують: "То батьки нас спеціально вчили говорити неправильно?" Це насправді не так. Батьки хотіли якнайкраще й вчили так, як звикли говорити самі.

Тому наша майбутня програма "Христя і Бомко" як для дітей, так і для дорослих: батьків, бабусів-дідусів, вихователів – усіх, хто оточує дитину від народження і до шкільної парти. Відеоуроки програми запропонують вивчити лексику, яка є правильною, коректною та нормативною відповідно до сучасного розвитку літературної мови.

Художниця – Наталія Кавецька, дизайн – Маріанна Рубель-Кадирова

А як виглядатимуть ці відео?

Вони будуть короткими, бо основна аудиторія – дітки двох, трьох, чотирьох років. Їхню увагу важко втримати. Це має бути якісний, гарно візуальний продукт. Ведучими стануть Христя та Бомко. У кожну програму ми запрошуватимемо кількох дітей і всі разом вивчатимуть назви предметів навколишнього світу дитини. А ще ми намагаємося залучити до участі українських зірок. Вже можемо анонсувати, що до проєкту приєдналися співачки Христина Соловій та Onuka. Зірки у відеоформаті перевірятимуть знання, які засвоїли діти. Бо можемо навчити дитину правильного слова, але дорослі поруч говоритимуть по-іншому, тому варто виробити мовну стійкість.

Хто такі Христя і Бомко?

Христя – мовне коученятко, як ми її називаємо. Любить мову і малину. Їй три роки, на момент реалізації програми буде вже чотири. Ми сподіваємось, що до цього часу Христя стане ще більш балакучою та обізнаною у мовних тонкощах. А поки що коученятко дає короткі фото- та відеоуроки української на своїй інстаграм-сторінці.

Бомко – це Василь Сидорко, актор театру Лесі Українки. Він буде в костюмі кольорової та великої ляльки, щоб привернути увагу дітей.

Яка вартість цього проєкту?

Вартість проєкту 300 тисяч гривень. 75% витрат покриває Український культурний фонд за умовами програми "Діти культури". 25% ми повинні зібрати на Спільнокошті. Саме зараз до грудня 2020 р. триває кампанія збору коштів. Тому принагідно запрошуємо наших однодумців підтримати проєкт і таким чином стати співреалізатором крутої ідеї, яка, віримо, здатна вплинути на майбутнє українських дітей.

Ви авторка словника імен львів'ян першої половини XX століття. Розкажіть про нього. Чи є якісь цікаві й забуті імена?

Словник – це результат моєї дисертаційної роботи про соціальну природу імені людини на матеріалі метричних книг ХІХ – першої половини XX століття. Особливістю словника є наявність, поруч з іменами, соціальних параметрів найменованих: хто так називався, коли народився, ким були батьки тощо.

Мене часто запитують про цікаві давні імена. Після кількарічної роботи в архівах всі ці імена для мене дуже звичні. Проте відкриттям став зв'язок тодішньої "моди на ім'я" зі сучасним контекстом. Наприклад, у 2019 р. найпопулярнішим чоловічим іменем серед новонароджених у Львові було ім'я Матвій. А упродовж першої половині ХХ ст. у місті не було жодного новонародженого, якого б назвали Матвій; таке ім'я мали лише представники попередніх поколінь – батьки, дідусі. Отож має минути час, аби ім'я знову повернуло свою популярність. Сьогодні, коли батьки обирають ім'я, часто шукають щось давнє, власне українське. Цей словник також може стати в пригоді.

До речі, сьогодні є така тенденція: пошук імен для новонароджених, від яких не можна утворити російських форм. Бо навіть якщо у сімейному колі батьки називатимуть дитину українським варіантом, далі з'являється середовище шкільне, університетське, де друзі називають так, як хочуть.

Дизайн – Маріанна Рубель-Кадирова.

Я знаю одну поетку з Харкова. Вона російськомовна, але вирішила перейти на українську. І в цього її рішення є дві сторони. З одного боку, люди, які погано знають українську, нею захоплюються. Питають, до прикладу, чи вона зі Львова. Але, з іншого боку, філологи вказують на її помилки. Від цього поетці соромно говорити, вона боїться виглядати менш освіченою. Як ви реагуєте, коли чуєте чи бачите помилки?

Відповідь розпочну з іншого боку запитання. Коли розповідала своїм студентам та знайомим про лінгвоцид, слухачі часто запитували, чому ж філологи про це не говорять, чому ця тема закрита. Я теж шукала відповідь на оце "чому?" і, думаю, що знайшла. Філологи часто бояться помилитися, коли говорять чи творять будь-який текст, а особливо – текст про мову.

Бо ж суспільство вимагає від особи з філологічною освітою ідеального, безпомильного володіння мовою. Та все ж помилки трапляються. Адже можемо перефразувати відоме прислів'я: не помиляється у мовленні той, хто нічого не говорить. Підтвердженням цього є навіть ролик Олександра Авраменка, у якому він розповідає про помилки, яких припустився. Я теж помиляюсь. Часто маю проблеми з ненормативним наголошенням слів. Якщо замінити у мовленні русіянізми простіше, то з наголосом вже не так легко. Тому мені теж прикро, коли припускаюся мовних помилок, але, з іншого боку, не боюсь їх визнавати та не боюсь говорити і творити текст публічно. Можливо, мої колеги мають острах або небажання видатися некомпетентними.

Але також є низка прикладів, коли після появи якогось нового мовного проєкту реакція філологів часто спрямована не на добру підтримку чи конструктивну критику, а на виправлення пунктуаційних чи акцентуаційних помилок. Думаю, тут важлива форма. Аби таке "професійне виправлення" у подальшому не відохочувало продовжувати роботу.

До чужих помилок намагаюся ставитися з розумінням. Згадала "Телебачення Торонто" й ролик про соціальні діалекти. Це ті діалекти, які притаманні мовцю з певними характеристиками: вік, стать, соціальний статус, освіченість тощо. Є добра метафора Майкла Щура про "класичні штани Котляревського". Бо мова, як одяг, і ми вже думаємо, коли й де, в якому середовищі ми її використовуємо.

Тобто до діалектів ви ставитесь цілком спокійно?

Так, але є стилі мовлення. От стилістичні норми порушувати не варто. Наприклад, ми знаємо, що слово "прівєт" ненормативне, але якщо ми скажемо "привіт" до свого парафіяльного священника, то це буде стилістичне порушення норми. Маємо розуміти, що з цією особою, у цій конкретній комунікативній ситуації потрібна інша форма вітання. Слово "привіт" тут помилкове. Тому стиль важливий.

Перекладач та мовознавець Остап Українець говорив, що літературним є слово "цукерка", але є території України, де звикли казати "конфета". Чи можна так говорити, чи більше орієнтуватися власне на ці "класичні штани Котляревського"?

Схожі запитання також часто адресують мешканцям Львова: "мешти", "камізелька", "маринарка" – це полонізми? На мою думку, слово буде діалектним, якщо воно зафіксоване у словнику діалектів тієї території. Якщо немає, то треба визнати, що це полонізми або росіянізми.

Чи є щось таке в повсякденному житті, що Вас дратує як філологиню?

Не можу сказати про щось конкретне, але мене обурює, що роль філолога у сучасному суспільстві нівельована. Люди, які мали б використовувати послуги філологів, як мінімум для редагування текстів, не вважають це доцільним. Очевидно вірять, що їхні шкільні знання та повсякденні мовні навички є достатніми для роботи з текстами, особливо публічними. До речі, є норма закону, згідно з якою навмисне порушення вимог українського правопису і стандартів державної мови тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Але, з іншого боку, для мене було відкриттям, що цієї вступної кампанії – 2020 спеціальність "Філологія" на першому місці в Україні за кількістю поданих заяв. Можливо, лише зараз формується розуміння філолога як людини, яка компетентна у творенні текстів. Адже за допомогою текстів відбувається вплив на авдиторію, зокрема у політичному дискурсі. Тому треба розуміти: філолог – це не лише про шкільну освіту.

Філологи можуть бути і комп'ютерними лінгвістами.

Так! Тому в людей часто відбувається перелом сприйняття цього роду діяльності.

Поговорімо про лінгвоцид, який згадували вище. Що це таке? Чи можна сказати, що він триває досі в контексті інформаційної війни?

Поняттям “лінгвоцид” я почала цікавитися ще у студентські роки. Минуло понад десять років, і дотепер, на моє превелике здивування, для багатьох це поняття невідоме. На одній з онлайнових лекцій я запитала студентів-випускників, що ж таке лінгвоцид. Припускали, що, можливо, це щось за аналогією до геноциду. Такі знання занадто вузькі для випускника філологічного факультету. Правду про лінгвоцид довго замовчували, саме тому результати лінгвоциду бачимо, а головне, чуємо до сьогодні. Є різні форми лінгвоциду, але найагресивніша – зміна структури мови. Будь-які обмеження чи заборони мови теж форма вияву лінгвоциду. Добре, що зі школи всі пам'ятають Валуєвський циркуляр і Емський указ, але коли навіть просто глянути у Вікіпедію, то перелік заборон української мови величезний. Не можна було називати дітей українськими іменами, перекладати українською, видавати українські дитячі книги. До речі, вже тоді розуміли, що потрібно працювати саме з дітьми, щоб потім не витрачати сили й ресурси на русифікацію дорослого населення. Створювали ілюзію, що діти нібито природно російськомовні. Це все успішно робили через освітню систему. Але "новаторським" та "найефективнішим" винаходом Радянського Союзу було втручання у структуру української мови. Ось чому помиляються сучасні філологи? Бо їх теж виховували мовою з результатами лінгвоциду.

А до цього можна зарахувати СУМ – словник-одинадцятитомник Івана Білодіда?

Так, але йому поки що немає еквівалента. Коли ви покликаєтеся на цей словник, варто звертати увагу на те, звідки подано приклад. Це можуть бути тексти з радянських газет, партійної літератури.

Коли мене запитують, куди дивитися, то рекомендую словник Грінченка. Маємо також змінений правопис і це дуже важливо. Наступний етап – це зміна словників.

Щодо мовної політики в Україні. Бачила, що Ви це досліджуєте, це Ваше коло наукових інтересів. Чи вважаєте, що тепер, на цьому етапі, держава робить достатньо?

Щоразу, коли в Україні змінюється політична влада, то питання мови починають переосмислювати у протилежний бік від "попередників". Є така категорія у соціолінгвістиці як "престиж мови". Часто "рівень" престижності залежить від ставлення державного керівництва до мови. Можемо це побачити на побутових прикладах, таких, як мова новинних сайтів. Вступив у дію ЗУ “Про забезпечення функціонування української мови як державної” – престиж української мови зріс, тоді з'являється українськомовна версія сайту. Тепер змінилася політична влада, й ми бачимо, що питання мови знову розхитують і навіть піддають сумніву статус української як єдиної державної. У результаті – на сайтах починають зникати українськомовні версії або не йдуть першими за замовчуванням.

Цікавою є також ситуація з добором ведучих для різних популярних шоу. Адже мова ведучих у загальних рисах може ілюструвати мовну ситуацію в країні. Колись, у межах університетських лекцій, ми робили таке дослідження. Отож на початку незалежности України двоє ведучих, зазвичай чоловік та жінка, були російськомовними. Згодом один з них ставав українськомовним. Але тоді виникало запитання: чия мова "пріоритетніша" – чоловіка чи жінки? Соціолінгвісти домінантною вважають мову жінки. Тому, наприклад, у першому сезоні шоу "Танці з зірками" ведучий Юрій Горбунов говорив українською, а Тіна Кароль – російською.

А щодо мовних квот, коли ведучий чекає десятої години вечора, щоб перейти на російську й відверто про це каже? З полегшенням зітхає, мовляв – можемо перейти на "общепонятний".

Це можна трактувати як приниження державної мови. Варто такі випадки фіксувати й звертатися до Уповноваженого із захисту державної мови, думаю, може бути адміністративне стягнення. Про це потрібно пам'ятати і наголошувати тим, хто недочитав положень чинного мовного закону.

Ви казали, що вдосконалюєте свою мову, навчаючи когось. А як вчитися людям, які не мають стосунку до філології?

Наша Мовна майстерня "Слово нОво" пропонує курси української для дорослих, але поки що пандемія зупинила цей процес навчання. Якщо будуть нові набори, то анонсуємо.

Також можна шукати у соцмережах різні мовні групи, спільноти. Буває, що допис присвячений одному слову чи словосполученню. Той, хто більше обізнаний в певному питанні, пише обґрунтування. Це дозволяє зекономити час.

Але загалом удосконалювати мову можна і варто повсякчас, створюючи і письмові, і усні тексти. Головне, не боятися помилитися. А помилившись – не боятися продовжувати.

Проєкти: "Диктант для дорослих", "Курси української мови для дорослих", 2018-2019 рр.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.