Дім Людкевича: за межами туристичного Львова діє унікальний музей

Про особливості та цікавинки унікального Меморіального музею Станіслава Людкевича у Львові журналістка "Еспресо.Захід" поговорила зі старшим науковим співробітником музею та кандидатом мистецтвознавства Якимом Гораком.

Саме тут Людкевич відзначив 100 років, ваблячи своїми знаннями, вміннями та феноменальною пам’яттю непересічних гостей. Невимушено щодень простуючи своїми сходинками до кабінету чи спальні на другому поверсі, або ж виходячи із дружиною на неквапливу прогулянку містом, композитор творив навколо себе надзвичайну атмосферу елегантності, спокою та залюбленості в музичну справу.

Читайте також: "Це моя реабілітація": як поранені воїни брали участь у національному відборі "Ігор Нескорених"

Проте як сталося, що він оселився саме тут? Варто трохи зазирнути в минуле. Професор змінив дуже багато помешкань у Львові, винаймаючи квартири у друзів чи знайомих, часто не менш знаних особистостей у місті. Аж доки збудував власний дім, у якому вже осів до кінця свого життя. До цього його спонукала нагальна потреба – рідній сестрі Олені були необхідні догляд і підтримка.

"У 1954 році помер швагро Людкевича, відомий інженер, музикант-аматор Дмитро Кашубинський. Сама ж сестра Олена, яка ціле життя пропрацювала на теренах Перемишльщини, з приходом радянської влади приїхала до Львова, точніше була депортована сюди зі своїм чоловіком. Вона була уже в літах та не в найкращому стані здоров’я, коли помер Кашубинський. Тому доглядати за нею випало Людкевичеві", – пояснює Яким Горак.

Сам композитор на той момент жив зовсім в іншому куточку Львова і постійно їздити до сестри було складно. Тож він вирішив купити ділянку й побудувати будинок, де б вони могли мешкати разом. Землю тоді вже добре відомий у місті Людкевич придбав доволі швидко, проте відразу будуватись не почав і навіть мав усі шанси втратити її лиш рік по тому. Але цього не трапилося, і вже за кілька років Станіслав Людкевич та Олена оселилися у новому домі, де упродовж 10 літ, до сестриної смерті 1971 року, композитор дбав про рідну людину.

"Тоді ця вулиця називалася Військовою, а його адреса була Військова, 7 (нині Людкевича, 7, - ред.). Це було останнє прижиттєве помешкання Людкевича, до того він жив на вулиці Шептицьких, 14, де винаймав помешкання у своїх знайомих. Він змінив досить багато квартир у Львові, але саме цей будинок став першим його власним помешканням. Після смерті сестри Людкевич тут мешкав сам, не дуже у той період і гостей запрошував", – розповідає пан Яким.

Але вже невдовзі на дім чекали зміни. Самітницький період завершився 1973 року, коли сюди прийшла господиня – дружина Людкевича, музикознавиця Зеновія Штундер. На той момент Станіслав Людкевич мав уже 94 роки, тоді як Зеновія – 46.

На той час Зеновія Костянтинівна працювала на кафедрі теорії музики у Львівській консерваторії й була асистенткою професора Людкевича. Тривалий час упорядковувала та готувала до друку збірку його музикознавчих праць, яка згодом перевернула її долю. Фактично саме через цю працю вона втратила посаду в консерваторії: вихід збірника 1973 року став предметом розбірок на партійних зборах, наклад ліквідували, а Зеновію Штундер позбавили місця праці в консерваторії. Щоб підтримати свою асистентку і співробітницю, шляхетний Станіслав Людкевич розписався із Зеновією, а згодом зробив її єдиною спадкоємицею будинку, всього свого безцінного архіву й авторських прав.

І не прогадав. Адже саме пані Зеня, як називали її згодом сучасники, стала ідейною натхненницею музею, зберігши після смерті композитора меморіальну атмосферу та простір рівно таким же, яким він і був за його життя. Залишаючи його кімнати та речі неторканими. Про це свідчать численні фотографії, які вона робила ще за життя Людкевича в різних кімнатах будинку й частину з яких можна розгледіти на вже музейних стінах.

"Ще одна її велика заслуга в тому, що вона не дала розграбувати той архів. Сюди приїздили і з Москви, і з Києва, заявляючи, що необхідно вивезти цей архів та зберігати його деінде. Але вона не дозволила цього зробити, зберігши весь той неймовірний пласт музичної творчості цілим", – наголошує Яким Горак.

Читайте також: Зупинки з мозаїками: як їх переосмислити й перетворити на мінімузеї

Але повернімося до цих стін у часи, коли Зеновія щойно стала господинею. Тоді ж навколо будинку з’явився паркан, красиві клумби, жінка посадила та доглядала квіти, кущі, дерева.

Ще однією любов’ю музикознавиці була фотографія, тож Людкевичеві будні замешкали на чорно-білих плівкових знимках: ось він сидить із добрим другом Миколою Колессою і неспішно провадить розмову, а ось уже в альтанці на горбку позаду будинку, дбайливо прихованій заростями, чи за своїм улюбленим інструментом.

"Дуже частий гість Людкевича, його сподвижник і соратник – Микола Колесса. Як і Людкевич, Колесса є фізичним довгожителем, він помер на 103-му році життя. Їх єднала дуже довга приязнь. Колесса був молодший за Людкевича на 24 роки, а потоваришували вони із юнацького віку диригента. Колесса вчився у Вищому музичному інституті, якраз у той час, коли Людкевич був директором. А опісля того, як закінчив навчання у Празі й повернувся до Галичини, фактично йому випало бути диригентом-першовиконавцем чи не всіх симфонічних та значної частини хорових і вокально-симфонічних творів Людкевича", – розповідає кандидат музикознавства.

Взагалі із часу появи Зеновії Штундер дім ожив, дуже багато видатних діячів культури зі Львова, з території усієї Галичини, із Наддніпрянщини приїздили гостювати до Людкевичів. Серед відвідувачів, зокрема, піаністка Марія Крушельницька, композитор Анатолій Кос-Анатольський, диригенти Євген Вахняк і Юрій Луців, сестри Байко, Марія Процев’ят, відомий нині драматичний артист Юрій Брилинський, скульптор Володимир Одрехівський. Бував тут і Дмитро Павличко. Дім постійно повнився гістьми, які творили тут неповторну творчу атмосферу. Її музей береже й донині разом з їхніми світлинами.

Якщо вам цікаво, яку камеру полюбляла Зеновія Штундер, то її можна детально роздивитись на першому поверсі музею, у кімнатах, які колись належали пані Зені. Власне минулого тижня музей відзначав 96-ту річницю від дня народження музикознавиці. Тож саме зараз на одній зі стін кімнати можна побачити рукопис солоспіву Людкевича на німецький поетичний текст, датований 1903 роком, який Станіслав Людкевич подарував пані Зені з теплими словами:

"Кохана пані Зеню, передаю вам мою першу пісню, якої тематика сьогодні здається мені дуже актуальною до вас", – теплотою, сердечністю і щирістю почуття, високою повагою до своєї дружини дихають адресовані їй дарчі написи Людкевича на нотних виданнях творів композитора. 

Варто сказати, що Зеновія Штундер фактично повністю себе присвятила Людкевичу. Ставши його дружиною та спадкоємицею, музикознавиця за освітою, вона працювала із матеріалами архіву, написала двотомну монографію Людкевича, опублікувала двотомник його музикознавчих праць, а тоді й спогади про нього, за що була відзначена званням лауреата премії імені Миколи Лисенка.

"Інструмент на першому поверсі – це інструмент пані Зені, який вона придбала ще в часи своєї юності, коли навчалася. Нагорі ж розташувався інструмент самого Людкевича, за яким він провів чимало часу. Тут збереглися й фото, де можна побачити композитора за своїм роялем. Він дуже любив грати та імпровізувати за ним. Писав для фортепіано, залишив 3 концерти фортепіанні, низку п’єс. Проте це не ті твори, які легко грати, вони потребують праці та майстерності виконавця", – каже Яким Горак. 

Коли прийдете до музею, обов’язково роздивіться цей інструмент, він точно вартує особливої уваги. А як озирнетесь, стоячи побіля нього, то побачите й те місце, де провадили свої бесіди Людкевич та його гості. Для цього неквапом підніміться сходами на другий поверх, дорогою ж не оминіть увагою надзвичайно вдалу та витончену мистецьку роботу – шарж львівського художника, карикатуриста Едварда Козака, де разом із Людкевичем невимушено зображені Барвінський, Лисько, Витвицький та низка інших добре знаних і цікавих постатей української культури.

Варто також зазначити, що музей продовжує музичні традиції, люблені колись самим композитором. До прикладу, вже розпочався сезон концертів біля відчиненого вікна, коли насолодитись музикою відвідувачі можуть просто на зеленому й заквітчаному подвір’ї дому. Дізнатись, коли буде наступний такий захід, дуже зручно на сторінці музею у Facebook. 

Щодо питань насущних, то за можливості про свій прихід до музею та бажання почути цікаві розповіді про Людкевича і його оточення ліпше попередити завчасно, зареєструвавшись за номером 0322 769 612. Будинок розташований у неймовірно живописному місці, шлях до нього легко знайти, а також приємно долати пішо від туристичної центральної частини затишними вуличками.

Фото: Андріана Стахів