Зупинки з мозаїками: як їх переосмислити й перетворити на мінімузеї

Цей соцмережевий проєкт створив і розвиває 21-річний студент Української академії друкарства Олег Левій, який публікує дописи під ніком "Ісус любить мозаїки". Він катається на велосипеді, фотографує зупинки з мозаїкою, відмиває їх і розповідає про українське мистецтво часів радянської окупації.

"Еспресо.Захід" поспілкувався з хлопцем на тему, для чого варто берегти ці мозаїчні зупинки, яка їх мистецька цінність і чому не треба їх ставити в один ряд зі всіма радянськими символами і декомунізовувати.

Олеже, розкажи, як зародився твій інтерес до подорожей, архітектури і у підсумку до промоції зупинок з мозаїкою?

Я народився на Хмельниччині в невеликому селі, що розташоване біля хвойного лісу. Мене ніколи не оточувала архітектура, а завжди природа. З дитинства любив їздити на велосипеді. Кожного літа з друзями і сімʼєю каталися по чорниці, так заробляли гроші. Тому звик багато годин проводити на ровері. Звідси і любов до подорожей.

У восьмому класі захотів стати журналістом, але вже при вступі вибрав спеціальність пов’язану з рекламою та піаром. Чотири роки тому вступив в Українську академію друкарства і переїхав до Львова. На другому курсі купив собі вживаного велосипеда і так почав досліджувати околиці Львова.

Моя зацікавленість зупинками та загалом архітектурою не виникла раптово, а розвивалася поступово. Працював у Dodo Socks – це відомий український бренд шкарпеток. Мені дали завдання пов’язане з архітекторами. Я в цій темі нічого не розумів, але мені треба було про це написати. Почав досліджувати, зацікавився архітектурою. На день народження назбирав гроші і їздив в Париж. Там прекрасні зразки модернізму, які мали би бути у нас. Але Радянський Союз створив свій особливий модернізм: строгий, брутальний, без рослин. Хоча модернізм вигадували, як поєднання каменю, різних природних матеріалів і рослин. У Парижі такого багато. Мене це зацікавило, де у нас таке є? Спочатку досліджував міжвоєнну архітектуру у Львові, а саме польський функціоналізм. Пізніше вже почав цікавитися модернізмом радянської доби. Коли ці сірі радянські будинки стали "тиснути на голову" людям, тоді прийняли рішення якось прикрасити цей простір. Так поширилася мозаїка.

Мені всі мозаїки подобаються, але я зрозумів, що дуже мало уваги приділяється мозаїкам саме на автобусних зупинках. Тому вирішив сфокусуватися на них, хоча в проєкті розповідаю про різні мозаїки в різних містах, які відвідую.

Коли вперше зрозумів, що треба щось робити з тими зупинками і більше їх популяризувати?

Безперечно, раніше бачив ці зупинки, але не звертав на них увагу. Та весною минулого року моє розуміння змінилося. Давно мав плани поїхати на велосипеді зі Львова до себе в село. Це 300 км дороги. Ніколи стільки не їздив, але дуже хотів. Вирішив спершу скоротити цю відстань, поїхав на електричці з великом до Здолбунів, а звідти вже додому –  це 75 км, мій рекорд на той час. Не очікував, але таки побачив ці зупинки з мозаїкою на Рівненщині і тут в голові відбувся такий "клац"! Я їх сфотографував, виклав в сторіз, відмітив "юкрейніан модернізм", вони то репостнули. Тоді почав думати, що цього не достатньо, треба ще щось робити. Бо зупинки занепадають, їх заклеюють оголошеннями, а цю красиву мозаїку хочеться бачити.

Наступного разу до мене до Львова приїхала мама, я повіз її в Сколе автобусом. З вікна автобуса побачив також ці зупинки. Тиждень після на ровері цілеспрямовано поїхав туди, щоб фоткати зупинки. Так поступово зрозумів, що воно мені цікаво, що бачу в тому щось особливе. Спершу це робив в межах Тік Ток, потім воно переросло в щось більше і виникла ідея з проєктом "Кінцева".

Загалом кажучи, я це роблю не скільки для людей, а скільки для себе. Воно мені дуже подобається. Бо тут поєднуються веломандри, а на велосипеді я не лише зупинки бачу, а пізнаю дуже багато цікавої України. 

До речі, а звідки з'явився цей нік "Ісус любить мозаїки"?

Це давня історія. Коли у 2019 році переїхав до Львова, то побачив, що тут контекст дуже релігійний. А я тоді був бунтарем. У мене своєрідне ставлення до релігії. Розглядаю Ісуса, як історичну постать. Однак з часом моє ставлення до релігії змінилося, став толерантним, читаю Біблію, як художній твір. Однак цей нік, як відлуння того часу, залишився. До того ж, чимало людей мене знають саме так, тому вже немає сенсу міняти.

Зупинки з мозаїкою можна перетворити на мінімузеї

Ясно. Повертаючись до зупинок з мозаїкою, скільки їх вже зафіксував, що на них переважно зображено?

Чесно кажучи, ніколи не рахую, але приблизно 50, може й більше. На мою думку, зупинки в селах – це як маленькі артгалереї, історичні музеї, які розповідають про те, що відбувається в селі, про історію села. Своєрідний осередок мистецтва. У майбутньому, якщо не будемо використовувати ці зупинки за призначенням, з них можна зробили такі мінімузеї. Потрібно їх переосмислення, реновація. Адже ми міняємо ставлення до колишніх величезних заводів, робимо з них різні простори. Цю ідею також можна поширити на такі зупинки.

Загалом на зупинках часто зустрічаються різні поширені мотиви мозаїки. Зокрема, спорт, адже була пропаганда спорту. Особливо, коли у 1980 році проводили в СРСР Олімпійські ігри. Простежується і космічні теми теж, але рідко. Також наука, історичні події, соціальні теми, які часто без цензурного навантаження. Бачимо українській стрій, природу, людей, як вони працюють. Деякі митці надихалися орнаментами місцевих писанок. На Прикарпатті дуже багато орнаментів писанок та вишиванок на таких зупинках. Це дивує, що наша українська традиція знайшла себе в цьому вимірі. Однак час вимагав такого.

Часто на мозаїках немає чітко вираженої радянської символікою. Гадаю, воно мало контролювалося, бо на село не звертали так сильно уваги. Це цікаво, як Леніна і тому подібне все менше можна бачити, коли рухатися зі сходу на захід. Багато дослідників визнають, що на заході України мозаїки виконані на найвищому рівні, адже не було такої строгої цензури. Насправді, ці зупинки виникали, як дипломні роботи студентів монументального мистецтва, зокрема, студентів Львівської національної академії мистецтв. Тобто це все роботи українських авторів. Хоча підписи вони не ставили, однак зараз я відчищаю та відмиваю одну зупинку з мозаїкою в Домажирі, і там є якісь літери на підмурівку, які ще не до кінця розшифрував. Там дуже гарна мозаїка на історичну тематику: з лицарями, з колгоспами, з різними людьми.

Чому вирішив самостійно відмивати ці мозаїки?

Я не реставратор і не знаю, як їх реставрувати. Однак, принаймні, можу їх відмити. Так можна привернути більше уваги, тоді люди їх бачать. Насправді, зупинка в Домажирі – це лише моя перша зупинка, яку я відмиваю. Такий задум виник нещодавно, почалася весна і можна тим займатися. Місцеві не підходять допомагати, але в соцмережах мені подякувала одна місцева жителька за таку ініціативу. У планах зібрати толоку для однодумців і поїхати відмивати зупинку в селі Холодновідка, що одразу при виїзді зі Львова. До того ж, люди почали надсилати мені гроші на цей проєкт і хочеться їх максимально корисно витратити, щоб популяризувати ці зупинки.

До речі, є різниця в різних регіонах щодо ставлення до своїх зупинок. Одразу видно, чи цінують, чи ні свою зупинку. Можу сказати точно, що на Буковині громади більше стежать за своїми зупинками.

Чи зустрічав ще таких ентузіастів як ти, які цікавляться зупинками з мозаїкою?

Є люди, які тим цікавляться. Є окремі блоги, якісь статті. Але воно все не разом, немає якоїсь організації чи об’єднавчого центру. Часом люди пишуть мені, які теж пропагують такі зупинки і теж пробують їх відновлювати.

Щороку число зупинок з мозаїкою зменшується, але скільки їх ще залишилося?

Колись вони були буквально в кожному селі, найчастіше при трасі. Рідше всередині села, але теж такі є заховані. Насправді, їх дуже багато було. Щороку кількість зупинок справді зменшується. Точно не можу сказати, але як мінімум декілька тисяч. Мистецька цінність їх різна, але на мою думку кожна така зупинка цікава. Мозаїка може дуже довго стояти, це монументальне мистецтво, головне, щоб дах не протікав.

В основному їх будували у 70-80-тих роках минулого століття. У 60-тих роках почала відновлюватися мозаїка, але це була кахлева мозаїка меншої якості. Багато таких кахлевих зупинок з мозаїки можна побачити на Закарпатті. Бум будівництва зупинок з мозаїки припав на Олімпійські ігри. А вже на початку 90-тих років перестали їх будувати, бо це було дорого і часи були вже інші.

До речі, чому ці зупинки з мозаїкою будували у селах, але не в містах?

Бо у місті було чимало місць, де можна було зробити мозаїки. А таким чином залучали й села до світу соцреалізму. Більше не було в селі місця, де ці мозаїки робити. Автомобілів було мало, тому виходить селянин з автобуса, а тут мозаїка одразу. Це було досить логічним рішенням. 

Зупинки з мозаїкою можуть бути туристичною атракцією для велосипедистів з ЄС

На твою думку, чому ці зупинки варто берегти і перестати думати про тих, як про щось, апріорі, не вартісне?

Я дуже довго думав над тим, чому ми їх хочемо знести, боремося проти них? Гадаю, нам часто треба фізичне уособлення того, що треба щось зруйнувати. Та я вважаю, що совок і радянщина в першу чергу в нас у голові. Ми часто несвідомо живемо за тими старими принципами, з хабарями, а все це совок. Складно з цим боротися в голові і нам треба щось фізичне для руйнування, бо тоді можемо сказати, що все, побороли. Мені здається, в особі цих старих зупинок, ми й знайшли такий об’єкт, щоб нібито руйнувати минуле. Бо завод, який теж збудований за радянських часів, дає нам робочі місця і гроші, тому він "добрий", його не чіпаємо. Панельні будинки, які построєні за Союзу теж "добрі", бо ми живемо в них, тому не чіпаємо. А з автобусними зупинками, тут вже немає такого прагматичного сенсу, відповідно, вирішують зносити.

Звісно, кожна з цих зупинок має свою більшу чи меншу мистецьку цінність. Але коли людина геть не розуміється в мистецтві, тоді я кажу, щоб розглядали ці зупинки, як неймовірний туристичний об’єкт. Бо ні в кого такого немає. Ми вступаємо в ЄС і після перемоги до нас поїде багато туристів на велосипедах. Вони їхатимуть дорогами і будуть в шоці. Дуже багато європейців цінують радянський модернізм, хоча я називаю це українським модернізмом часів радянської окупації. Бо у нас він свій і унікальний. У Польщі не зустрінеш таких зупинок з мозаїками. Їх можна зустріти в країнах колишнього СРСР. Я гадаю, що ми можемо зробити такі зупинки однією зі своїх фішок для туристів. А це гроші, нові проєкти. Зрештою, це ж зупинка з дахом, тут можна сховатися від дощу.

У майбутньому хотів би ставити якісь інформаційні таблиці на цих зупинках. Це підвищить їх цінність. Адже ми ставимо таблички біля замків та різних пам’яток архітектури. Все це українське мистецтво, воно наше, а не чуже. Ми просто в такій формі творили його тоді, так вимагав час. Але творили українці для українців.

Стосовно чітких радянських мотивів на таких мозаїках, думаю, це дискусійне питання, треба говорити. Я за те, щоб залишати їх, але ставити табличку і пояснювати, чому так, бо були окуповані, була така пропаганда і так далі. Тобто давати людям ширший контекст.

Зупинки з мозаїкою мають мати правовий захист, також треба замінити їх дахи, бо багато з них протікають 

Щоб зберегти ці зупинки, що варто зробити?

Кінцева мета проєкту – захист мозаїчних зупинок, щоб Укравтодор чи будь-хто інший не могли їх зруйнувати. Вони зараз не мають статусу пам’ятки, тому, коли якась з них знаходиться в аварійному стані – її руйнують і створюють звичайну скляну чи металеву конструкцію. Я виступаю за правовий захист цих зупинок. Хочеться вийти на рівень влади, щоб були при автодорі відповідні комісії, які враховували б мистецьку цінність зупинок. Також хочеться донести до громад, щоб вони не засмічували їх, не завішували їх оголошеннями, а доглядали за ними. Крім цього потрібно робити документацію цих зупинок, нанести на карту, бо ще не одну знесуть. В ідеалі їх треба реставрувати, та ми розуміємо, що в країні війна, є чимало старих замків, які розвалюються, бо немає грошей, то що говорити про якісь зупинки. Однак, як мінімум можна замінити дах, бо протікання – це основна причина руйнування зупинок.

З тих, що ти бачив, які твої улюблені мозаїки на зупинках?

Напевно, що найулюбленіша розташована на Буковині біля річки Черемош. Довкола неймовірна краса, яка додає цій зупинці ще більшої привабливості. Вона знаходиться у селі Розтоки. Там дві зупинки – при в’їзді і виїзді. Одна з них має три стіни, які розходяться зірочкою. На стінах цікавий сюжет: людські обличчя, двоє закоханих ніби цілуються, а з іншого боку на них дивиться старший чоловік. Мені здається, ця мозаїка присвячена "Тіням забутих предків".

Інша зупинка в тому селі також дуже гарна. На ній зображені імпресіоністичні мотиви, що дуже не властиво соцреалізму. Вона вирізніться і запам’ятовується.

Ще одна улюблена зупинка розташована, як їхати у сторону Красне, що на Львівщині. Там дуже така інтимна мозаїка. Вона в блакитно-коричневих тонах, зображено дві жінки: одна колгоспниця, інша в українському однострої. Вони стоять дивляться одна на одну, їх руки торкаються, з іншого боку квіти, орнаменти, птахи. Для мене це дуже інтимна сцена, викликає асоціації і починаєш думати, що ж було між цими двома жінками?

Совок – це не мозаїка, він в голові

Напевно пам’ятаєш ситуацію у Львові з мозаїкою "Море і риби" на колишньому магазині "Океан", тоді забудовники її зруйнували, але міськрада заставила їх відновити мозаїку. На твою думку, наскільки важливим є такі прецеденти?

Порівнюючи зі всією Україною, у Львові найкраще ставлення до цього питання. Хоча це дуже дивно, адже у Львові ніколи не сприймали радянську владу, відповідно, радянські культурні продукти. Напевно, тут розуміють, що совок – це не мозаїка, він в голові. Мислення інакше в людей, тут багато людей розуміє, що ці мозаїки – також культурна спадщина України. Я вважаю, що ця ситуація з відновленою мозаїкою дала позитивний ефект. Інколи треба щось старе зруйнувати, щоб збудувати щось нове, або зберегти. Бо це підняло питання на рівень обговорення широкими колами громадськості. Тепер у Львові долю кожної мозаїки треба спершу обговорити, а тоді вирішувати. Недавно була сумна ситуація в Рівному. Підігнали трактор і зруйнували стелу на якій була мозаїка з двома жінками в українському однострої. Бо міськрада Рівного вважає, що це радянщина, пропаганда і треба декомунізувати. Хоча  вважаю, що для них це заробляння політичних балів. Рівне потопає в рекламі, пам’ятки й архітектура руйнуються і нічого не робиться. Хотілося б цей львівський прецедент поширити по всій країні, щоб будь-яке рішення спершу обговорювалося з громадськістю, залучалися мистецтвознавці і враховували їх думку.

Як вважаєш, чи в майбутньому може відновитися мода на будівництво нових зупинок з мозаїкою, але вже на сучасну тематику?

За сучасними нормами оформлення та безпеки, думаю, воно ніяк не зможе пройти. До того ж, це дорого. Але загалом мода на мозаїки може повернутися і частково повертається. Їх роблять при магазинах, щоб бути оригінальними. Зустрічав таку фразу, що мозаїка відновлюється у важкі часи, можливо, настав її час зараз.