Бути обличчям новин і тілом пол денсу. Як поєднувати піджак і стріпи в одній шафі

Останні три роки Діна працює телеведучою новин на каналі ТРК "Перший Західний". У дівчини багато захоплень, а одне з них стало способом життя – пол денс. "Еспресо.Захід" поспілкувався з Діаною Будкевич про те, як поєднувати у собі класичну "бізнес леді" з розкутою та жіночною спортсменкою, яка показує трюки на пілоні.

У журналістику привела мрія мами 

Діано, розкажи, як ти стала журналісткою?

Я родом з Рівненської області, але навчалася в Києві. Завжди мала схильність до вивчення іноземних мов. У мене такий характер, що люблю шукати собі виклики. Тому для вивчення в університеті обрала норвезьку мову, яку в Україні практично майже ніхто не знає. Однак поки вчилася, то сталося так, що через відсутність викладача з норвезької, закінчила вже англо-німецьку філологію.

З дитинства мала мрію працювати журналісткою. Хоча, думаю, це швидше мрія моєї мами, в яку і я повірила. Мама завжди казала, що я природжена телеведуча і що моє місце – бути на телебаченні. Вона постійно говорила про це, і я подумала, що напевно так, варто спробувати. Коли у Львові змінила декілька робіт, то вирішила, що пора займатися тим, що мені подобається. Хотіла стати телеведучою, тоді варто починати! Надіслала резюме на всі телеканали. Відгукнувся лише "Перший Західний". Я одразу сказала їм, що хочу бути телеведучою. Але мені відповіли, що так просто не вийде, треба спершу бути журналістом, а тоді, коли з’явиться більше досвіду, може, вийде стати телеведучою.

Скільки часу знадобилося, щоб від журналістки стати телеведучою?

У 2017 році почала працювати журналісткою на "Першому Західному", а кастинг на нових ведучих новин відбувся в 2019 році. Отже, два роки. Зараз працюю тиждень журналісткою, а тиждень – ведучою новин.

Бути ведучою новин – це також бути актрисою 

Наскільки уявлення про роботу ведучої відрізняються від реальності?

Дуже відрізняються. Більшість думає, що просто сідаєш у крісло, гарно виглядаєш у кадрі і читаєш собі текст. Але насправді – це стільки роботи! Ти збираєш матеріали, вичитуєш, щоб кожне слово правильно вимовити, перемотуєш суфлер. Ти повинна слідкувати за своєю мімікою і бути природною. У нас не прямий ефір, якщо збилася, то треба заново починати і зберігати той настрій, який відповідає новині. Кожну новину треба начитувати в тій емоції, яку вона повинна передавати. В одному випуску можуть бути і милі котики, і війна, і медичні операції, і допомога діткам. Усе це треба проживати, але не перегравати, тримати лице. Як кажуть актори, ти маєш насправді ті емоції відчувати. Бо коли починаєш прикидатися, тоді глядачам одразу видно твій фальш. Тому загалом бути ведучою – це досить важко. 

Коли я перший раз пробувала читати з суфлера, в мене нічого не вийшло. Досвідчені журналісти казали, що треба тренуватися. Дуже багато готувалася до цього кастингу, не спала ночами, завантажила суфлер на ноутбук і начитувала багато годин. Коли прийшла на кастинг і почала читати з суфлера, то результат був вражаючий, усі похвалили те, як швидко я навчилася. А я знаю чому так, бо коли щось хочу, то зроблю все, щоб досягти бажаного.

Випадково почала займатися пол денсом

Так само було з пол денсом? Чи до цього займалася спортом?  

Я ніколи не була спортивною дівчиною. Пол денс – це мій перший спорт, яким активно почала займалася. До цього не ходила в спортзал і гімнастикою теж не займалася. Просто побачила у Facebook рекламу, що відбувається набір у групу. Подумала: а чому б і ні? Чотири роки тому прийшла на перше заняття й ні разу не пошкодувала про свій вибір. Після першого ж уроку все тіло страшенно боліло, відчула ті м’язи, які ніколи не думала, що там вони є. Спершу нічого не виходило, тому мені було цікаво на наступних заняттях довести собі, що я можу, що це мені до снаги. Також дуже сподобався підхід до навчань нашої тренерки, власниці студії Sandra Dance School Олександри Улашиної. Вона має індивідуальний підхід до кожного, вміє словами підтримати та мотивувати, завжди спокійна і пояснює доти, поки ти не зрозумієш, як правильно робити той чи інший елемент. Це дуже важливо – знайти свого вчителя, який буде тебе правильно мотивувати, і я рада, що знайшла такого в особі Саші Улашиної.

Що тобі найбільше подобається в пол денс: гнучкість, сила, жіночність?

Пол денс – це все водночас. У першу чергу ми вчимося трюків, бо це спорт, який розвиває твою силу. Треба триматися на пілоні руками чи однією рукою, або ногами чи однією ногою. Це не легко, лиш здається, що легко. Я додатково не качаюся, мені достатньо і тих трюків, які роблю на пілоні. З іншого боку, пол денс – це не лише сила, бо це і гнучкість та граційність. Ці трюки мають бути естетичними, виглядати плавними, як танці. Тому це такий баланс між трюками та танцями. Ще додам, що пол денс – це не спорт для досягнення якихось олімпійських медалей, а спорт собі в задоволення, коли підтримуєш тіло у формі і відчуваєш задоволення від того, що можеш виконати все складніші трюки. Тут упевненість приходить з кожним новим елементом і ніколи не скучно, бо немає монотонності.

Стосовно жіночності, то однозначно. Я завжди була прискіплива щодо себе, своєї зовнішності, а якісь компліменти інших не робили мені погоди. Однак пол денс розчинив цю непевність і допоміг краще зрозуміти і полюбити себе. З тими дівчатами, що займаюся пол денсом, у нас сформувалася своя спільнота, навіть сім’я. Всі дуже відверті. Ми бачимо, як кожна старається, як щось виходить, а щось ні. Ми збираємося разом, корпоративимо, танцюємо одна для одної, багато розмовляємо, підтримуємо. У такому середовищі простіше відкритися і почуватися впевненішою. 

Читайте також: Як після свят привести тіло в форму. Поради фітнес-тренерки. Фото

Пол денс додає сили в роботі й у житті

Як багато часу витрачаєш на пол денс і чи дійсно для тебе це тепер не просто хобі, а стиль життя?

Так, справді, я перетворила це з хобі на стиль життя. У нас групові заняття двічі на тиждень, але цього року поставила собі ціль мінімум чотири рази на тиждень бути в студії і займатися на пілоні. Для прикладу, минулого тижня була шість разів, а це шість годин (заняття тривають годину). Відчуваю себе трішки залежною від цього, мені подобається той драйв, який відчуваю на пілоні. Адже пол денс позитивно впливає на всі сфери мого життя. З’являється більше сил, відповідно, більше роботи можу зробити. Також краще концентрую увагу, бо пол денс вчить не здаватися. Нові трюки майже ніколи не виходять з першого разу, треба багато разів їх повторювати. Часом злюся на себе, коли щось не вдається, але продовжую їх повторювати. Так і в житті: треба багато разів пробувати, щоб досягнути бажаного результату.

Знаю, що торік ти брала участь у змаганнях з пол денсу. Розкажи, як це було?

Минулого року вперше взяла участь у чемпіонаті. Різних змагань з пол денсу є дуже багато. Для мене це був великий виклик. Бо на чемпіонаті акцент роблять саме на танці. 70% твого виступу має бути хореографія, пластика, грація, жіночність, артистизм і лише 30% – трюки. Було важко, бо я так ніколи не ставила свій танець. Однак разом із тренеркою зробили його під мою музику. На жаль, виступила не дуже вдало, бо не зайняла призового місця. Спершу дуже засмутилася, але наступного дня, коли подумала про це, то зрозуміла, що перейшла на інший рівень. Побачила таких людей, як і я, які теж досягли певного рівня, для яких пол денс – це теж стиль життя. Тому усвідомила, що для мене – це черговий крок за межі зони комфорту, що, можливо, колись на інших змаганнях зможу показати себе краще. 

Усе менше людей бачить у пол денсі стриптиз, а все більше – непростий спорт

Чи стикалася з таким стереотипом, мовляв, що пол денс – це стриптиз? Якщо так, що кажеш людям, які мають такі упередження?  

Зараз все менше людей, які кажуть, що пол денс – це стриптиз. Гадаю, що такі шоу, як "Україна має талант", де чоловіки й жінки показували неймовірно складні речі на пілоні, змусили багатьох людей зрозуміти, наскільки відрізняється пол денс від стриптизу! З ненавистю чи нетерпимістю у свій бік через пол денс не стикалася. Звісно, були якісь жарти, мовляв, а в якому клубі танцюю? Та не сприймаю цього серйозно, конфліктів не виникало. Можливо, хтось позаочі й міг сказати, що я займаюся, на його чи її думку, чимось вульгарним, але в лице про це ніхто не говорив. Однак якби сказали, це, звісно, обурило б мене. Тоді я запросила б цю людину до нас у студію і попросила самому спробувати зробити той чи інший елемент на пілоні. Сумніваюся, що цій людині хоча б коло покрутитися нормально вдалося. 

Загалом, думаю, проблема нерозуміння чогось – це проблема необізнаності та стереотипність мислення суспільства, яке не хоче заглиблюватися в ту чи іншу тему. Ми звикли дивитися на речі просто й поверхнево, мовляв, що це чорне, а це біле. Почув десь, якщо танцюєш на пілоні на каблуках, то це дорівнює стриптизу й усе. А насправді просто не хочеш дізнаватися, що таке пол денс. До речі, набагато більше людей, які не сприймають хлопців на пілоні, ніж дівчат. Це як з балетом, мовляв, не чоловіча справа. Та хлопці таке можуть показувати на пілоні, що просто космос! Хоча справді, дуже мало чоловіків займається пол денсом. У нас в студії є лише один хлопець.

"Переконана, що в одній шафі спокійно можуть бути поруч і діловий костюм, і стріпи на 20 см"

Цікаво дізнатися, чи ти відчуваєш дисонанс, поєднуючи ділову леді зі спортсменкою на підборах? Чи навпаки, ці дві сутності – це ти, і немає протиставлення між "обличчям" для новин і "тілом" для пол денсу?

Насправді не відчуваю якогось конфлікту між тілом та обличчям. Бо контроль над тілом допомагає краще розуміти своє внутрішнє "я". Скажу так, що дружба із зовнішньою мною допомагає краще жити з внутрішньою собою. Люди почали забувати про своє тіло. Багато хто сприймає своє тіло, як щось другорядне. Насправді, тіло перше сигналізує про проблеми, якісь невирішені психологічні моменти. Завдяки вправам на пілоні я значно краще себе зрозуміла. 

Переконана, що в одній шафі спокійно можуть бути поруч і діловий костюм, і стріпи на 20 сантиметрів. Одне іншому не заважає. Людина здатна багато чого в собі поєднувати, бо все це і є нами. Гірше, коли людина відчуває потяг до чогось, але боїться відкритися світу. Тоді життя стає нестерпним. Я думаю, що цей внутрішній потяг у собі не варто гнобити, а треба дати шанс, щоб знайти те, що заспокоїть і дасть внутрішній спокій. Тому незалежно від того, ким ви працюєте, ви не повинні відмовлятися від своїх внутрішніх вподобань. Хочете малювати, танцювати, стрибати з парашута, то вперед! 

Загалом мені подобається така моя гра у перевтілення. Я собі кажу, що бавлюся в життя і вибираю нові ігри. Починаю нову гру, коли стара вже надоїла чи я її пройшла до кінця. Намагаюся, як та дитина, залишатися відкритої до чогось нового і пізнавати світ без упереджень.

У Facebook не публікую свої фото чи відео з пол денсу, бо це в мене більш робоче середовище, а от в Instagram почуваюся вільніше. Часом там у сторіз публікую фото, де я в строгому костюмі, а наступне фото – я в костюмі для змагань. Це мене забавляє. Хочу таким чином й іншим показати, що людина, яку ви знаєте і спілкуєтеся, може бути не такою одноманітною та простою. Завжди є декілька сторін. Завжди є таке, що може вас вразити. Тому своїм прикладом показую, щоб люди не боялися займатися тим, чим хочуть, не зважаючи на стереотипи інших. Пол денс – це досить радикальний приклад. Є люди, які працюють з одноманітною роботою, але мріють про щось творче, хочуть підкорити свій Еверест! Треба дозволяти собі ці маленькі капризи, і ви побачите, як простіше вам стане жити. 

Чи маєш ще якісь хобі, які можуть в майбутньому перерости у стиль життя?

Я маю багато хобі й зацікавлень – від читання до малювання. Захоплююся Скандинавією, норвезькою мовою, а також міфологією. Веду блог про міфологію, називається "Міфомандри", де намагаюся щодня розповідати цікаві речі про світові міфи. Часом проводжу лекції на цю тему. Думаю, що пристрасть до Скандинавії та міфології – це вже невід’ємна частина мого життя. 

Читайте також: Мотиваційна історія. Як почати займатися пол денсом у старшому віці

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.