Ігор Гулик. Зі "Слуги…" у служки

Для адептів такої стратегії – це, звісно, на руку, принаймні, немає потреби докладати зусиль, – що інтелектуальних, що фізичних. Хіба йтиметься про "фіззарядку для язика".

Певний час я був великим прихильником японця Кобо Абе і перечитав ледь не всю його, сповнену метафор і влучних фраз, белетристику. У нього є направду чудові речі, і серед них роман "Жінка у пісках". Так от, нинішній владній еліті, попри перли на кшталт "не варто розігрувати спектакль зі зміями у тераріумі", дуже здалася б ще одна мудра фраза: "Постійно зализуючи невигойні рани, можна втратити язик".

До чого я веду. На старті місцевих виборів, природно, прокидаються політичні середовища, аби нагадати про себе "місту і світу". Ті з них, хто має амбіції здобути мандати, не вилазять з телевізора, намотують кілометри від зустрічі до зустрічі з електоратом, намагаючись показати, що вони найліпші, найперспективніші, найнадійніші. Добре, коли партія має сильні структури і пасіонарних, готових до праці у полі активістів. Інша річ, коли вона, така, здавалося б, потужна і серйозна, – насправді фікція, "бульбашка" кількох зацікавлених осіб, авторитет і рейтинг якої тримається на особі провідника.

Партії лідерського типу взагалі є ознакою слабкої демократії, тож в Україні таке не дивина. Особливо це стосується "Слуги народу" – ще рік тому зовні монументальної політичної конструкції, яка захопила всю повноту влади у парламенті, сформувала монобільшість і увімкнула законотворчий "турборежим". Така небачено-нечувана феєрія неабияк мотивувала пересічного виборця, – шанувальника і хліба, і видовищ, адепта секти манни небесної вже і негайно.

Через рік стало очевидно, що надії та сподівання, а тим паче – амбіції "Слуг" були, м'яко кажучи, безпідставними. СН "в'їхала" у парламент на спині свого лідера, рейтинг якого теж, вже зовсім толерантно висловлюючись, був штучно напомпований телеуспіхом відомого серіалу, помноженим на відверту злобу кількох олігархів. До того ж, "украИнская эмиграция" (читай – втікачі на кшталт Азарова, Клименка, Арбузова і Портнова) ледь не щодень оббивала пороги Кремля, обіцяючи Путіну, що буде "только не Порошенко". Тільки "пробі, допоможіть!".

Нині довіра до Зеленського здулася до 29 відсотків, принаймні, такими є висліди найсвіжішого опитування соціологів Групи "Рейтинг". Це, до слова, навіть менше, ніж результат колишнього коміка у першому турі виборів 2019 року. Якщо вже бути зовсім відвертим, то траєкторія польоту Зе! стабільно схожа на круте піке з переходом у безнадійний штопор.

Ось чому Кварталу та його фронтмену вкрай важливо відігратися на виборах місцевих. Ось чому інфантильний сибарит і тусовщик Зеленський, товчеться країною, як Марко по пеклі, що не день дивуючи добре поінформовану публіку своїми неймовірними проєктами і прожектами. Але суть залишається одною – "лідер" зализує невигойні рани "Слуги народу" і став, по суті, служкою слуг.

Бо корупція, ненаситність апетитів, кумівство, непотизм, а ще – пихатість і безпідставна амбітність тих, "хто вчора був ніким", – це направду "невигойна рана". Якби спробувати тут лише згадати всі "зашквари" парламентарів-неофітів за рік їхньої каденції, то це був би довжелезний список. Власне, скандали почалися ще під час парламентської кампанії, коли у лави "Слуг", перевзуваючись на льоту, ринули відверті шахраї, злодії, люди з каламутними біографіями і ще каламутнішими зв'язками. Але фахівці Кварталу, по-перше, звикли працювати з таким "людським матеріалом", знаючи його лакузьку відданість благодійникам, а по-друге, тільки світоглядно споріднені особи могли зважитися на відверту і зухвалу аферу.

А далі пішло-поїхало: від фантастично-скандальних за суттю "лекцій" у трускавецькій "академії", через порноскандал Яременка, "маму, яка любить швидкість" Дубінського, безпідставні скарги на малі зарплати, "собакси" як нову тарифну валюту… Словом, "був би цирк, клоуни знайдуться". Вони знаходяться й досі – нещодавній "казус" з хабарником-нардепом Олександром Юрченком, якого, маніпулюючи фактами, взялася захищати перед НАБУ найкраща подруга Зе! генпрокурорка Ірина Венедіктова. Останнє взагалі з галузі "махрового адмінресурсу" – виявляється, на рейтинг "Слуг" почала працювати уся державна машина, з силовими відомствами включно.

І питання не в тому, що вкотре ставши за трибуну без президентського штандарта, зате з логотипом "СН", Зеленський відверто демонструє очевидний для загалу факт – він президент власноруч створеної "бульбашки" і аж ніяк не президент усіх українців. Набагато проблематичнішим для очільника держави є те, що прагнучи "зализати рану" в іміджі своєї "опірної сили", він може "втратити язика". Кожен відсоток падіння рейтингу Зе! позначатиметься не тільки на особистій відданості його "слуг", а й на особистих перспективах наразі чинного президента. Він, звісно, міг би у найкритичніший момент, до прикладу, перед неуникністю позачергових парламентських виборів, відмежуватися від "СН", зробивши ставку на ще екстравагантніших "ноунеймів". Але реальність така, що політтехнологічна задумка нинішніх днів, коли Зе! бере на себе відповідальність за сумнівні "місцеві команди", назавжди залишить на ньому тавро служки слуг.