Закарпаттю бракує робочої сили і ринків збуту, – мер Ужгорода Андріїв

З якими викликами зіткнулося місто після 24 лютого 2022 року, до чого готується в майбутньому, яка тут ситуація з укриттями і куди подівся колишній моратник Мураєв – про все це "Еспресо.Захід" запитав у міського голови Ужгорода Богдана Андріїва.

Переселенців в Ужгороді було більше, ніж половина населення міста

Попри те, що Ужгород перебуває далеко від зони бойових дій, ви швидко відчули, що почалася велика війна?

Буквально 25 лютого до нас почали масово прибувати люди. Ми організували цілодобовий координаційний штаб, налагодили волонтерські роботи на залізничному вокзалі, на митниці. Так що вже на другий день почали вже активно приймати переселенців і відправляти їх – кого тут розселяти, а кого відправляти у Словаччину, Угорщину, Румунію.

Надзвичайно великі черги були на кордоні з Польщею. А як на словацькому кордоні?

Також дуже великі! У нас бували дні, коли впродовж дня (не доби!) українсько-словацький кордон перетинали 5000 громадян. Тому були черги, ми надавали свої комунальні автобуси, які довозили людей від залізниці до кордону. Багато допомагали волонтери, небайдужі ужгородці. Ми відкрили гуманітарний центр у міській раді. Навпроти ради в нас є такий культурний центр "Совине гніздо" – там ми відкрили пункт гуманітарної допомоги, пункт реєстрації переселенців. Мобілізували навчальні заклади для того, щоб там можна було організувати проживання цих людей, харчування, прання білизни, прибиранні – всі ті моменти, завдяки яким люди, які до нас приїхали, не відчували, що вони залишилися один на один з бідою, не почували себе кинутими напризволяще.

Скільки взагалі переселенців прибуло до міста? Скільки їх ще досі залишається в Ужгороді?

За даними, які ми отримували від операторів мобільного зв'язку, в нас залишалося близько 60 тисяч переселенців (більше половини населення Ужгорода, – ред.). Тому що тих, хто проїжджав транзитом, ми не рахували – їх і неможливо було порахувати. Зараз у нас понад 20 тисяч громадян в Ужгороді отримали статус внутрішньо переміщених осіб. Звичайно, статус отримали не всі, є люди, які з тих чи інших причин не мали бажання ставати на облік і залишалися незареєстрованими. Але щонайменше 20 тисяч людей залишаються в Ужгороді.

І де вони всі живуть? Скільки шукали помешканні самі, а скільком ви зуміли допомогти з помешканням?

Ми розмістили централізовано людей у гуртожитках Ужгородського національного університету, інших навчальних закладів, у школах, у спорткомплексах "Юність", "Буревісник".   

Але з 1 вересня гуртожитки і школи вже будуть задіяні…

Ми зараз займаємося переселенням. Працюємо над тим, щоб зробити косметичний ремонт у комунальний закладах (не навчальних) і туди відселити наших громадян. 

"Із релокованими підприємствами ситуація непроста"

Партнери з-за кордону допомагали налагодити побут переселенців?

Найбільшу допомогу нам надала Німеччина. У нас є місто-побратим Дармштадт – загальна сума їхньої допомоги становила близько мільйона євро. Це гуманітарна, технічна допомога. А так у нас є близько 20 міст-побратимів – з Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, США. Хоча найбільше допомогли німці. 

А якої саме допомоги Ужгород потребував найбільше?

У нас бували дні, коли 5-7 тисяч громадян отримували гарячі обіди. І їх треба було кормити щоденно. Порахуйте, скільки потрібно було готувати. Ми і з бюджету частково виділяли. Але щоб нагодувати всіх цих людей, необхідна була також гуманітарна допомога. Ми роздавали пакунки, а в кількох місцях готували гарячу їжу. Уявіть собі скільки продуктів, щоб нагодувати щодня 5 тисяч людей!

Читайте також: Ми доб'ємо московський патріархат, а після Франківська процес пошириться по всій Україні, – Руслан Марцінків

Крім приїзду до міста ВПО, що змінилося для ужгородців? Як пережила повномасштабний наступ міська економіка? Що з безробіттям?

В Ужгороді фактично нічого не змінилося, якщо говорити про безробіття. Ніхто не втратив роботи, бо всі підприємства, які працювали, продовжують працювати. Навіть деякі додатково приїхали, я маю на увазі релокований бізнес. Це, в першу чергу, "айтішна сфера". Багато приїхало підприємств зі східних регіонів, що виробляли різні пластикові речі. Багато підприємств ще перебувають у стадії перемовин із власниками приміщень, із власниками складів. Ми створили підрозділ у міській раді, який займається саме релокованими підприємствами, допомогає в комунікації з водоканалом, облгазом, обленерго, сприяє пришвидшеній реєстрації бізнесу. Ми зацікавлені, щоб бізнес тут почувався комфортно. Бо це також і наші кошти – якщо працевлаштовують людей, то ми отримаємо податки від доходів фізичних осіб. 

Скільки всього релокованих підприємств в Ужгороді і чи готові вони залишитися в регіоні (чи принаймні залишити свої філії) після війни?

Усього в Ужгород переїхали близько двох десятків підприємств різного обсягу та форми власності. Хтось уже працює, хтось от-от відкриється. Загалом на Закарпаття, за офіційними даними, переїхали понад 300 підприємств. 

Але є трохи непевна ситуація і підприємства переїжджають з обережністю, тому що виникає багато питань щодо наявної робочої сили, кваліфікованих працівників, логістики, доставки обладнання, доставки матеріалів, ціни, ринків збуту…

Але якщо підкорювати нові ринки збуту, то Європа – зовсім поруч…

Потрібна конкурентна продукція, щоб в Європу везти. Насправді дуже непроста ситуація.

"Говорити про Партію регіонів та Опоблок – не на часі"

Хотів би також згадати про вашу політичну кар'єру. На останніх виборах ви балотувалися від "Опозиційного блоку"...

Я безпартійний, на останніх виборах обирався як самовисуванець.

Я маю на увазі останні парламентські вибори – перша десятка партійного списку "Опоблоку". Сьомий номер після Мураєва, Вілкула, Кернеса, Труханова, Бойченка і Шурми…

Це була така ідея, що мала на меті об'єднати Схід і Захід. Зараз про це говорити вже доволі складно, та ідея була непоганою, якщо говорити не про політичні вподобання. Це робилося для того, щоб, як кажуть зараз, не роз'єднувати Україну. Щоб і Харків, і Одеса, і Миколаїв, і Херсон, і Ужгород, і Львів, і Чернівці – вся Україна була і працювала разом на спільне благо. Ви ж бачите, що той же Вілкул очолив військову адміністрацію в Кривому Розі, Шурма працює в Офісі президента.

Із ким ви спілкувалися тоді, з ким спілкуєтесь зараз із того опоблоківського списку?

У нас, коли відбувалися зустрічі на рівні мерів, то зі всіма спілкувались. Асоціація міст України до війни регулярно проводила зустрічі – з покійним Кернесом, теперішнім міським головою Харкова Тереховим, очільником Одеси Трухановим…

А де Мураєв зараз, ви не знаєте?

Поняття не маю. З ним я взагалі не спілкувався, не знайомий.

Свого часу ви також були в Партії регіонів. І от всі політичні сили, з якими ви були пов'язані – Партія регіонів, Опозиційний блок, "Довіряй ділам" – ці партії мали репутацію проросійських. А як ви вважаєте, їх справді можна було назвати проросійськими?

Я не буду відповідати на це запитання. Давайте поговоримо про господарські питання, а не про політику. Тут правильно сказав наш президент, щоб ми на теми, які зараз роз'єднують суспільство, не говорили. Бо кожне слово може бути не так сприйняте і буде відчуватися перекос у той чи інший бік. Закінчиться війна, ми переможемо і тоді до всіх цих тем повернемось. Добре?

Добре, повернемось – ловлю на слові. А якщо говорити про об'єднання, то давайте про угорців, яких в Ужгороді живе достатньо багато. Тим часом риторика влади Угорщини стосовно війни та протистояння з Росією – дуже неоднозначна. Які настрої в ужгородських угорців?

У нас нормальна співпраця з угорськомовним населенням Ужгорода, з культурними товариствами. Ми намагаємось робити все можливе, щоб ніхто себе не почував ображеним чи обмеженим у правах, якомусь доступі до навчання, медичної допомоги тощо. У нас у місті немає натягнутих відносин між різними етнічними групами. Представник угорської общини будь-коли може прийти до мене і чи на офіційному прийомі, чи неофіційно розказати про потреби – жодних проблем немає. Крім того, в нас є угорське консульство. Підтримуємо стосунки, беремо участь у заходах, які вони проводять, у нас угорськомовна гімназія нормально працює.

"Вчитися обов'язково потрібно офлайн"

Чи в місті, яке жодного разу не було обстріляне, люди не легковажать під час повітряної тривоги? Ходять узагалі в укриття, ховаються? 

Ми опрацювали всі можливі місця для найпростіших укриттів. Наш підрозділ, що займається цивільним захистом, опрацював практично все місто, включно з ОСББ і окремими будинковолодіннями. Є і бомбосховища, але по них не вся інформація є публічною. Вони будувались біля заводів, великих підприємств, адмінбудівель. І в нас вони є. 

Люди доволі обережно та відповідально ставляться до тривог після подій у Вінниці. Дехто, звичайно, ставиться до небезпеки легковажно, але ми можемо проводити лише роз'яснювальні роботи. Фізично когось наставити на шлях істинний не можемо, самі розумієте.

Важливою темою зараз є навчання з 1 вересня. Чи готові ужгородські школи до очного навчання? Яка ситуація з укриттями?

Цього тижня ми провели кілька робочих нарад із надзвичайниками, з працівниками освітніх закладів. Довели вимоги – до 1 числа керівники закладів повинні принести нам і показати укладені угоди, де будуть перебувати їхні діти у випадку оголошення повітряної тривоги. Мають бути укладені угоди з ОСББ чи приватними структурами, а якщо укриття є в навчальному закладі, то це ще краще. Буде спеціальна комісія, що встановить відповідність укриттів до вимог, які зараз ставлять у ДСНС, аби у випадку оголошення повітряної тривоги всі були в безпеці.

Але якась статистика щодо укриттів у школах є? Скажімо, половина закладів обладнані сховищами...

Ні, навіть половина не має. Але поряд із школами є різні заклади, де є укриття. Кожен освітній заклад буде мати угоду і всі знатимуть, куди треба йти, коли оголосять тривогу.

А ваша особиста думка яка? Варто вчитися онлайн чи офлайн із 1 вересня?

Я вважаю, що потрібно вчитися офлайн. Тому що ми вже два роки вчимося дистанційно – і ковід, і війна. Просто є такі діти, які вже другий рік вчаться, а вони ще в школі до ладу не були. Однозначно варто переходити на нормальний освітній процес усюди, де це можливо. Де буде більше дітей, у тому числі внутрішньо переміщених, робитимемо дві зміни, будемо проводити навчання в суботу. Надати можливість навчатися діткам – це наш обов'язок.

Чи цьогорічна підготовка до зими є особливою у зв'язку з війною? Готуєте якийсь "план Б" на випадок, якщо Росія руйнуватиме інфраструктуру, намагатиметься залишити міста без газу та без тепла?

Деякі заклади в нас працюють на альтернативному паливі – на палетах, є деякі котельні, що працюють на дровах (коли ми зрізаємо старі дерева, наприклад). Зараз ще працюємо над тим, щоб зробити альтернативно електроопалення або теплові насоси. Фактично йдеться про те, щоб за відсутності газу мати можливість опалювати приміщення за допомогою електрики. Робили обстеження, готуємо кошторис, аби ми могли підготуватись до таких викликів. Сподіваємось ще встигнути до зими. 

Які ще загрози можуть стояти перед Ужгородом у найближчому майбутньому? До яких небезпек і викликів ви як міський голова готуєтеся?

Можливо, збільшення кількості переселенців. Бо це навантаження і на медичну, і на соціальну, і на комунальну сфери, і на транспорт. Але я думаю, що ми з такими викликами впораємось. Якщо ми вже ми вже впорались із викликами, з якими зіткнулись у перші дні війни, то думаю, що все в нас буде добре.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.