"За пів року, поки ми стояли на Донеччині, не віддали жодного десятка метрів", - ексвійськовий 103-ї бригади ТрО Віктор Біщук

Про це у розмові з журналісткою "Еспресо.Захід".

Вікторе, на початку повномасштабного вторгнення було багато розмов про те, що бригади тероборони незаконно почали відправляти у зону бойових дій. Мовляв, хлопці та дівчата повинні захищати Україну в межах своєї області. Втім, наскільки я пригадую, ще до повномасштабного вторгнення були внесені зміни в Закон і тероборонців насправді могли відправляти в інші області. Що насправді тоді відбувалося?

У Законі "Про національний спротив", який набув чинності першого січня 2022 року було прописано, що за рішенням головнокомандувача бригади ТрО, підрозділи територіальної оборони можуть виїжджати за межі своїх регіонів і їх можуть залучати в інших областях України. Це так звучало. А приблизно у кінці березня було прийнято уточнення до закону, що підрозділи територіальної оборони можуть бути застосовані у зоні бойових дій і на лінії зіткнення з метою створення можливостей для розгортання бойових підрозділів. Тому частково про це було сказано в законі від першого січня. Однак на початку повномасштабного вторгнення більше ситуація диктувала реальність подій. Адже, коли стало зрозуміло, що наявних бойових штатних бригад не вистачить, щоб стримати ворога на лінії зіткнення, довелося долучати всіх. Тим паче бригади тероборони Львова, Харкова, чи інших областей брали безпосередню і повноцінну участь у бойових діях. До прикладу, київські батальйони територіальної оборони взагалі проявили величезний героїзм, захищаючи Київ під час кидка росіян через Чорнобильську зону. А ми нічим не відрізнялися від них. Зрештою, можливо, трохи цинічний вислів, але де краще захищатися від ворога: у себе під домом чи за тисячі кілометрів?  Коли я побачив, що творилося у Бучі, Ізюмі, Ірпені чи в будь-якому місці, де побували москалі, я дуже точно зрозумів, що зробив правильний вибір. Адже краще москаля зупинити ближче до кордону з Росією. 

Пам’ятаєте, на початку повномасштабного вторгнення виходили жінки та матері військових тероборони? Я тоді ставилася з певним острахом до цих мітингів, бо розуміла, що це грає на руку ворогу і  явно не на користь українській армії. Тим паче це був початок великої війни…

Росіяни дуже добре вміють вносити суперечності. Зрозуміло, кожна мама і дружина хотіла б, щоб її чоловік був в безпеці. Це природне і логічне бажання. Жодна жінка не скаже своєму чоловіку: йди, бери зброю і стріляй. Так виходить лише в росіян і це феномен для мене. Але росіяни дуже добре і вміло вміють грати на цих суперечностях. У них величезний досвід такої праці, починаючи ще з чеченських воєн. Це приклад, як можна протиставити керівництво, громадян, владу та військових. Тоді відбувається — розділяй  та владарюй. Росіяни вдало зіграли на почуттях жінок, матерів, дітей і змогли створити ось таку картину. Я не говорю про те, що кожна жінка, яка брала участь в цьому протесті, є агентом Москви. Скоріше це люди, на почуттях яких зіграли агенти, які стали певним ядром.  У війську одним з моїх завдань було  моніторити ворожі телеграм-канали та сайти. Я дуже добре бачив, як щоразу, коли створювалася якась видимість загрози для бійців бригади, російські телеграм-канали відразу починали роздмухувати чутки про те, що чергових тероборонівців нібито знову направили без зброї на передову. Мовляв, матері, запитайте у командирів, що роблять ваші бійці. Це говорилося російським текстом, у російських телеграм-каналах. Але, я переконаний: такі ж інформаційні канали у viber-групах, телеграмі, facebook-групах існували й існують українською досі. Про це ніколи не потрібно забувати, читаючи повідомлення з неперевірених джерел інформації, в першу чергу, телеграм-каналів і сайтів. 

Коли на початках були протести жінок, йшлося про те, що чоловіків кинули без нічого на лінію фронту. Мовляв, з автоматом проти танків. Яке реальне забезпечення було в ТрО, і з чим повинні працювати тероборонівці?

Тероборона – легка піхота. Відповідно може використовувати лише стрілецьку зброю. До прикладу, міномети, кулемети, СПГ, протитанкові гранатомети. Але вже зараз бригада тероборони має важке озброєння, в тому числі ПЗРК (переносні зенітно-ракетні комплекси. - Ред.).  Територіальна оборона еволюціонувала в озброєнні від класичного піхотного підрозділу, який повинен сидіти в окопах, до серйозних уже напівмеханізованих бригад з власною технікою та власним важким озброєнням. 

Але найголовніше – люди, котрі пройшли рік війни. Це надзвичайно цінні військові. Знаєте, я дозволю собі невеликий ліричний відступ, мене надзвичайно вибішує, коли мене перепитують ви ТрО чи ЗСУ? Можливо хтось досі не розуміє, що територіальна оборона — окремий рід військ у складі Збройних Сил України з такими самими завданнями та обов'язками. Ну, щоб ви розуміли, — поряд з нашою смугою, таку саму ділянку утримувала з одного боку механізована бригада, а з іншого — десантно-штурмова. А посередині було ТрО. І ми успішно виконали своє бойове розпорядження на цій ділянці.

Основне завдання легкої піхоти – утримувати позиції. Тобто — сидіти в окопах. Але не всі це розуміють. Окресліть, які основні завдання в піхоти?

Ця війна є дуже динамічна і мінлива.  Теоретично завдання піхотинця — зайняти позицію в окопі й утримувати позиції. За ним розміщується наша артилерія, формуються і розгортаються ударні бригади, але завжди  піхотинець бере на себе перший удар. І лише перейшовши через окопи позиції піхоти, можна дістатися артилерії, тільки знешкодивши піхоту, можна розсіяти бойові порядки штурмових бригад. Тому піхотинець бере на себе основний удар цієї війни. Йому найважче. Його зброя на рівні з автоматом – саперна лопата. Він бере на себе перший артудар. У піхоти найбільше втрат. Тому що артилерія приїхала – поїхала, а піхота завжди на нулі. Їм найважче.

Розкажіть про знакові бої тероборони, які території вдавалося утримувати, успішні бої…

Перше — захист лінії фронту по Сіверському Дінцю. Ми пів року утримували місто Сіверськ. А це штурм та форсування річки Сіверський Донець і звільнення кількох населених пунктів за цією річкою на території, яка вважалася окупованою. Це Ямпіль, Озерне та Діброва. Це те, що робили бійці тероборони, тобто легкі піхотинці. Можливо пам'ятаєте був мем на рівні з Чорнобаївкою про Білогорівку. Це межа Донеччини й Луганщини. Росіяни пів року намагалися форсувати річку Сіверський Донець. Їм це не вдалося. А нам, спільно з іншими підрозділами ЗСУ та Нацгвардії, вдалося. Ми перейшли, пів року не давали їм переходити річку разом з іншими бригадами. Хоча це ж росіяни, це ж більш оснащена армія, понтонні переправи, танки, плавзасоби. Втім їм це не вдалося. А ми перейшли, звільнили частину міст і це стало частиною Харківського контрнаступу. 

До речі про харківський контрнаступ… 103 бригада теж відіграла в цій спецоперації велику роль?

Харківська спецоперація була спланована таким чином, що підрозділи, які брали в ній участь, до останнього не знали, що це справді контрнаступ. Кожен підрозділ отримував своє окреме завдання. Ви маєте висунутись на таку відстань і зайняти такі населені пункти. Були чіткі завдання, які не розкривали загального плану. Його знали, очевидно, кілька людей в Києві чи Харкові, чи в командному пункті. Це, напевно, мистецтво поєднати багато різних підрозділів з різних родів військ на різних територіях для того, щоб сформувати стрімку, по-військовому красиву операцію. Це еталон сучасної війни, коли інформаційна спецоперація поєднується з військовою. Враховується все: особливості війська, елементи рельєфу, які війська стоять навпроти. Я з телеграму дізнався, що контрнаступ триває. Бо насправді українці знають більше, адже черпають новини з інтернету. А військовий не знає, що відбувається на сусідній ділянці фронту. Він не знає, що запланував навіть його командир. Коли я дізнався, що населені пункти звільнені, а між ними по кілька десятків кілометрів, тоді прийшло розуміння, що відбувається щось неймовірне. Ми лише згодом дізналися, що населені пункти, які звільняла 103-тя бригада — теж були елементом величезного маневру. Було неймовірне відчуття гордості за те, що ти причетний до історії. Адже харківська спецоперація — справді історична подія. Коли тривав контрнаступ на Харківщині, там залишилися російські підрозділи, але вони не були готові до оборони. На відміну від того, що відбувається зараз. Тепер росіяни зробили висновки, окопалися, збудували ешелоновану оборону в кілька ліній захисту і там буде складно. А тоді вони просто стояли, чекаючи наказів. Тому що між підрозділом, який готовий до оборони, й підрозділом, який просто дислокований — величезна різниця. Для того, щоб опиратися, потрібно бути готовим до цього, вибудувати лінії оборони, бліндажі, окопи і так далі. Вони цього не мали. 

Яка ситуація зараз? Не деталізовано, звісно. Але наскільки змінилася обстановка сил? Росіяни теж вчаться та роблять свої висновки?

Так, змінилася. Можливо, для когось це буде такою демотивуючою новиною, але росіяни вчаться, вони не є настільки дурними, якими б ми хотіли їх бачити або якими їх зображають інколи наші експерти чи ЗМІ. Вони вміють робити висновки зі своїх поразок, за виключенням двох-чотирьох ділянок фронту, зокрема в Бахмуті. Вони уже не йдуть у так звані "м'ясні" штурми. Вони чітко і конкретно штурмують малими штурмовими групами з використанням сучасних технологій, тепловізорів, квадрокоптерів, безпілотних літальних апаратів, ланцетів ведуть аеророзвідку орланами, в них надзвичайно якісно побудована система радіоелектронної боротьби й радіоелектронної розвідки. Мушу зізнатися, що краще, аніж в нас. У них більше цих засобів, вони це роблять професійно. Тому так, як було у Харківській області, мабуть, уже не вийде. Це буде довга і виснажлива війна. Навіть не контрнаступ, а, швидше за все, я вже прогнозую, буде видавлювання їх. Тобто артилерійський довгий обстріл, потім продавлювання і видавлювання позицій ворога з тих ліній, які він займає. Це я так собі думаю, але українське командування уже доводило не раз, що воно здатне до креативних рішень. Здавалося б така дивна історія, триває війна і креативні рішення. Насправді креативність вирішує. 

Можливо, справді, українське командування має в запасі заготовлені якісь такі надзвичайно креативні рішення, які здивують усіх нас. І я хочу на це сподіватися, що це не буде вигризанням метрів території. А буде швидко, стрімко і знову ж таки красиво.

Тобто оцей контрнаступ, який зараз прогнозують, не вирішить абсолютно всієї історії?

У мене є такі дані, що він уже розпочався на певних ділянках фронту, але розпочався не з вклинювання великих бронекулаків "леопардів", а з так званої артпідготовки. Це вже почалося на кількох ділянках фронту. Як правило, такі стратегічно правильно побудовані плани, мають кілька варіантів розвитку рівноправних і з рівною долею пріоритетності. Ми розпочинаємо на кількох ділянках, а де відбувається найкраще — та й визначається основною. Всі інші визначаються відвертальними. Але знову ж таки, я хочу підкреслити, це мої припущення. Я не знаю про плани командування і ніхто не знає. А той, хто знає — ніколи вам про це не скаже. 

Зараз багато військових кажуть, що триває війна дронів. Вони відіграють велику роль. Як ви думаєте, чому в нас на це так не звертають увагу? Адже Ви кажете, що в росіян це краще.  Наше Міноборони не закуповують таку кількість дронів, яка потрібна. Я взагалі не знаю чи закуповують…

Коли я говорив про те, що росіяни нас переважають, я мав на увазі штатні засоби радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки. Тобто це радари й глушилки. Наприклад, компанія Dji, яка випускає і розробляє "мавіки", не продає їх безпосередньо міністерствам оборони будь-якої країни. Все це закуповується через волонтерські організації, фонди… Нещодавно Володимир Путін говорив про виділення трильйону рублів на закупівлю безпілотних літальних апаратів. По-перше, я думаю, що це був у першу чергу — красивий жест, по-друге, я підозрюю, що половина цих грошей буде розкрадена, як це завжди відбувається в Росії. Насправді нас у цій війні врятувала російська корупція, їхня безвідповідальність та брехня. А по-третє, якщо вони будуть робити це на власному виробництві, воно буде як і все інше, що виробляють там: косе та криве. Ви ж знаєте, що кожен третій снаряд, який стартує з російської зброї не спрацьовує, не вилітає або падає і не розривається. Тому і їхні безпілотники будуть такими ж. Але вони беруть кількістю, у них  економічний потенціал у сотні разів більший, аніж потенціал розграбованої та вбитою війною української економіки. Вони й сьогодні мають можливість закуповувати, розробляти та випускати в місяць снарядів більше, аніж ми можемо разом з нашими партнерами собі дозволити. На самому початку війни, починаючи з весни минулого року до осені навіть цього року, ми переважали їх безпілотниками, такими, як мавіки. Можливо, переважаємо і зараз. Але це маленькі квадрокоптери, які діють на кілька кілометрів. Тобто, коли екіпаж аеророзвідки виїжджає до лінії фронту, він сам стає пріоритетною мішенню і ризикує надзвичайно сильно. Якщо ти хочеш зменшити ризики, тоді під'їжджаєш далі від лінії фронту, але твій мавік не долетить так далеко. Росіяни переважають нас напевно і зараз по безпілотних літальних апаратах типу "Крило". У нас це "Лелека", "Валькірія" або "Мара". Це розвідувальні дрони, які мають вигляд літачка з розмахом крил та довжиною два метри, які можуть літати уже на відстань до 50 кілометрів. Це розвідувальні дрони, їхня ефективність набагато більша. Тому що такий безпілотник може розвідати потенційних цілей для артилерії набагато більше, аніж мавік, який може скинути один ВОГ або розвідати одну ціль. От в цьому ми тільки починаємо доходити до рівня росіян. Тому що вони випустили дуже багато своїх "орланів". Крім того, зараз вони мають ударні дрони, такі як Шахед чи Ланцет. Ми тільки почали працювати над ударними дронами великої відстані, й хочеться вірити, що також наздоженемо їх. Ситуація постійно коливається: в чомусь ми переважаємо, а в чомусь – вони. Наприклад, хлопці з нашої 103-ї бригади досягли величезної майстерності у використанні мавіків, як у вигляді апаратів для скиду снарядів. Тому що це тероборона і ми не маємо важкого озброєння. А росіян знешкоджувати хочеться і є потреба. Тому що за кілометри є їхня позиція, їхня вогнева точка і ми не можемо їх дістати, оскільки в нас кулемети. Є хлопці, які виїжджають, скидають дроном вог і все ок. Уявіть собі ситуацію: айтішник і інженер чи там викладач збирають гроші. Волонтери купують їм мавік. Вони знаходять трофейні снаряди від гранатометів. Ці трофейні снаряди вони вручну переробляють тисками, плоскогубцями, пасатижами на бойові воги. На 3d-принтерах їм волонтери друкують оперення для того, щоб стабілізувати їх. І оце все працює таким чином, щоб знешкоджувати ворога. Це вчорашні викладачі, айтішники. І от вони сьогодні вбивають русню дуже ефективно та професійно. Таким чином, що є позиції, де росіяни бояться вдень пересуватися. Вони тільки вночі плазом лазять. 

Я чула про винаходи нашого війська, про те, що вони до звичайних розвідувальних дронів прикріпляють воги. Вони просто скидають їх на росіян…

Так, це наша особливість. В українців руки ростуть з правильного місця. Вони вміють це робити правильно і там настільки багато різних нюансів застосувань, пристосувань і американські воги, і трофейні російські воги, і свої, і гранати, будь-що. Було таке, що навіть листівки розкидали з написами "російський солдат, здавайся". 

Оглядаючись на понад рік повномасштабної війни, яку роль тероборонівці зіграли у боротьбі з окупантами? 

Я з величезною гордістю і шаною можу сказати, що 103-тя бригада ТрО ЗСУ протягом пів року стояла та утримувала смугу відповідальності на одному з найбільш важливих напрямків в Донецькій області. По річці Сіверський Донець і в околицях міста Сіверськ. З гордістю можу сказати, що за цих пів року ми не віддали жодного десятка метрів української землі. Ми втримали цей рубіж. Нині лінія фронту посунулась трохи далі в результаті харківського контрнаступу, ми перемістилися на інші рубежі. Але й там позиції ми утримуємо, попри те, що проти нас сконцентровані значні сили ворога, артилерія, наші позиції постійно обстрілюють. Ми утримуємо цю ділянку також успішно

У чому успіх бригад територіальної оборони?

Це люди. Це мотивація і люди в порівнянні з іншими видами військ. Ми не маємо важкої техніки, багаторічної підготовки, як десантники, до прикладу, чи танків. Нам не передають "леопардів". Але люди, які прийшли в тероборону, є надзвичайно мотивованими. Наша бригада сформувалася за кілька днів. Прийшло тисячі людей. Частина з них думала, що це справді буде на блокпостах і у своєму подвір'ї, але рано чи пізно прийшло розуміння, що ворога краще зустрічати не у своєму домі, бо буде друга Буча. Це люди, які є підприємцями, журналістами, науковцями. Часто люди, які відбулися, які були успішними у мирному житті. Це накладає відбиток на управління військами. Їм набагато простіше вигадати так, щоб окоп був не як у підручнику, а трошки по-іншому, бо так вигідніше саме на цій території. У нас не існує дідівщини, як явища.