"Якщо Росія переможе в Україні, ми будемо наступними", – Даля Стасевська

Про  свою діяльність розповіла у програмі "Волонтери і війна" журналістки "Еспресо.Захід". 

Першу частину інтерв'ю читайте тут.

Розкажіть, яка ситуація була у Фінляндії станом на 24 лютого 2022 року. Зараз фіни з дуже великим ентузіазмом беруться до всяких ідей, які стосуються допомоги та підтримки українців.

Я почну трошки здалека. Коли був 2014 рік, для мене було надзвичайно сумно, здавалося, що ніхто не розумів, яка ситуація в Україні й нікого не цікавило, що тут відбувається. Світ дуже швидко забув про Україну. А після 24 лютого було зовсім по-іншому. Наскільки щиро фіни почали їхати до Польщі на кордон, залишали роботу і привозили українців до Фінляндії. Звичайні родини брали до себе українців. Всі дзвонили мені, і я певний час допомагала порозумітися. Я сама була в Сіетлі у США, коли почалася війна і повернулася  до Фінляндії лише через кілька тижнів.  Я була в такому шоку, що хотіла скасувати всі концерти, вже подзвонила менеджеру оркестру і сказала, що напевно припиню диригувати на певний час і стану волонтером. Мені було зрозуміло, що Україні потрібна буде допомога. Агент сказав, щоб я подумала ще день, але, якщо прийму таке рішення — зрозуміє. Але потім мені подзвонив мій оркестр і запитав, як вони можуть допомогти Україні. Тоді придумала, що можна зіграти український гімн і зробити маленьку промову перед концертом для публіки. Тож я розказувала про Україну, про ситуацію тут і просила всіх людей зібратися, адже кожна допомога потрібна, кожна людина потрібна, щоб боротися з цим злом. Ми грали гімн України, всі люди аплодували й плакали. У цей момент я зрозуміла, що ми потрібні на багатьох фронтах. Волонтери — це не просто речі приносити, а говорити. У мене публіка фантастична на концерті, приходять кілька тисяч людей і це для мене шанс їм розказати про Україну. Тепер, коли війна продовжується вже більше ніж пів року, потрібно весь час нагадувати про нас. Так почався мій музичний фронт у цій боротьбі за Україну. 

Я завжди прошу — найважливіше, щоб люди читали новини, бо багато мені кажуть,  що вони такі жахливі, що не хочеться їх читати. Я навпаки кажу — треба читати й знати, що відбувається. Я завжди прошу говорити зі своїми родичами, з друзями, аби допомагали біженцям чи давати кошти різним благодійним фондам

У вас по всьому світу вас багато концертів. Розкажіть, як на ситуацію в Україні реагують у світі, зокрема на ваші ініціативи?

Надзвичайно добре всі реагують. Наскільки ця ситуація жахлива. Війна триває і нема можливості видихнути. Ми потребуємо таких моментів, коли тільки музика грає. Адже я не можу врятувати світ, граючи музику, але я можу використати свій голос. Українців-диригентів дуже мало і я для багатьох є місточком між їхньою культурою та українською. Я дуже часто люблю грати українських композиторів, до прикладу, Валентина Сильвестрова, і це всіх збирає разом і ми отримуємо натхнення допомогти Україні. Це дуже важливо, тому що тут не про політику, а питання людського життя.

Таким чином ви ще більше доносите інформацію про Україну і про російську агресію до звичайних мешканців у світі...

Я завжди підкреслюю, що це не є політична справа, а йдеться про  людей, таких, як ми, тому не можемо бути осторонь. Це несправедливо, що відбувається в Україні й що українці мають переживати. Ми маємо всі зупинити це зло. Я завжди прошу — найважливіше, щоб люди читали новини, бо багато мені кажуть,  що вони такі жахливі, що не хочеться їх читати. Я навпаки кажу — треба читати й знати, що відбувається. Я завжди прошу говорити зі своїми родичами, з друзями, аби допомагали біженцям чи давати кошти різним благодійним фондам. А хтось може перевозити допомогу в Україну. 

Всім зрозуміло, з ким ми боремося, що це тотальна диктатура і фашизм. Крім того,  розумію, що це важлива справа для Фінляндії, тому що у нас кордон разом і ми розуміємо, якщо Росія не дай боже переможе в Україні, ми будемо наступними

Чи змінилося зараз ставлення  до війни в Україні? Ви також збираєте кошти, тож чи змінилася підтримка?

На початку підтримка була дуже міцна, а влітку  трохи почала спадати, і я була дуже схвильована. Думала,  невже преса і люди забудуть? Але ніхто не забув. Всім зрозуміло, з ким ми боремося, що це тотальна диктатура і фашизм. Крім того,  розумію, що це важлива справа для Фінляндії, тому що у нас кордон разом і ми розуміємо, якщо Росія не дай боже переможе в Україні, ми будемо наступними. Тому важливо для фінів боротися разом з українцями.  Я відчуваю, що тепер особливо всі з Україною.

Далю, ви ще й організовуєте в Україні благодійні концерти. Розкажіть, як вам вдалося налагодити співпрацю з львівським оркестром та українськими музикантами?

Ця історія була для мене дуже несподівана. Коли Фінляндії виповнилося 100 років незалежності, директор оркестру INSO-Lviv знайшла мене і попросила, щоб я приїхала і диригувала фінську музику. Я приїхала, і в нас якась така дружба почалася з цим оркестром. Потім я приїхала з допомогою і в них якраз був вільний тиждень. Тож я запропонувала організувати концерт разом. Так ми разом спрацювалися і я дуже радію, що в мене є така музична родина у Львові. Я не можу передати, яку велику насолоду дає мені те, що я можу грати тут, на своїй другій батьківщині, з таким класним оркестром українську музику  і ще й у такий складний для України час.

Я знаю, що в оркестру на цей раз акцент на українській музиці... 

На Заході мало знають про українську музику, також дуже мало записано її. У мене була думка почати такий проєкт, щоб активно грати українську музику, почати записувати її. У нас наразі три композитори українські. 

Два тижні тому у Фінляндії у місті Лахті я зустріла кримського татарина. Він стояв на вулиці із прапором. Я підійшла до нього, він розказав свою історію і я в нього запитала чи він був на якомусь концерті тут. Я запросила на концерт його, домовилася, що заберу і завезу назад додому. Після концерту сказав, що це був перший раз за пів року, коли він не думав про війну. І навіть посміхнувся

А думали про те, щоб з цими творами поїхати також за кордон і грати їх з іноземними оркестрами?

Так, але я також вважаю, що дуже важливо, щоб українські оркестри самі грали свою музику і пишалися своєю українською музикою. Тому що — це те, що робить нас унікальними й нам потрібно її популяризувати. Я ще багато чого не знаю про українську музику, але хочу дізнатися, які композитори живі ще у нас, про молодих композиторів, студентів. Треба розшукувати та програвати репертуар, записувати, щоб інші могли його слухати. Зараз унікальний момент, коли потрібно користати, оскільки зараз світ зацікавлений Україною. 

А яке місце музиці ви віддали саме у війні Росії з Україною? Я знаю, що у Фінляндії на концерти біженці приходять, ви їх запрошуєте. Розкажіть про  емоції глядачів українців після концерту...

Дуже важливу роль музика відіграє. Вона може артикулювати  такі емоції та почуття, які важко переказати, бо, коли музика починає грати, нікому не треба нічого пояснювати. Це надзвичайно персональна справа. Музика приносить нам щастя, нагадує про надію, про добро і, може, ці моменти можуть  нас відлучити від усього жахливого. Два тижні тому у Фінляндії у місті Лахті я зустріла кримського татарина. Він стояв на вулиці із прапором. Я підійшла до нього, він розказав свою історію і я в нього запитала чи він був на якомусь концерті тут. Я запросила на концерт його, домовилася, що заберу і завезу назад додому. Після концерту сказав, що це був перший раз за пів року, коли він не думав про війну. І навіть посміхнувся. Я була дуже рада, що змогла принести якусь радість йому на хвилиночку. Це дало мені знак, що треба більше грати музику і давати людям надію.