Як виживає бізнес на Львівщині під час війни і як  йому вийти на ринок ЄС

Що відбувається з українськими підприємствами в умовах війни, які основні виклики і можливості постають сьогодні перед бізнесом і чи зможуть українські компанії успішно працювати на зовнішньому ринку?

"Економіка годує армію"

Перемогти у війні буде важко без функціонування бізнесу, який дає змогу українцям забезпечувати себе та підтримувати армію. Тож, особливо в умовах війни, бізнес повинен працювати там, де це можливо, платити податки та надавати країні ресурс для продовження оборони.

Якщо на початку війни у підприємців був шок, то зовсім скоро вони зрозуміли, що не треба зупинятися, а потрібно діяти, переформатовуватися та шукати нові варіанти – що виготовляти та що продавати, говорить директор Львівської торгово-промислової палати Дмитро Афтанас.

За його словами, більш динамічним та пристосованим до виживання в екстремальних умовах, у тому числі під час війни, виявився власне малий і середній бізнес.

"Я на все дивлюсь зі стриманим оптимізмом і вірю, що мікроекономіка, яка тримає чи не всю економіку і яка не впала під час війни, лише процвітатиме. ВВП у державі впав на 30%, хоча прогнози були більші – близько 50%.

Попри те, що в час війни були проблеми з енергетикою, зірвані логістичні маршрути щодо поставок, а сировина, яка була потрібна з-за кордону, або не поступала у потрібній кількості, або взагалі не прибувала, малий і середній бізнес знаходив рішення, швидко та гнучко реагував на всі зміни і пристосовувався до них", – каже Дмитро Афтанас.

За його словами, сфери побуту, громадського харчування, легкої промисловості дещо переорієнтувалися на військові потреби. Деякі підприємці домовлялися з працівниками, і ті виходили на роботу у третю зміну – вночі чи коли дозволяв графік. Зараз ситуація з електроенергією стабілізувалась і економіка пожвавішала. 

"Усі зрозуміли – коли не буде нормальної економіки, то не буде кому годувати нашу армію", – каже Дмитро Афтанас.

Щоправда, за словами співрозмовника, через військову ситуацію Львівська торгово-промислова палата змушена набагато частіше видавати сертифікати про форс-мажорні обставини (ті, що спричинили невиконання обов’язків з контракту, – ред.).

"Оскільки в країні війна і військові дії не вщухають, звернень щодо надання сертифікатів про форс-мажорні обставини в рази побільшало. Якщо до війни в місяць ми видавали один-два сертифікати, то зараз по кілька десятків. Майже щодо кожного контракту є зрив термінів, невиконання зобов’язань, неповернення валюти. А все через те, що порушена логістика, не виготовлений товар, не має поставок товару чи вони зірвані. І так по всій Україні", – додає він.

"Експорт українських товарів до ЄС зріс у середньому на 20%"

Попри війну в Україні, і на Львівщині зокрема, пожвавішав експорт товару. Свідченням того є те, що до Львівської торгово-промислової палати почастішали запити щодо видачі сертифікатів походження товару, який застосовують під час митного оформлення товару в країні імпорту і який дає певні преференції в країнах, куди везуть товар.

Як зазначив Дмитро Афтанас, за кордоном можна багато що продати, але все залежить від ціни, якості та стандартів товару.

"Ще у 2016 році, коли була підписана Угода про зону вільної торгівлі з ЄС, підприємці казали, що ми й наш товар не потрібні в Європі, адже там уже все є. Але після того, як ми для них провели серію тренінгів, навчили продавати товар до ЄС, ознайомили зі стандартами якості і безпеки, розповіли про наявні умови просування та важливість сертифікатів, експорт українських товарів до Європейського Союзу зріс у середньому на 20%", – каже співрозмовник, наголошуючи, що крім митних тарифів ще є немитне регулювання, і якщо, відповідно до Угоди про зону вільної торгівлі, для українців мито зменшують, то нетарифне регулювання залишається.

Усе-таки, каже він, Україна отримала великий шанс для розвитку нових технологій, виготовлення сучасної продукції та виходу на зовнішній ринок збуту.

Він каже, що держава пропонує бізнесу чимало програм підтримки, діють міжнародні проєкти, хоча часто вони вузькоспеціалізовані. Також підприємцям пропонують програми, які допомагають шукати споживачів української експортної продукції на нових ринках збуту – наприклад, у країнах Перської затоки чи країнах Південно-Східної Азії.

Готують також спеціальну програму – так званий "план Маршалла", де одну з головних ролей у післявоєнній відбудові України відіграватимуть країни ЄС. Йтиметься про репарації та матеріальну допомогу. Щодо ринків Європейського Союзу й українських підприємців, то, за словами керівника Львівської торгово-промислової палати, є кілька варіантів. Наприклад, потужні виробництва із Західної Європи почнуть будувати у нас сучасні заводи, а згодом продукцію, яка буде українською та конкурентоздатною у ціні, можна буде постачати у треті країни. Інший варіант: українські підприємці наберуться досвіду і знатимуть, які потреби та продукція будуть затребувані в ЄС і їх реалізовуватимуть. Зокрема, досі популярною залишається органічна та екологічно чиста продукція з України.

"Ці всі програми можуть підприємцям ставати у пригоді, однак їм доводиться вчитися новому, шукати свої ніші, підбирати кваліфікованих працівників. Перспективи є, тим більше, що ми вже є кандидатами в ЄС, що відкриває нові можливості, джерела фінансування, додаткові програми та проєкти. Тому у цьому контексті всі налаштовані позитивно", – резюмував Дмитро Афтанас.

"Проблемною залишається логістика"

У порівнянні з першим роком війни, суттєво зменшилася активність із релокації на Львівщину. Оскільки лінія фронту зберігається і сильно не зміщується, бізнес так само не відчуває критичної необхідності у русі, у тому числі на терени заходу України, говорить директор департаменту економічної політики Львівської обласної військової адміністрації Степан Куйбіда.

Також релокацію зараз розглядають вже не як порятунок бізнесу, а швидше як його диверсифікацію. У ЛОВА, за словами посадовця, є 20 "теплих" контактів, де бізнесмени з центру та сходу України розглядають захід України і Львівську область як потенційне місце для перенесення частини виробничих потужностей або запуску підприємств, які будуть входити у структуру концерну, консорціуму тощо.

Однак проблемною залишається логістика, оскільки є багато підприємств, які експортують. Ще одна кричуща проблема – потужності світла. Приміщень для енергоємних підприємств не вистачає. Також гостро стоїть питання із працівниками тощо, пояснює Степан Куйбіда.

Від старту програми релокації на Львівщину перемістилися 225 підприємств, які створили майже п’ять тисяч робочих місць у нашій області. З тих підприємств, які релокувались, найбільше з галузі легкої промисловості (41), машинобудування і приладобудування (23) та металообробки (26).

Щодо територіального принципу, то найбільше прийняли Львівський, Стрийський і Дрогобицький райони. Географічно найбільше релокованих підприємств переїхали з Київської, Харківської, Донецької областей, говорить Степан Куйбіда.

Вільні місця під бізнес в області ще є, хоча коли великим підприємцям потрібні значні площі, то їх не вистачає. Кілька запитів уже зірвалися через те, що Львівщина не могла запропонувати певної кількості площ, або ж великотоннажних кран-балок, зауважує посадовець.

До речі, минулого року у ЛОВА запустили спеціальну програму бонусів для релокованих підприємств, яка передбачала 100 тисяч гривень підтримки (якщо таке підприємство утворило 20 і більше робочих місць, то суму подвоювали), співпрацю з Horizon Capital, ваучерну підтримку для маркетингу та сертифікації і до 500 тисяч грн на закупівлю обладнання. Цією програмою минулоріч скористались сотні підприємств і вона продовжує діяти цьогоріч. Щоправда, триває дискусія з профільними середовищами щодо модернізації цієї програми.

Разом з тим Львівщина працює з донорськими організаціями, наприклад, Міжнародною організацією праці, Програмою USAID "Конкурентоспроможна економіка України", які мають свої окремі галузеві програми для підтримки бізнесу – на закупівлю обладнання, для проведення навчання, кваліфікації виробничих кадрів тощо. 

"Цей проєкт складний щодо освоєння, але ми стараємося надавати підприємцям допомогу та консультувати їх", – підсумував Степан Куйбіда.

Проректорка зі стратегічного розвитку Українського католицького університету, декан-засновниця Бізнес-школи УКУ Софія Опацька каже, що кількість релокованих підприємств на Львівщині є дещо переоціненою. З її слів, насправді це лише 28,6% від усіх 772 підприємств, з яких ще не всі запустились або знайшли локацію. Також уже відбувається процес повернення на деокуповані території. 

Хоча, звичайно, є успішні приклади релокації. Наприклад, виробники косметики Vesna з Бучі, компанія Grafix із Харкова, ресторани, які "переїхали" до Львова, наголошує Софія Опацька.

"Під час війни перед бізнесом постало чимало викликів, зокрема складне економічне становище. Через зниження економічної спроможності населення багато підприємств та підприємців намагаються змінити можливості ведення бізнесу та переорієнтовуються на інші категорії", – зазначає Софія Опацька.

За її словами, українському бізнесу не вистачає обігового капіталу, а у взятті кредиту у 30% немає бізнес-логіки. Хоча з’явилась велика кількість грантів для малого бізнесу і їх підтримки, але часто про ці можливості підприємці або не знають, або зупиняються на етапі заповнення документів та подання. Допомогу у навігації серед таких грантових можливостей та підготовці проєктних заявок, до речі, здійснює Інвест офіс. Бізнес-школа УКУ виступила співзасновниками Інвест офісу спільно із Львівською міською та обласною адміністраціями.

Зазначимо, що за даними десятої хвилі досліджень бізнесу в Україні, під час повномасштабної воєнної агресії росії проти України, яке провели Центр розвитку інновацій, Офіс з розвитку підприємництва та експорту, національний проєкт Дія.Бізнес та стратегічне агентство Advanter Group, 26,5% підприємств у нашій державі повністю або майже повністю зупинили роботу. Це нижче від показника листопада, коли 31,7% підприємств залишалися повністю або майже повністю неактивними.

Однак є й позитивна динаміка роботи бізнесу. 14% підприємств вказали на зростання обсягів робіт, порівняно з періодом до повномасштабного вторгнення, ще 9,3% підприємств вийшли на показники 2021 року. Згідно з опитуванням, 45,5% підприємств прогнозують збільшення обсягів бізнесу у 2023 році, порівняно з минулим роком. 24,1% підприємств очікують отримати результат практично аналогічний 2022 року, а 28,8% передбачають падіння бізнесу. При цьому прогнози роботи бізнесу на 2023 значно відрізняються за регіонами. Так, зростання очікують 56% підприємств центральних регіонів, 46% підприємств західних регіонів і 45% підприємств північних регіонів. Найбільше падіння очікують підприємства північних (24%), центральних (23%), східних (20%) південних (17%) регіонів. При цьому 19% респондентів з південних та 20% східних регіонів констатують, що їхній бізнес не працюватиме у 2023 році.

Чого очікувати після війни?

Після війни найбільший рух і швидке відновлення побачимо у частині малого і середнього бізнесу. Щодо сфер, то найперше пожвавлення відчують будівництво, сфера ремонтів, інфраструктурних речей та енергетики, говорить доктор економічних наук, професор Національного університету "Львівська політехніка" Ростислав Слав’юк.

"Країні потрібні будуть ті, хто постачатиме, вироблятиме і перевозитиме. Суб’єкти з транспортними засобами, матимуть багато роботи. При цьому торгівля, на відміну від виробництва, просуватиметься важче", – каже експерт.

Затребуваним буде не лише виробництво товарів для населення, Україна уже робить прогрес в частині атомної енергетики, тож сфери навколо неї будуть "у плюсі". Ті, хто допомагатиме виробляти атомну енергетику, заповнюватиме ту нішу, яку досі було нікому заповнювати, вважає доктор економічних наук.

Щодо релокації, то частина бізнесу, який перемістився на Львівщину, назад так і не повернеться. Вони будуть прагнути розвиватися і тут, і в себе на місцях. Бізнес почне географічно диверсифікуватися, тож західні регіони будуть у виграші.

Понад те, частина релокованих підприємств після війни різко зорієнтуються на експорт та почнуть виробляти товар за кордон. Це буде плюсом і для всієї України, і знову ж таки для Львівської області. Той бізнес, який зумів релокуватися, знайшов площі і потужності на Львівщині, старатиметься використати ресурси на повну потужність та інтенсивно працюватиме. Частково він виходитиме на зовнішній ринок, переконаний експерт.

У пріоритеті будуть ті, хто веде строго облік, має касові апарати, фіксуватиме всі витрати і прибутки

Також Україні доведеться виробляти велику кількість усього, що було знищено. Тож роботи для бізнесу вистачить приблизно на 40 років, вважає Ростислав Слав’юк.

Взагалі, звертає увагу експерт, малий бізнес почав працювати на армію. "Сьогодні в нас є велика кількість підприємств, які пристосувались і використовують контракти з комплектації, компонентів для військової техніки чи обладнання. Якщо й після війни це все вироблятимуть малі підприємства, то буде "бум", – вважає він.

Адже не все можуть великі підприємства, додає експерт. 

"Навіть японська фірма Mitsubishi Corporation виживає з того, що менші фірми для них виробляють електронне обладнання, перемикачі тощо", – каже Ростислав Слав’юк.

Водночас економічний експерт переконаний, що про підтримку держави після війни доведеться забувати. 

"На мою думку, пільги або підтримку бізнесу можна ввести лише в тому випадку, коли спочатку введуть облік і буде відповідне фіксування оборотів. Тобто, у пріоритеті будуть ті, хто веде строго облік, має касові апарати, фіксуватиме всі витрати і прибутки. Тож, якщо підприємець захоче отримати пільгу від держави, преференції, то має показати ідеальний стан справ. Так, спочатку буде невдоволення, але згодом прийде розуміння, що облікування повинне бути. Такі правила гри", – говорить Ростислав Слав’юк.

До речі, щодо преференцій для готелів та ресторанів, то їх не повинно бути, вважає економічний експерт. 

"Вони (готелі, ресторани, - ред.) можуть і повинні заробляти самі. Після війни кількість туристів буде найбільшою в Україні, адже всім буде цікаво приїхати сюди, подивитися на гостроту відчуттів (як у Чорнобиль)", – зазначає Ростислав Слав’юк.

Водночас зміниться структура бізнесу. Якщо досі був великий відсоток тих, хто хотів привезти і продати, то зараз ситуація буде змінюватися і почнуть "виробляти у нас", каже експерт. 

"Попит зросте на пристрої та деталі для енергетики – починаючи від сонячних панелей і закінчуючи датчиками, автоматичними пристроями. Якщо цю нішу хтось буде задовольняти, то матиме прибуток. Щоб усе стало на свої місця (ремонти, модернізація, заміна різного роду обладнання, котлів), нам потрібно буде близько 50 років", – наголошує професор.

Як бізнесу вийти на зовнішній ринок?

Дуже важливо для українського бізнесу все-таки вийти на зовнішні ринки, наголошує декан-засновниця Бізнес-школи УКУ Софія Опацька.

"Однак це зробити не так просто, адже є конкуренція, великі компанії, бренди, які працюють десятиліттями, а деякі мають і столітню історію, і велику повагу у своїх країнах. Тут також потрібно шукати програми, які допоможуть і зі знаннями, як починати вихід на міжнародні ринки, і з ресурсами для перших кроків. Багато у цьому напрямі працює Агентство США з міжнародного розвитку USAID", – коментує Софія Опацька.

Аби вийти на міжнародні ринки, для початку потрібно щонайменше володіти кількома іноземними мовами та створити англомовний сайт. Також потрібно усвідомлювати, що успіх в Україні не гарантує успіх за кордоном і якщо в Україні у вас проблеми з сервісом чи продуктом, то вихід на інший ринок не вирішить ці питання, наголошує засновниця Бізнес-школи УКУ.

За її словами, чекати на закінчення війни не варто, бо ми не знаємо, коли буде перемога. Але вже зараз треба робити "домашнє завдання", розуміти, хто є клієнтом, на які країни ми спроможні виходити. 

"Євросоюз не є монолітним. У різних країнах є різний тип споживача і споживацька поведінка, тому треба розуміти, навіщо ви туди йдете і для чого", – пояснює Софія Опацька.

Зараз є сектор, який майже ніхто не оцінює. Йдеться про одяг ручної роботи та в’язаний одяг. Виявляється, на ринку у США ми маємо хороші позиції. Те ж саме із пошиттям весільних суконь. Після війни таке виробництво розвиватиметься ще інтенсивніше.

Також, щоби бізнес розвивався, повинні бути прозорі правила. Кредитування держави через неповернений ПДВ, за її словами, можливо, короткотерміново працює для порятунку держави, але у перспективі так бути не може. 

"Бо це вже навіть не про прозорість правил, а про їхнє дотримання. Увага до питань корупції з боку країн партнерів дуже велика", – наголошує вона.

За словами Ростислава Слав’юка, Україну для себе уже починають відкривати багато країн. До українського бізнесу в Європі, США уже ставляться по-іншому, каже експерт.

"Зараз є сектор, який майже ніхто не оцінює. Йдеться про одяг ручної роботи та в’язаний одяг. Виявляється, на ринку у США ми маємо хороші позиції. Те ж саме із пошиттям весільних суконь. Після війни таке виробництво розвиватиметься ще інтенсивніше. Також чимало країн розуміють, що якщо ми відшиваємо, наприклад, військовий одяг чи робимо взуття, то вони високої якості. Сьогодні будь-яка азійська компанія, яка закуповує взуття для армії, з більшим бажанням купить українське, бо воно перевірене. Головне – проникнути на зовнішні ринки. Україна має неабиякі можливості, треба вміти ними скористатися", – переконаний експерт.

Хоча, з іншого боку, наголошує професор, підприємцям не вистачає грошей. За його словами, банківська система в Україні абсолютно не налаштована на підтримку бізнесу. Відповідно, до нас повинен прийти конкурентний банк, який має відповідний механізм допомоги і запропонує бізнесу прийнятні відсотки.

"Малий бізнес сам себе не виручить і не підтримає. Сьогодні він не може взяти кредит. Навіть кредит під 30-40% – це самогубство. Взявши мільйон гривень, людина має віддати 1 млн 400 тисяч грн. Рентабельності у 40% не має ніхто. Вихід один – щоб на ринок прийшли великі потужні банки з Європи, Азії, як це робив Credit Agricole Bank, Банк реконструкції і розвитку. Банківську систему треба починати вибудовувати вже", – коментує Ростислав Слав’юк.

Про те, що сьогодні відсоткові ставки в банках є досить високі, присутні валютні обмеження і від того бізнесу працювати за кордоном складно, говорить кандидат економічних наук, доцент кафедри управління проєктами Національного університету "Львівська політехніка", керівник компанії IQholding Андрій Якимів.

За його словами, між державою та бізнесом повинна бути якісна комунікація. Підприємці мають відчувати опору в законодавчому полі, щоб черпати підтримку і мати право на власне майбутнє та злагоджене державно-приватне партнерство.

"На сьогодні маємо гарні приклади українського бізнесу, виробничі потужності, стартапи, які намагаються виходити на міжнародні ринки. Серед них чимало львівських підприємств і підприємців, які виходять із концепцією франчайзингового бізнесу і просувають свій концепт франшизи за кордоном. Але, знову ж таки, є суттєві обмеження щодо здійснення валютних операцій. Це потрібно ставити у першочергові плани держави. Треба, щоб діяльність масштабувалася на міжнародні ринки, бо ж результати все одно повертатимуться до нас, в Україну", – коментує Андрій Якимів.

Як допомогти бізнесу вже сьогодні

За словами керівника Львівського обласного центру зайнятості Василя Бариляка, у січні-лютому цього року, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, на Львівщині зменшилася кількість зареєстрованих безробітних на 55,9% (з 18,2 тис. до 8,1 тис. осіб), але водночас зменшилася кількість роботодавців, які заявили про потребу у робочій силі на 17,7% (з 2,5 тис. до 2,1 тис.). Також зменшилася кількість вакансій, заявлених роботодавцями до служби зайнятості на 13,5%.

Натомість зріс середній рівень оплати праці, зазначений у вакансіях. Станом на початок березня цього року заробітна плата становила 10 493 грн (9 567 грн – торік).

У теперішніх умовах важливо дати можливість бізнесу безперешкодно працювати, а не відволікати

Зараз через службу зайнятості у Львівській області реалізують дві програми підтримки підприємницьких ініціатив. Це урядова ініціатива єРобота, у межах якої надають мікрогранти у розмірі від 50 тис. до 250 тис. грн на створення або розвиток бізнесу. А також програма "Рука допомоги", мета якої – вивести зі стану бідності членів малозабезпечених родин із числа безробітних (надається поворотна безвідсоткова допомога у розмірі до 100,5 тис. грн. для закупівлі обладнання та матеріалів, необхідних для ведення бізнесу).

Бізнесу важлива "тиша" в діяльності, йому не варто заважати. Перевірки, аналізи, контрольні заходи, нові реформи, зміни правил гри чи вдосконалення процесів не на часі. В теперішніх умовах важливо дати можливість бізнесу безперешкодно працювати, а не відволікати, переконаний кандидат економічних наук Андрій Якимів. 

"В Україні та на Львівщині є чимало програм, ініціатив, які працюють для навчання та допомоги бізнесу. Це й сервіс Дія, де підприємці мають можливість подавати власні ідеї на отримання фінансування грантів. Ця допомога мала б повернутися в державу у вигляді податків. Але для тих, хто хотів би започаткувати чи відновити власну справу, це, мабуть, не досить вдалий інструмент, бо для того, щоб розвинути або дати старт своєму підприємництву, кошти потрібні не лише на виплату заробітної плати, а й операційну діяльність. Підприємці мають можливість користуватись Програмою 5-7-9%, але вона передбачає певне забезпечення (власний внесок учасника для діючого бізнесу становив від 10% суми проєкту, для новоствореного бізнесу – від 15% суми проєкту)", – говорить Андрій Якимів.

За його словами, сьогодні мали б бути можливості для надання безповоротної допомоги бізнесу з певними критеріями, щоб бізнес міг вливати необхідні кошти для операційної діяльності й бути впевненим в тому, що він має реальний ресурс для свого становлення і розвитку. 

"Так, сьогодні бюджет країни орієнтований на фінансування військової та оборонної галузі, але й економічний фронт також має бути на порядку денному. Не всі підприємці і бізнесмени мають фінансову подушку, щоби розвиватися, без проблем працювати та планувати бізнес. Якщо коштів в країні недостатньо, варто більше співпрацювати з міжнародними партнерами, фондами, заручатися підтримкою і формувати цілі фонди саме для підтримки підприємництва, зокрема із кредитування", – наголошує Андрій Якимів. 

До речі, компанія IQholding, яку він очолює і яка співпрацює з міжнародними організаціями, на замовлення Програми розвитку ООН в Україні проводить серію проєктів для людей, які втратили бізнес і хочуть його відновити, а також для тих, хто має бажання розпочати власну справу, розширити її чи масштабувати, чи вийти на інші ринки з реалізації своїх товарів і послуг.

Фахівці з IQholding проводять навчання, тренінги про ведення бізнесу, навчають написанню самих бізнес-планів, показують, на що здатна бізнес-ідея. Зокрема, успішно вдалося реалізували програму "Стань успішним в Україні!", а з Львівським обласним центром зайнятості кілька років поспіль компанія проводила конкурс на найкращий бізнес-план, підготовлений безробітними, які отримали допомогу із започаткування власної справи.

Також IQholding проводить консультаційні програми підтримки, де кожен підприємець може знайти відповідь на потрібне невирішене питання чи знайти якісні орієнтири для подальшої роботи.

Крім того, компанія консультує програми із видачі грантових ідей для закупівлі обладнання. Здебільшого, вони орієнтовані на схід та південь України, на місцеве населення і ВПО.

"Є багато цікавих ідей та стартапів «на руках» у наших інтелектуалів і людей з науки, підприємців і розробників з ІТ-галузі, технологів з біоінженерії, виробництва певних категорій товарів, які могли б бути якісно представлені на закордонних ринках. І тут потрібна, власне, державна програма підтримки, щоб ці стартапи, розробки та ідеї могли б ставати доданою вартістю і позиціонувати себе як український продукт. Наші українські ідеї можуть дивувати світ", – наголошує Андрій Якимів.

Водночас за його словами, в Україні, на Львівщині зокрема, бракує системних досліджень. 

"Наші громади мають величезний інвестиційний потенціал, але варто зробити якісні галузеві дослідження – у чому є додана вартість, в якому напрямку потрібні проєкти і на яких територіях вони можуть розширюватися", – додав він.

На думку кандидата економічних наук, загалом політика країни мала б бути скерована на просування українського продукту. Для цього потрібні якісна інфраструктура, промислові парки та наукові хаби.