Як французькі волонтери планують допомогти повернутися додому 60 тисячам українців 

ГО Ukraine is Europe – гуманітарна неурядова європейська організація, яка займається підтримкою українського населення, постраждалого та переміщеного внаслідок війни. Вони працюють як у межах ЄС, так і в Україні, доставляючи необхідну гуманітарну допомогу безпосередньо в зони конфлікту.

Та основна їхня місія зараз полягає у створенні центрів реінтеграції. Ці центри призначені для прийому та реінтеграції українців, які вирішили повернутися з-за кордону після переміщення внаслідок повномасштабної війни Росії проти України. Для підтримки цієї ініціативи Ukraine is Europe створює два центри прийому й інтеграції у Львові та Дніпрі, з подальшими схожими проєктами у всіх безпечних регіонах України.

"Еспресо.Захід" поспілкувався з головою організації Ukraine is Europe Артуром Франчуком про їхній амбітний план допомогти повернутися в Україну 60 тис. українців та знову інтегрувати їх у суспільство.

Фото: надав Артур Франчук

Пан Артур має цікаву життєву історію, адже його мама – українка, а тато – француз. Він народився у Дніпрі, але з ранніх років сім’я переїхала жити у Францію. Ставши дорослим, Артур Фончук почав успішно займатися бізнесом. Спершу шість років жив у Гонконгу, потім сім – у Нью-Йорку, де керував міжнародною консалтинговою компанією. Та повномасштабна війна змінила його плани. 24 лютого Артур був у Києві, бо мав заплановану бізнес-зустріч. З кожним наступним днем усе більше розумів, що тепер має допомагати українцям, які постраждали від спровокованої росіянами війни.

Артуре, розкажіть, як почалася ваша волонтерська діяльність? Чи легко далося рішення фактично покинути бізнес заради допомоги українцям?

У день повномасштабного вторгнення Росії в мене була запланована зустріч у Києві. Спеціально прилетів зі США, щоб зустрітися в робочих питаннях. Коли все почалося й не було нічого зрозуміло, вирішили з офісом почекати тиждень-два. Не було що робити, тому почав допомагати місцевим волонтерам. В офіс моїх друзів ми завезли матраци, вже тоді їхали перші переселенці з Харкова. З кожним днем усе чіткіше розумів, що війна скоро не закінчиться. Тому вирішив, що буду допомагати.

Перші три-чотири тижні я був в Україні. Мені телефонували друзі з Франції і казали, що щодня 300-400 людей приїжджає з України, казали, що є ресурси, щоб їм допомогти, але в усіх робота й не знають, як це все організувати. Тоді прийняв для себе рішення, що візьмуся за це. Поїхав у Францію, почав працювати з переселенцями. Цим займався до серпня 2022 року. Бо з того часу майже ніхто вже не їхав. Але було багато людей, які запитували, як їм повернутися, що для цього робити? Тому порадилися і вирішили перебазуватися в Україну й почати допомагати тут.

Загалом кажучи, це не було легким рішенням стати одразу волонтером. Але я мав на це ресурси як фізичні, так і фінансові. Я для себе зрозумів: якщо зараз цим не займатимуся, тоді, певно, ніколи. Я був в Україні з перших днів війни і бачив усе на власні очі. Не міг просто так це залишити. Розумію, що не кожна людина може все покинути й почати допомагати без зарплатні. Зараз у мене вже теж свої ресурси закінчуються, але на той момент розумів, що маю можливість на 100 відсотків зосередитися на волонтерстві. Та й враховуючи мою широку бізнесову діяльність, маю багато контактів. Також розумів, що мало людей з такими можливостями, як у мене, готові таким займатися, на жаль.

Чи не щомісяця Ukraine is Europe надає українцям допомоги на мільйони євро

Фото: ГО Ukraine is Europe

Розкажіть, як виникла ГО Ukraine is Europe і якими видами діяльності організація займалася та займається зараз?

Благодійну організацію ми відразу не створили, бо технічно не було сенсу. Коли вирішили повністю перенести діяльність в Україну, тоді створили структуру і, відповідно, оформили все в юридичну площину. До того ми всі працювали як окремі волонтери, це була команда, яка спочатку все робила без структури. Ukraine is Europe зареєстрована у Франції, у Страсбурзі, щоб бути неподалік від Європарламенту й інших європейських інституцій, які багато вирішують. Це було ще влітку минулого року.

Як я вже зазначав, до серпня 2022 року ми займалися суто евакуацією людей та інтеграцією українців у Франції. Тобто ми знаходили їм житло, роботу, робили реєстрацію, допомагали вирішувати юридичні питання, особливо з дітьми, бо у Франції складно знайти дитячий садочок. Було також багато психологічних проблем, які допомагали вирішити разом з Червоним Хрестом. Проводили постійні медіації з французькими й українськими родинами, бо виникали певні непорозуміння і конфлікти.

Загалом до серпня 2022 року ми допомогли приблизно 12 тис. українців влаштуватися у Франції. А вже після серпня почали все частіше чути, що більшість українців прагне повернутися в Україну.

В Україні ми почали займатися багатьма напрямками роботи. Крім допомоги тимчасово переміщеним людям, кожного тижня возимо гуманітарну допомогу, а це дві вантажівки різних потрібних речей. Допомагаємо лікарням медичним обладнанням та ліками. У нас є мобільні клініки на Донбасі та Харківщині. Загалом п’ять таких клінік. Їздимо на деокуповані території, наші волонтери і французькі лікарі надають населенню базову медичну допомогу та ліки. Коли дуже поганий стан людей, тоді евакуйовуємо їх до лікарень. Багато людей з обмеженими можливостями ми вивезли з Нікополя. Про генератори й інші схожі речі мовчу, бо також багато цієї допомоги надали прифронтовим громадам. Загалом чи не щомісяця надаємо різної допомоги на мільйони євро.

Фото: ГО Ukraine is Europe

Скільки людей залучено у вашу організацію?  

Постійно в Україні є лише я (крім часу, коли треба вирішувати питання з візою). Та сюди регулярно приїжджають наші французькі волонтери, які по 2-3 тижні тут і далі маємо ротації. Загалом у нашій організації залучено понад 400 волонтерів. Але, на жаль, з кожним місяцем іноземних волонтерів в Україні стає все менше.  

Українці, які виїхали, хочуть повернутися

Фото: надав Артур Франчук

Стосовно проєкту з реінтеграції, чому вирішили за нього взятися?

З 24 лютого минулого року до Франції переїхали сотні тисяч українців. Торік ми проводили багато опитувань, які засвідчили, що більшість із них хочуть повернутися додому. Я переконаний, що зараз ця цифра навіть збільшилася. Чому? Бо, по-перше, людина, яка до того працювала в Україні на хорошій роботі, не може у Франції претендувати на таку. Спершу треба витратити два роки на вивчення мови, потім ще два роки на переатестацію диплома, тоді знайти цю роботу. А по-друге, у Франції вдвічі зменшили допомогу українським переселенцям. Адже українці не мають статусу біженців, у них є статус тимчасового захисту. Відповідно, у Франції та інших країнах кажуть: або ви берете статус біженців і тоді вчите мову, знаходите роботу, інтегруєтеся в суспільство і ми надаємо вам повний пакет допомоги, або ви самі якось даєте собі раду чи повертаєтеся в Україну. Це нормально, коли майже після двох років українцям кажуть, що пора вирішувати, як далі жити, а не бути постійно у підвішеному стані.

Восени минулого року ми були готові почати нашу діяльність в Україні щодо реінтеграції українців з Європи. Точково цим займалися, але хотіли перевести на системний рівень. Та нам зателефонували з Кабміну і попросили перенести запуск проєкту. Оскільки тоді почалися масові ракетні обстріли цивільної інфраструктури України, були проблеми з електрикою. Нам сказали, що в Україні можуть не впроратись, якщо буде багато українців повертатися. Тож, по суті, на пів року цей проєкт зупинився. Та влітку цього року знову запрацював.

Зараз шукають волонтерів, щоб запустити два центри: один у Львові, а інший у Дніпрі

Фото: ГО Ukraine is Europe

Який вигляд має чи матиме цей проєкт?

Усе, що ми робили у Франції, вирішили перенести в Україну. Адже маємо досвід і розуміння, як це має бути, яка кооперація потрібна зі всіма державними структурами, щоб допомогти знайти житло, роботу і так далі. Минулого року в нас діяв кол-центр і було щодня 300-350 дзвінків з різних країн Європи від українців, які хотіли повертатися, але не розуміли, як це зробити. Люди питалися, мовляв, приїдуть вони до Львова, а далі що? Адже ми говоримо про тих українців, які втратили свої домівки, машини, місця праці, тому фактично вони не мали куди їхати, а мали б починати все спочатку в інших регіонах. У них не було доступу до інформації, як їм бути далі. Нас це здивувало і ми почали над цим працювати.

Коли приїхали до Львова, зустрілися з представниками реінтеграційного центру, який займається внутрішньо переміщеними особами. Побачили, що є центр, але немає координації між регіонами. Українець, який повертається, не розуміє, як йому жити перший місяць, де працювати. Тобто всі ті проблеми, які ми мали у Франції з українськими переселенцями, такі самі в Україні. Так само всі хотіли жити у Парижі чи Ніцці, як зараз у Львові чи Києві, але не враховували, що робота й житло може бути й у інших безпечних регіонах, а таких зараз є вісім в Україні. Ми побачили, що можемо посприяти з координацією всієї інформації, щоб допомогти людям, які приїжджають, знайти своє місце.

Спершу ми робимо два центри: один у Дніпрі, бо це місто прийняло найбільшу кількість тимчасових переселенців в Україні, та один у Львові. На першому етапі ці центри надаватимуть інформаційну допомогу та консультації щодо пошуку соціального житла, роботи, також психологічної підтримки: де знайти яку допомогу і загалом, яка допомога надається. Хочемо це централізувати пакетом, щоб українці могли отримати всю цю допомогу. Другий етап – реставрувати соціальне житло й надавати його на певний період, поки людина не стабілізується на новому місці. Адже приїжджим треба час, щоб адаптуватися. Це приблизно 1,5 місяця, на цей час надаватимемо, так би мовити, all inclusive, щоб людина стала на ноги.

Ми готові допомагати всім, але акцент саме на українців, які є за кордоном. Бо людина, яка півтора року була у Франції чи Німеччині, відрізана від процесів, що тут відбуваються. Та ми не будемо мотивувати нікого повертатися. Якщо людина сама вирішила, допомагатимемо правильно це робити. Щоб вони не приїхали і через два місяці поїхали, адже були такі випадки. Україні потрібні професіонали своєї справи, які готові тут жити і працювати.

Зараз шукаємо додаткових волонтерів з України, які збиратимуть усю необхідну інформацію, щоб запрацював кол-центр. Паралельно починаємо ремонтувати великий центр у Дніпрі завдяки фундації "Леруа Мерлен". Сподіваємося за 1-1,5 місяця в Дніпрі відкриємо центр. У Львові центр уже є, наразі набираємо людей, щоб повноцінно все працювало.

У вас є план допомогти 60 тис. українців повернутися. Звідки ця цифра і чи є подібні проєкти з реінтеграції, які діють в Україні?

Не чули жодного разу про таку організацію, яка займалася б в Україні реінтеграцією українців. Якщо є такі, залюбки стали б партнерами і ділилися б досвідом. Адже загалом виїхало близько 7 млн українців, тому ці 60 тисяч, яким плануємо допомогти повернутися, – це крапля в морі. Звідки ця цифра? Офіси у Львові та Дніпрі – це лише пілотні проєкти, щоб показали Європі, як треба робити. Вже коли зможемо залучити Європейський парламент, тоді плануємо розширити мережу і відкрити п’ять великих центрів, які можуть приймати 1,5 тис. людей на місяць. Читав інформацію, що Чехія та Нідерланди готові надавати гроші українцям, щоб ті їхали додому. Але це неправильно, бо за місяць-два вони витратять гроші і знову можуть повернутися. Треба допомагати інтегруватися, а не давати гроші, щоб їхали. Ми для того це й робимо, щоб показати правильний рух.

За 1,5 місяця допоможуть знайти житло і роботу українцям, які вирішили повернутися

Фото: ГО Ukraine is Europe

Як у підсумку виглядатиме реінтеграція, коли проєкт повністю запрацює?

Ми розуміємо, що всіх прийняти не зможемо, тому це буде програма-заявка, яку подаватимуть до нас люди. Подібний принцип, як при вступі в університет. Людина спершу пояснює нам, чому виїхала, чим би планувала займатися по поверненню. Ми розглядаємо заявки й вибираємо людей, яким могли б допомогти. Людина приїжджає чи сама, чи ми допомагаємо з логістикою. Тоді підписуємо договір про співпрацю, що він чи вона зобов’язана шукати роботу, працювати з нашими менеджерами, шукати соціальне житло. І головне - що готова розглядати різні варіанти в різних безпечних регіонах. Якщо ми допомагаємо знайти роботу й житло, скажемо, в Ужгороді і все там підходить, людина їде і пробує, а не чекатиме, поки знайдемо десь у Львові. Тобто будуть певні зобов’язання. 1,5 місяця ми даємо варіанти, вона вибирає і ми допомагаємо інтегруватися в новій спільноті. Потім кожні 2 місяці зустрічаємося і вислуховуємо, як справи, які проблеми виникають, як можемо допомогти їх вирішити.

Ми також працюємо над запуском курсів зі зміни кваліфікації. Бо люди зі сходу мають іншу кваліфікацію, яка не дуже підходить на заході України, адже пов’язана з великими індустріальними підприємствами, тут фактично немає такої роботи. Тому створюємо такі безкоштовні курси і вже міркуємо над різними програмами, які можуть тривати від кількох місяців і до року.

Якщо ж за 1,5 місяця людина тут не справляється, бо ми не змогли знайти їй відповідне житло чи роботу, можемо продовжити термін допомоги. Але якщо людина не ходила на співбесіди, не комунікувала з нашими менеджерами, тоді вона сама по собі і ми вільні від зобов’язань. Головним маємо бути бажання людини.

В Україні відтік іноземних волонтерів, одна з причин – бюрократія з отриманням візи

Фото: ГО Ukraine is Europe

Ви вже згадували, що волонтерів стає все менше. Чому така тенденція? Що впливає на зміну цього загального ставлення до війни?

Не думаю, що загальне ставлення французів дуже змінилося. На державному рівні все так само, французький уряд підтримує Україну до кінця. Але прості люди, французькі волонтери, які раніше допомагали, зараз, на жаль, не мають уже такого стимулу. До речі, ми плануємо зі спільнотою українців у Франції зробити марш подяки в тих містах, які найбільше допомагали українцям.

Це справді проблема. Бо іноземних волонтерів не визнають в Україні. Вони тут є, але для України їх наче немає. Це впливає на ставлення. Адже іноземні волонтери проводять певну активність і стимулюють до дій своє коло спілкування та спільноту, де проживають. На жаль, Україна не дуже активна з цього боку. Ми робили запит на Кабінет Міністрів, щоб зробити структуру, яка комплексно і швидко регулювала б питання іноземних волонтерських організацій, зокрема спрощену процедуру отримання візи. Але поки нічого не зроблено. Я думаю, що це також сильно впливає на відтік волонтерів, бо дуже складно робити волонтерам українські візи. Статистика свідчить, що 80% іноземних волонтерів, які були ще минулого року, вже поїхали й не повернулися. Залишилося лише 20%. А 90% асоціацій, які раніше допомагали, вже практично нічого не роблять, бо теж не мають мотивації.

В Україні з 2014 року дуже складна процедура з візами. Як сказав мені консул, у нас принцип такий: як Франція до України, так і ми до Франції. Але з України до Франції не їдуть волонтери, навпаки, тут багато французьких волонтерів. Я вважаю, що треба на час війни цей принцип змінити. Бо зараз, якщо я хочу тут допомагати, то маю знайти собі якийсь український благодійний фонд, який запросить бути в них волонтером, хоча фактично робитиму своє у своєму фонді. Але процедура каже, що треба такий от документ мати. Потім треба їхати з України в Польщу, чекати там тиждень, щоб отримати візу на три місяці. Всі ці переїзди і життя в готелях теж коштують грошей. До того ж за виготовлення візи теж потрібно заплатити близько 150 євро. А за місяць до закінчення терміну знову подавати всі документи. Якщо ж невчасно зробити це, то ще й платити штраф. Тобто замість спростити життя волонтерам уже на моменті отримання візи є багато перешкод. Знаю випадки, коли іноземні волонтери спеціально не продовжували візи, бо розуміли, що це тижні часу, які вони витратять на бюрократію, замість того, щоб щодня рятувати чиєсь життя. 

Фото: ГО Ukraine is Europe

Я маю стосунок до України і люблю Україну, допомагаю, попри ці бюрократичні складності. Але що робити звичайним іноземним волонтерам, які просто хочуть допомогти, але натомість їм місяцями можуть відкривати візу? Наприклад, мій віцепрезидент мав проблеми з поновленням візи, а він займається мобільними госпіталями на Донбасі та Харківщині. Довелося підключати зв’язки і різних людей, щоб таки отримав візу. Або історія з моїм водієм, який уже 157 разів перетнув кордон і двічі на тиждень возить допомогу на прифронтову зону. Йому двічі відмовляли з візою. Майже два місяці робили документи. Тобто замість того, щоб подякувати і швидко все зробити, виникають такі нездорові ситуації, які сильно впливають на мотивацію людей допомагати.

Раніше була така популярна телепрограма "Форт Байяр", де учасникам треба було лазити по стінах, проходити якісь квести. Це приблизно так виглядає волонтерське життя іноземця в Україні. Держава, на жаль, не сприяє і не мотивує людей. Я пам’ятаю коментар президента Володимира Зеленського, що ми дуже вдячні волонтерам. Та цього замало, люди втомлюються, державі потрібно теж простягнути руку іноземним волонтерам.

Що вас мотивує продовжувати займатися волонтерством в Україні?

По-перше, обставини мене мотивують. Бо розумію, якщо я не залишуся, то нікого не буде. Наведу такий приклад. Щодня до мене телефонують із рівненського військового госпіталю. Перший раз, коли ми приїхали туди, хлопці з ампутованими кінцівками спали на старих пружинних матрацах. Наступного разу ми привезли їм 350 хороших медичних ліжок. Розумію, що ніхто цього не привезе, бо державі бракує медикаментів, не те що ліжок. А ці хлопці герої і їм потрібна допомога.

Фото: ГО Ukraine is Europe

Нещодавно був на межі, бо також чимало різних клопотів маю, але коли поїхав у Рівне, щоб завезти хлопцям потрібні речі, знову побачив, для чого все це робимо. Одному бійцю, якому від зими зробили 19 операцій, ми привезли клей для кісток, який допоможе йому знову ходити. Він зі сльозами нас зустрів і дякував… Це й стимулює, бо бачиш біду людей і хочеш допомогти.