"Я Гордій, вони Гордійовичі та Гордіївни", - майстер лір про музику та імена дітей

"Галицький король лір", - так називають у мистецьких та довколамистецьких колах Гордія Старуха. Він не тільки тесля, але й музикат, тому, мабуть, як ніхто інший, може відчути душу кожного інструмента.

Про ліри, музику та життя Гордій Старух розповів у програмі "Еспресо" "Вечір з Миколою Княжицьким", передає "Еспресо.Захід".  
 

Чому ви вирішили робити традиційні українські інструменти, грати на них? Як це все розпочалось? 

В мене не було жаги щось відродити, тоді  був звичайним підлітком, студентом, який насолоджувався життям. В якісь моменти потрапляв на музичні фестивалі, от, наприклад, перші "Шешори" - 2004, 2005, 2006 рік…

Фестиваль в Шешорах проводив засновник теперішнього видавництва "Наш формат", за що ми йому і дякуємо.

От, власне, завдяки тому ореолу, який на фестивалі крутився, я потрапив у фольк. В якийсь момент мені захотілось мати ліру. Тоді про неї було дуже мало згадок про цей інструмент, інтернету як такого ще не було, не було де подивитись, тому ліра створювала для мене якийсь такий загадковий ореол. 

Гордію, я прочитав, що ви колекціонуєте комікси, рубанки. Що ж об’єднує ліру, рубанки та комікси?

Мені просто подобаються старі автентичні інструменти - не тільки ті, на яких грають, а ті знаряддя, на яких щось виготовляють. 

А як ви ліру робите? Ви самі її вирізаєте лобзиком, чи як? Як це все відбувається? 

Першу ліру я робив 2,5 роки. І робив я її за тим способом, як робили старосвітські бандури та кобзи. Кололась велика колода надвоє і з цієї половинка вирізалась, можна так сказати, велика ложка. Тоді зверху приклеювалась дека, вставлялось колесо. Так я зробив першу ліру. Зараз я удосконалив виробництво, і роблю їх більше за принципом як роблять гітари, наприклад. Із заготовлених  дощечок я по шаблону складаю, як-от скрипки роблять.

Що потім з ними відбувається, їх у вас купують, ви їх комусь даруєте?

Це дуже цікава історія. Я робив першу ліру для себе. Поки я її робив, мені написав якийсь чоловік, що хоче її у мене купити. Він приїхав спеціально з Києва, попробував на ній грати й сказав, що вона жахлива. Я зрадів, бо клас - у мене буде ліра. Тоді так склалось у моєму гурті, що нам треба було новий інструмент − ліру. То й навіщо купляти десь, якщо у моїх руках вже була готова і грала, і грала вона у руках мого колєґи. І я знов позбувся того інструменту, бо у гурті я грав на гітарі. І я знов почав робити собі ліру, в результаті у мене цю ліру знов куплили, але я вже зробив її ліпше. Так я почав робити третю.  

Хто купляє? Музиканти, колекціонери? 

Якраз ті перші, що добре виглядали, але погано грали, купляли колекціонери. А от коли я вже почав робити ліри, що впевнено гарно грали, то й у мене з’явилась репутація серед музикантів. І так дуже плавно воно пішло, бо у мене, до речі, не було якогось вчителя − я набивав гулі сам.

Я якраз хотів запитати, чи був у вас вчитель? Я знаю на Верховині є такий майстер Михайло Тафійчук.

Так, я до нього їздив, але на той момент я не розумів майстрової етики. Я просив його подарувати мені якесь креслення до ліри, щоб я міг зрозуміти. Зараз я б цього ніколи не зробив (сміється). Тобто він каже: "Так, так, ти приїжджай за рік, я тобі дам". Так я у нього креслення не отримав. Зрештою, я замовив в нього багато інструментів, і це дуже чудесний чоловік, який є прикладом живої традиції. 

Тобто ви самі навчились робити ліри? 

Так, я збирав багато інформації. 

Ви показували Тафійчуку ваші ліри? 

Ні, бо останній раз я був у нього дуже давно. Тоді, коли я замовляв інструменти, то це був 2007 рік. В мене його дуда досі є.

Ваш дідо є співавтором не одного відомого пам’ятника у Львові, прізвище "Старух" досить знане у Львові. Вам не шкода, що ви покинули свій скульпторський фах? 

Я вважаю, що живу у такий час, коли люди можуть кардинально міняти свою професію. Я не зав’язав зі скульптурою, просто на даний час більше займаюсь лірами. В моєму плані є зробити певну кількість лір, а тоді більше перейти в музику… А скульптура - це насправді велике задоволення, тому я не зможу займатись лише музикою. 

У ваших дітей цікаві імені − Русава, Вакула, Еней. От ви називаєте дітей такими давніми українськими іменами, чому? 

Мені здається тепер це хороша традиція у моїй родині. Я Гордій, вони Гордійовичі та Гордіївни. І мені здається, особливе ім’я дуже помагає у житті. Тим більше ми живемо у такий час, коли можемо його змінити (сміється). Я вважаю, що ми зараз вільні насправді, і щоб нам не говорили, нам треба це цінувати. Просто ми інколи про це забуваємо.

Це правда, що ми живемо в умовах свободи, на відміну від наших предків, які жили в інші часи.

І на відміну від наших сусідів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.