Як українці змінювали бойову медицину за 10 років війни з Росією, - начмед 3-ї ОШБР Ковач

Як розвивалася бойова медицина за 10 років війни, для "Еспресо.Захід" розповіла Вікторія Ковач. 

Вікторія Ковач на псевдо Авіцена – начальниця медичної служби Третьої окремої штурмової бригади ЗСУ.  Служить медиком у війську ще з початку російської агресії. Навчалася у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова. На четвертому курсі, після трагедії в Іловайську, вирішила рятувати військових.  

Вікторіє, ви з початку російської агресії рятуєте життя військових на фронті. Розкажіть, яка бойова медицина була на той час? Чи кваліфіковані медики були готові одразу стати в стрій і надавати допомогу пораненим? 

На початку російської агресії медики мали знання бойової медицини зразка Другої світової війни. У школі розказували про сандружини, а в університетах на курсах предметів військової медицини та медицини катастроф вивчали маніпуляції з джгутами Есмарха, шинами Дітеріхса та джгутом-закруткою. Основної евакуації вчили у вигляді перенесення поранених на руках двох військових. Комплектація військових аптечок з часів Другої світової війни до 2014 року не зазнала суттєвих змін. Зміни якщо і пропонувалися, то стосувалися часів війни в Афганістані.  Індивідуальна аптечка (АІ 1) була набором медикаментів і призначалася для відтермінування смерті військового, ураженого ядерним випромінюванням або хімічною зброєю. 

Тому військова медицина, зокрема й тактична, перебувала в застої та не була адаптована до сучасних умов. Міжнародного досвіду країн, які брали участь у військових конфліктах, не враховували. А навчальні методички замість того, щоб оновлювати, з року в рік переписували.

Тоді медикам довелося самостійно вивчати новітню медицину і переймати досвід країн НАТО …

Доволі швидко почали виникати перші навчально-тренінгові групи, які в більшості складалися з людей із медичною освітою. Вони намагалися зіставити власні медичні знання з новітніми вимогами надання допомоги на полі бою, викладеними в протоколах тактичної медицини. Намагалися навчити ще когось, щоб людина вижила тоді, коли шансів на порятунок дуже мало. Основним завданням для тренінгових центрів того часу було за короткий термін навчити максимальну кількість людей, які йшли до війська.

Один із перших навчальних центрів підготовки мобілізованих створила організація "Захист Патріотів", яка пропонувала не лише сучасні знання, а й матеріально-технічне забезпечення для курсантів. Ті, хто успішно пройшов курс, отримували аптечки й уміли ними користуватися на полі бою. Навчали наших військових також іноземні інструктори, які мали бойовий досвід застосування протоколів тактичної медицини.

Як змінювалася бойова медицина протягом десяти років російсько-української війни?

Медична складова повномасштабної війни суттєво відрізняється від тієї, що була в період 2014-2021 років. Зросла кількість одномоментних масових санітарних втрат внаслідок застосування противником важкого озброєння та авіації. Профіль сучасної війни – це мінно-вибухова травма. Також побільшало випадків політравми. Це спонукає військових медиків вивчати, застосовувати та відстежувати оновлення протоколів надання медичної допомоги пораненим.

Окрім того, кроком вперед стали стабілізаційні пункти, які розташовані близько до лінії бойового зіткнення.  Їх потрібно було розгортати, щоб скоротити час до моменту надання спеціалізованої допомоги. Стабілізаційний пункт – це праця в умовах, наближених до лінії фронту, де надання спеціалізованої  медичної допомоги – дуже складний процес, який вимагає знань матеріальної бази, забезпечення і можливостей проводити сортування, володіння протоколами, щоб протримати воїна до наступного етапу евакуації. 

Коли ситуація почала змінюватися, коли медики почали користуватися знаннями та навичками  за стандартами НАТО? 

Я не сказала б, що була чітка межа переходу від нового до старого. Ситуація змінювалася поступово, тому що на самих початках на полі бою могли працювати з усім забезпеченням, яке було на той час.  Непоодинокі історії, коли в одному підрозділі цілком рівноцінно могли бути аптечки IFAK і музейні експонати на зразок сумок санітара. В аптечці можна було знайти  джгут Есмарха, турнікет або й ще гірше – звичайну гумову стрічку. Так само поряд з ізраїльським бандажем міг лежати перев'язувальний пакет 1960-го року випуску. 

Модернізації і стандартизації сприяло збільшення кількості тренінгів і навченості воїнів. Я думаю, що навчений, компетентніший і професійніший військовий, то більше він вимагає для себе такого забезпечення, з яким уміє працювати. 

Забезпечення аптечки воїнів відіграє велику роль. Як думаєте, вдалося змінити підхід до медичного забезпечення військових? Почали забезпечувати якісним? Адже пам'ятаємо відносно недавній скандал із турнікетами для війська.

Тут важливо, що цей процес є двостороннім. У системі забезпечення війська є два учасники – ті, хто отримують, і ті, хто забезпечують. Якість того, що отримує військовий, залежить від обох сторін. Якщо той, хто забезпечує, намагається дати щось погане, то той, хто отримує, брати погане не повинен. Альтернативою якісного забезпечення паралельно з державою можуть бути волонтери. Абсолютною перевагою волонтерів над державним забезпеченням є швидкість реакції на запити. Тобто в умовах складних ситуацій швидкість забезпечення є максимальною. 

Усе ж, порівняно з 2014 роком, державне забезпечення зазнало істотних змін. Мене особисто дивує, чому люди збирають кошти на індивідуальні аптечки, коли є змога отримати їх прозорим шляхом від держави. Інколи проблема, яка виникає зі сторони бригад і замовчується – це небажання списувати офіційно отримане майно.

Коли почалася повномасштабна війна, що змінилося в роботі медика? Наскільки робота стала інтенсивнішою? 

Робота стала інтенсивнішою, адже кількість втрат збільшилася. З'явилися осередки масових втрат. Якщо ми говоримо про час до 2016 року, то в одному еваку зазвичай були один-два поранених.  А зараз можлива ситуація, коли в одному евакмобілі може перебувати від 6 до 10  поранених, оскільки є потреба у найшвидшій евакуації до стабілізаційного пункту. Якщо на лінії зіткнення застосовують важке озброєння чи авіацію, це спричиняє зростання кількості втрат.  Тобто кількість втрат прямо залежна від характеру й активності бойових дій.

Ви сказали "з'явилися осередки масових втрат". Що це означає?

До прикладу, є група людей, яка пересувається з точки в точку по лінії розмежування. У разі прильоту КАБу чи 155-міліметрового снаряда в нас буде не один поранений, а осередок. Це площа, де перебувають  поранені, які були в групі. Тобто ми маємо на невеликій площі одномоментно велику кількість поранених. 

На завершення: як за десять років змінилася бойова медицина в Україні? 

Змінилася на краще. Але попри все, аспекти обсягів надання допомоги, системи підготовки та моніторингу якості потребують безперервного аналізу та внесення коректив.