Викладач соціології поділився досвідом, як це - бути татом у декреті під час війни

В Україні ще донедавна піти у відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку могли тільки жінки. Сьогодні ж скористатися таким правом можуть і чоловіки: пробути "в декреті" весь період, визначений законом, або розділити його з дружиною. При цьому за батьком так само зберігатиметься робоче місце, а всі дні й ночі, що він мінятиме підгузки, купатиме й годуватиме малюка, гулятиме з ним та гратиметься в розвивальні ігри, йому зарахують до трудового стажу.

Проте російське вторгнення в Україну та оголошений воєнний стан внесли свої корективи. З 24 лютого кожен чоловік віком від 18 до 60 років, якого визнали придатним до військової служби, підлягає призову. Днями загальну мобілізацію в Україні продовжили до 19 лютого 2023 року. В умовах війни обрати – піти на фронт чи в декретну відпустку – можуть тільки чоловіки-військовослужбовці, дружина яких також є військовою, або ті чоловіки, які, згідно з законом, мають відстрочку від призову під час мобілізації, а це зокрема науковці й педагогічні працівники.

Киянин Артемій Дейнека – викладач факультету соціології Київського національного університету ім. Т. Шевченка – доглядає за новонародженим сином Платоном у той час, як його дружина Анастасія заробляє на сім'ю. 

"Мені подобається бути татом "в декреті", хоча це дуже незвичний досвід, – зізнається чоловік. – Особистого часу у твоєму житті стає раптово в рази менше, а повсякденних клопотів – у рази більше".

Чому вирішив помінятися ролями з дружиною, як це сприйняло його оточення та чому українським чоловікам варто брати на себе більшу відповідальність у догляді за дітьми, навіть коли їх з дня на день можуть мобілізувати, Артемій розповів "Еспресо.Захід".

"Як я наважився піти в декретну відпустку"

"З початком повномасштабної війни держава суттєво скоротила видатки на бюджетну сферу, зокрема сферу освіти. Більшість викладацького складу в університеті перевели на неповні ставки. У столиці ми орендуємо квартиру і моєї зарплати вистачало б тільки на те, щоб сплатити вартість оренди житла. Дружина працює в громадському секторі й зарплата в неї більша. Однак причиною була не тільки фінансова складова, – каже киянин. – Ще до народження сина ми розглядали варіант, що в декретну відпустку піду саме я".

Гендерною проблематикою Артемій цікавився як дослідник (за освітою подружжя – соціологи). 

"Крім того, я з тих, хто любить підважувати гендерні стереотипи й практикувати рівність у стосунках з людьми. Проте деякі речі, які за замовчуванням лишаються на відповідальності матерів, неможливо зрозуміти, допоки сам не здобудеш такого досвіду", – додає чоловік.

Перші 2,5 місяці пара разом доглядала за сином, але на початку вересня Анастасія вирішила повернутися на роботу. Відпустку по догляду за дитиною Артемій оформив лише на рік. "Але якщо буде потрібно, доглядатиму за сином довше", – каже.

Як відреагувало оточення

"Я ніколи не чув осудливих слів чи якихось насмішок. Ніхто не демонстрував до мене скептичного чи іронічного ставлення. Навпаки, всі схвально це сприйняли: і родичі, і друзі, і колеги. Але я розумію, що мій приклад не показовий – у мене своя комунікативна "бульбашка". Припускаю, що в інших соціальних середовищах на вихід чоловіка "в декрет" його оточення відреагує більш гостро", – констатує новоспечений батько.

Шість міфів (уперто живучих) про декретну відпустку

Міф 1. "Жінка, яка сидить вдома з дитиною, має багато вільного часу"

"Моє повсякдення сильно змінилося. Морально я не був до цього готовий. Немовлята живуть циклами. Коли дитина спить, їй потрібні тиша та спокій. Коли не спить, цілковито потребує твоєї уваги. Її треба вчасно погодувати. Їй треба вчасно змінити підгузки. 24/7 ти присвячуєш догляду за малюком, – ділиться досвідом самостійного батьківства киянин. – Виникає проблема – як упорядкувати свій день так, щоб встигнути зайнятися ще й власними справами? Ми привезли з окупованих територій бабусю, маму моєї дружини. Зараз вона проживає з нами й частково розділила зі мною навантаження. Це полегшило мені життя і вивільнило трохи часу, щоб я, крім виконання батьківських обов'язків, міг зайнятися ще своєю роботою (попри відпустку, я беру активну участь у факультетському житті. Паралельно перекладаю книгу). Проте інколи, коли в обід бабуся йде гуляти з внуком і мені вдається нарешті сісти за ноутбук, почуваюся настільки втомленим, що бажання тільки одне – лягти поспати. Піклування про дитину – це повноцінна робота, яка вимагає значних фізичних та емоційних зусиль. Водночас щоб її виконувати, не потрібно мати якихось особливих навичок. З цим може впоратися будь-яка людина незалежно від гендерної приналежності. Єдина складність полягає в тому, що чоловіки не можуть годувати грудьми".

Міф 2. "Одна дитина – не 5-6, як мали наші прабабусі, тож сучасні матері не мають від чого втомлюватися"

"Такі закиди – результат непоінформованості й навіть до певної міри невігластва. Не треба ставати батьком чи матір’ю, аби зрозуміти, що догляд за дитиною – важка праця, – каже Артемій. – Існує об’єктивна історична тенденція до скорочення народжуваності. Її ще називають "демографічним переходом". Великі постіндустріальні міста й стиль життя їхніх мешканців не сприяють багатодітності. Насправді ж 5-6 чи навіть 10 дітей у сім’ї – це історична аномалія, яка сто років тому стала можливою для наших прабабусь завдяки поєднанню старих соціальних практик та новітньої медицини. До того високою була не тільки народжуваність, а й дитяча та материнська смертність. Сьогодні дітей у пересічній сім’ї справді менше, але сучасні батьки більш уважно й відповідально ставляться до процесу виховання. Забезпечити дитину всім необхідним, підтримувати здоров’я, дати освіту, сприяти розвитку та самореалізації… Це не так, що ти щось там посіяв у полі й воно собі виросло. Виховання потребує регулярних зусиль. Як каже українська соціологиня Олена Стрельник, "турбота – це робота".

Міф 3. "Є завдання, з якими краще впорається мама. Наприклад, ті, які стосуються здоров'я"

"Патріархальні упередження формують те, що ми, соціологи, називаємо "фоновими очікуваннями", – пояснює науковець. – Коли я зайшов у кабінет до нашої сімейної лікарки, то перше, що вона сказала: "О, я бачу, що це ВИ сьогодні черговий по догляду за дитиною!". З одного боку, це був схвальний коментар. З іншого, ці слова означали, що якщо ти чоловік, то можеш прийти з дитиною у поліклініку лише за виняткових обставин, і це означає, що ти дуже відповідальний батько. Це нагадує ситуацію, коли людину з фізичними обмеженнями хвалять і підбадьорюють після виконання якоїсь звичайної фізичної дії: "Молодець, так тримати!". Нерідко тато – це, так би мовити, людина зі соціальними обмеженнями, яку хвалять за звичайнісінькі речі. Жінка натомість не отримує схвальних відгуків. Фонові очікування вказують, що саме вона повинна займатися подібними речами: бігати по поліклініках, міряти дитині температуру, капати їй носика й обрізати нігтики. Наш син ще зовсім крихітний. Але я усвідомлюю, що коли ми будемо приходити з ним на майданчик, де я буду єдиний батько серед купи матерів, на мене кидатимуть здивовані й, можливо навіть, осудливі чи іронічні погляди".

Міф 4. "Якщо матір швидко вийшла на роботу, значить, не сумує за своєю дитиною. Мама-зозуля. Кар'єра для неї важливіша"

"Моя дружина з таким упередженням не зіштовхувалася. Їй пощастило, адже вона працює в середовищі освічених людей, які погоджуються з тим, що жінка має право на професійну самореалізацію, і їх не дивує, що вона може взяти на себе фінансове забезпечення сім'ї, якщо обох партнерів задовольняє такий розподіл сімейних обов'язків. На жаль, це не всюди так і дурниці про "маму-зозулю" жінкам подекуди доводиться чути. Відповідальність за сім’ю буває різною, головне – взаємоповага та інтереси родини", – каже киянин.

Міф 5. "Не чоловіча це справа – займатися домашньою роботою"

"Робочий день моєї дружини починається о 10:00. Зазвичай це вона не стулює вночі очей, але інколи за сином о цю пору доби доглядаю я, коли дружині потрібно мати свіжу голову зранку. Приготування їжі – також моя парафія. Люблю куховарити, – зізнається Артемій. – Ще до народження сина сніданки, обіди й вечері готував переважно я. Тож коли дружина повертається з роботи, на неї зазвичай чекає вечеря. Так само часто готую для неї зранку, щоб вона мала що з'їсти на роботі. Її мама переїхала до нас із цуценям, тому у квартирі треба регулярно прибирати: збирати шерсть, витирати пилюку, пилотяжити. Ось із таких невеличких побутових завдань й складається мій день. Поміж цим доводиться знаходити час також на свою роботу. Хатня робота – це переважно саме фізична робота, і в цьому сенсі вона чудово пасує чоловікам".

"Я готовий до критичних реплік у свій бік: мовляв, замість того, щоб йти воювати, здоровий мужик відсиджується в хаті"

"Звик жити з думкою, що життя сповнене неоднозначних ситуацій. Звісно, я не відчуваю моральної правоти в тому, що не перебуваю на фронті. Є багато жінок – військових, медикинь, волонтерок, які щодня ризикують своїм життям, щоб наблизити нашу перемогу. Я в амбівалентній позиції. З формальної точки зору мене не могли б мобілізувати, бо я викладач, а викладачі під мобілізацію на цей момент не підпадають. З іншого боку, зараз не викладаю, бо перебуваю у відпустці по догляду за дитиною, хоч де-юре залишаюся на посаді. Проте в мене немає відчуття, що займаюся чимсь неправильним, – каже співрозмовник "Еспресо.Захід". – Я виконую корисну роботу. Перебуваю в тому місці, де маю бути. Однак питання соціальної справедливості нікуди не зникає. Мобілізація – це складна бюрократична процедура, а в державній бюрократії неможливо досягти абсолютної справедливості. Формальні критерії ніколи не будуть справедливими щодо всіх. Уже можна простежити з настроїв у суспільстві, що до людей, які надміру патріотично поводяться у публічному просторі, але безпосередньо у збройних силах не служать, формується скептичне ставлення. Особисто мене ніхто не засуджував, але відчуваю, що можу стати об'єктом такої критики. Частково це буде виправданим".

Жодній з країн досі не вдалося досягти абсолютної гендерної рівності

"У соціології є багато досліджень, які засвідчують, що попри позитивний досвід країн, де питання гендерної рівності перебуває на значно кращому рівні, ніж у нас, досягти справжньої рівності можливостей для чоловіків і жінок не вдалося. Працювати з цим можна, мабуть, нескінченно. З іншого боку, бачимо в Україні багато позитивних тенденцій у цьому плані: і на рівні громадських та законодавчих ініціатив, і на рівні змін у масовій свідомості, – зауважує дослідник. – Якщо в процесі виходу з кризи ми будемо орієнтуватися на європейські країни (наразі це безальтернативно), потреба в досягненні гендерного балансу все глибше й глибше проникатиме в тканину нашого соціального життя. Я не бачу тенденцій, щоб в українському суспільстві почали раптом домінувати ультраконсервативні погляди. Змінюватимуться покоління. Приміром, наше більш прогресивне, ніж покоління наших батьків, і по-іншому ставиться до всіх цих питань. Наші діти за замовчуванням отримають цей досвід. Їм нічого не треба буде пояснювати. Для них це буде само собою зрозумілим".

Розмовляла Наталія Гелий

Усі фото надав редакції Артемій Дейнека

• На відміну від України, в розвинутих країнах ЄС відпустка по догляду за дитиною триває менш ніж пів року, а в дитсадках, так само як у нас, вкрай складно знайти місце. Своїми спостереженнями з "Еспресо.Захід" поділилися три українки, які переїхали на постійне місце проживання в ці країни

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.