"Усе буде Париж!" – дозвольте собі  романтики з французьким шармом. Блог Лесі Кічури

Бувають у мене моменти, коли переходжу всі зрозумілі межі очікування читання нової книги, і мій фетиш до друкованого слова перетворюється на маніакальне захоплення та нетерплячку. Я не можу спокійно спати, їсти, дивитися кінострічки чи вирушати у мандри.

Бувають жінки, що не можуть прожити без нової сукні чи пари взуття, а я не проживу без нової книги. Погодьтеся, моєму чоловікові поталанило: покупка книги все ж таки економніше відображається на сімейному бюджеті, як-не-як.

Тому Париж мене чекав і полонив. Я знала, що мушу мати роман, який є і путівником, і гастрономічним вказівником, і має в собі романтичну лінію. А ще він оповідає про розбиту життєвими перипетіями жінку, котра врешті мусить зібратися докупи і сміливо крокувати назустріч своєму майбутньому.

Загалом книга Анни Бугаєвої "Усе буде Париж" стала моїм найбільшим книжковим очікуванням літа. Три тижні поспіль я ніяк не могла дістатися міста, аби вхопити її до рук із полиці у книгарні. Звісно, я завчасно потелефонувала в декілька книжкових крамниць і точно знала, де вона є у продажу і скільки коштує. Забронювала один примірник на своє ім’я на декілька годин. Ви здивовані?! А я часто так роблю, коли розумію, що у книгарні може бути єдиний примірник і його куплять за 5 хвилин до мого візиту. Таке, на  жаль, у мене також було. 

Якби мене запитали, якою ззовні має бути ідеальна книга – я просто принесла б цей примірник, бо він саме такий – без зачіпки. Верстка, папір, міжрядковий інтервал, кегль (букви без зарубок) – це краса та насолода для очей. Тож не дивно, що я проковтнула роман за однісінький вечір до ранку (на годиннику була 02:36).

Варто відзначити, що прошита та проклеєна книга просто чудово. Тож якщо деякі романи доводиться обережно розгортати посередині сторінок, щоб усенькі аркуші не розсипалися, неначе конфеті, тут – розгортаєш на будь-якій сторінці, і абзаци оповіді рівнесенько лягають ліворуч та праворуч, немов розстелений сувій полотна.

Малюнки й ілюстрації всередині книги – просто неймовірні і дуже до теми. Оце стильове поєднання жовтої барви із сіро-чорними відтінками – це щось. Відтак окрема вдячність за окрасу цієї книги Юлії Цвєтковій.

Щодо авторки, то Анні Бугаєвій варто сказати респект за чудово вплетені у канву оповіді туристичні цікавинки Парижа та гастрономічні описи.

Коли прибуду до міста вдруге (моя перша мандрівка відбулася восени 2005 року), то знатиму, що неодмінно варто пройтися бульваром Сен-Жермен до Нотр-Дам де Парі, відтак потрапити на о. Сен-Луї та скуштувати неймовірного морозива Аморіно. Потім слід дістатися до площі Вогезів – найдавнішої площі міста, яка має просто фантастичну атмосферу. Звідти дістатися до Монмартру. 

Не знаю, що мене полонило більше – місто моїх мрій, оповідки про устриці та круасани з вершковим маслом та полуничним варенням, туристичні місця Парижа чи сама сюжетна лінії книги – але загалом цей вечір я почувалася трішки Одрі Тоту (бо щастунка!) з славнозвісної кінострічки "Амелі". І навіть цей відгук я зараз пишу під пісенний супровід саундтреків із цього фільму, бо мандрівка Парижем чи навіть оповідь про нього неодмінно вимагає особливого настрою, музики та шарму.

До речі, я також неодмінно знайду будинок на Труа Фрер, 56 – "на розі якого була розташована та сама овочева крамниця з фільму".

І хоч я не виписала з цієї книги жодного цікавого слова (я ще та читачка, в мене для цікавих слів і зворотів заведений спеціальний блокнот, який веду роками), зате ця книга подарувала мені дуже багато веселих асоціацій. Вони неодмінно дають читачеві відчуття присутності на паризькій вулиці, у мішленівському ресторані чи на Марсовому полі, тож заплющуючи очі, так і хочеться почути: "Bonjour, Madame"…

Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.