У Львові у сквері Романа Іваничука зайшлося про щастя не зазнати зради

Про це інформує Еспресо.Захід

У переддень Зелених свят у Львові на стику вулиць Миколи Лисенка, Просвіти й Тараса Бобанича "Хаммера" урочисто відкрили сквер імені видатного львів’янина, письменника, знаменитого історичного романіста Романа Іваничука. Уродженець Гуцульщини, загально визнаний метр сучасної української літератури, свого роду революціонер у площині історичної прози, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України, один із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка та Народного Руху України, народний депутат України І-го скликання Роман Іваничук був невіддільним від образу Львова, де пережив і радісні, і тривожні моменти.  З його відходом на 87-му році життя у вересні 2016 року не стало не тільки талановитого, працелюбного і дуже плідного письменника, а й активного громадського діяча, глибокої і дуже цікавої особистості, чар якої тих, хто до неї дотикався, триматиме ще довго.

"Це дуже символічно, що саме цей сквер отримав татове ім’я, - говорю з донькою письменника, відомою перекладачкою художньої літератури  з німецької, норвезької та шведської мов Наталкою Іваничук. - Бо це улюблений татів сквер – він тут часто гуляв, із задоволенням сюди приходив посидіти, а біля пам’ятника Просвіті неодноразово якщо не сам щось організовував, то був учасником значимих подій. У ці дні  я часто про нього згадую. 27 травня йому могло би виповнитися 94 роки… Хоч і я вже не юна, та мені його дуже бракує… Не сниться мені, та й мама не сниться… Або сняться, та на ранок я нічого не пам’ятаю… Але окремих татових життєвих настанов дотримуюсь неухильно. Як ось бути порядним чи інших. Єдине, що мені не виходить – давати другий шанс людям, з якими дружила, але які здійснили якийсь принциповий переступ. Тато від дитинства повторював мені: "Якщо в тебе  з товаришкою чи другом виникли розбіжності, не рубай відразу - дай другий шанс. Я би, може,  дала, але просто не можу через себе переступити… Тато, до речі, теж не переступав. І вмів бути відданим чудовим другом…"

Мені поталанило упродовж десятиліть неодноразово спілкуватися з Романом Іваничуком, записати з ним низку цікавезних розмов. Говорили, звісна річ, ми і про дружбу. Вашій увазі – голос письменника, який постійно брався за теми чи особистостей, знецінених чи заборонених в радянській дійстності (чим змушував читача  думати) і його міркування на цю тему

Вважають, що долю людини значною мірою зумовлює її характер. Ваш характер якось позначився на долі?

Я доступний чоловік, товариський, трохи сердитий, вимогливий, примхливий і часом дратівливий, особливо на фальш. Потоваришувати зі мною не так легко, але якщо вже знайшов товариша, то це – навіки. Маю таких друзів ще з молодості – Кудлик, Безпалків, Ніна Бічуя... Мої друзі – це мої однодумці, на них завжди можу спертися, як і вони на мене. Й немає цьому кінця, хіба була би зрада. Але я не зазнав зради серед товаришів. Якби їх раптом не стало, то навіть не знаю, як би мав далі жити, що робити, до кого вийти з хати, щоб поділитися радощами, турботами, горем. І то, власне, мій характер – прив’язаність до товариства. І за це мене люблять, терплять мої примхи, часом сварливість. Бо знають – ніколи їх не зраджу. Ні-ко-ли.

В одному зі своїх романів Сомерсет Моем порівняв давніх друзів зі старими трамваями, які від зупинки до зупинки рухаються по колу і вже не здатні чимось здивувати один одного . Друзі вас чимось дивують?

Можна розповісти дотепний анекдот, і цим уже бути не лише цікавим, а й новим. Я давно знаю актора-"заньківчанина" Юрка Брилинського, але щоразу, як зустріну його, маю велику радість. Він завжди чимось дивує – або своїм розумом, або начитаністю, або майстерністю, або добротою. А коли людина одноманітна – вона сіра. А сіре – воно і є сіре: ненависті не викликає, але теплі почуття до такої людини згасають.

Легко бути вашим другом?

Якщо мені щось не подобається, й те "щось" є засадою людини, ми з нею або ніколи не будемо товаришами, або наші шляхи розійдуться. Недавно я захопився одним письменником із Івано-Франківська, дуже його цінував, а він узявся писати бздури на межі з порнографією, тому нині він мене вже не цікавить.

Справедливо вважають, що найлегше було першим письменникам: що б вони не запропонували – все було дивом. Потім глобальні теми роздрібнили настільки, що призвели до знечулення читача. То, може, той чоловік у такий спосіб просто спробував бути новим?

Бруд – це не та стежка, де варто шукати новизни… Щоб вийти заміж, жінка має виставити на "людський базар" свій розум, зовнішність, елегантність. Так і письменник повинен показати себе чимось дуже цікавим, красивим, мудрим. І тоді він інтригуватиме. Як жінка не може щонеділі йти до церкви в одному й тому ж одязі, так і письменник має працювати над тим, аби наступний твір не був схожим на попередній. Звичайно, він повинен засвідчувати, що то писала одна й та ж рука, але читач має побачити, що тут інша композиція, або задум, або форма. Тоді будеш цікавим і новим до смерті. Коли тільки починав писати, цю пораду дала мені Ніна Бічуя, і тої засади я тримаюся, як можу. Треба шукати власного стилю в письменстві, але щоб ти був не схожим не лише на інших, а й на себе.