У Львові представили повну версію фільму "Чубай. Говорити знову"

Про це інформує "Еспресо.Захід"

Передпрем'єрний показ  стрічки, яку вже незабаром демонструватимуть у кінотеатрах і коротку версію якої дещо раніше побачили глядачі телеканалу "Еспресо", зібрав повен кінозал глядачів. Адже мова не тільки про геніального земляка, а про, за словами  Івана Дзюби, "одну із найзвабливіших і найзворушливіших легенд українського безчасся 70-80-х років ХХ століття".

Читайте також: "Хочемо показати поетів і письменників як звичайних людей", – Соломія Чубай

Фільм, ініційований донькою Грицька Чубая, музиканткою та співачкою Соломією Чубай, режисер і продюсер Михайло Крупієвський і художник-постановник Олексій Хорошко втілили на стику жанрів документального кіно та телевистави, дія якої розгортається у декораціях Чубаєвої майстерні-підвалу. Це заповнене книгами місце свого часу вносило в атмосферу радянського Львова дух модерної Європи, розсувало обрії,  знищувало кордони, дозволяло стати такими, якими знаємо їх сьогодні, багатьом знаковим нині  для культури іменам. А в певний період  Чубаєвого життя стало для нього місцем самоізоляції, самовигнання та величезних внутрішніх мук.

Романтичний хлопчина з Рівненщини з шовковою хустинкою на шиї, (що прибув до Львова і став для свого покоління майже гуру, до якого дослухалися, яким захоплювалися, на якого орієнтувалися і про якого в кінострічці так тепло, без непотрібного пафосу веде мову вже сучасний поет, знаковий для сучасників – Сергій Жадан) раптом постає перед публікою зі своїми болями і страхами, відчаєм і надломленістю. Тим, що, як правило, ховають від стороннього ока за сімома замками, і про що детально можуть знати хіба найближчі. Та й то не все.

Фільм тримає, ворохобить, проймає. Спогади про Грицька Чубая не лише його  родини (дружини Галини та дітей Тараса й Соломії), а й Віктора Морозова, Валерія Шаленка, Юрія Брилинського, Ігоря Калинця, Василя Герасим’юка, Миколи Рябчука, Катерини Немирі, Ореста Яворського, Романа Кіся, Романа Готри, Богдана Стельмаха, Влодка Кауфмана, Йосипа Іванкевича, Святослава Максимчука, Юрія Винничука, Мирослава Греділя (знаних людей для свого покоління), спроба осмислити й поглянути на все з відстані досвіду та часу, де  замисленість та мовчання не менш красномовні за слова – це не просто спогади про людину. Це також про багато інших українських родин, що пройшли через більше чи менше пекло каральної системи. Про те, яким підступним і багатоликим може бути зло. Про крихкість людської душі, про потребу розуміння та вирозуміння, про осуд і прощення, про багато інших речей, відчитуючи які, глядач прокладає також  містки і до себе та до своїх близьких.

"Для мене дуже важливо, щоб Грицько Чубай не був пам’ятником, а живою людиною зі своїми звичками, вподобаннями, настроями і слабкостями", – наголошувала Соломія Чубай, ще коли робота над фільмом тільки починалася. Це однозначно вдалося. 

І вдалося не тільки це, а значно більше, де головне – небайдужість. Попри те, що "світ – вертеп… і щонайважче – в ньому залишатися собою".

Ярина Коваль

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.