У Львові науковець розповіла про недитячі досвіди виживання в роки Голодомору

Історикиня, кандидатка історичних наук, докторантка кафедри історії Університету Квінс (Канада), співредакторка платформи H-Ukraine Ірина Скубій проаналізувала дитячі практики виживання під час Голодомору, які давали їм можливість рятувати себе та свої родини під час онлайн-лекції "(Не)дитячі досвіди виживання в роки Голодомору". Лекція відбулася у межах проєкту "Втрачене дитинство", передає "Еспресо.Захід".

Науковець дослідила, що серед жертв голоду 1932-1933 років чи не найбільше було дітей. Можливості їхнього виживання залежали не в останню чергу від віку та індивідуальних здібностей. Історикиня каже, що не треба сприймати дітей як безвільних жертв трагедії і перейти до представлення широкого спектру їхнього досвіду.

Під час голоду діти, які працювали в їдальнях підприємств, швидко зрозуміли, що відходи після приготування їжі можна збирати та приносити додому для своєї голодуючої родини. Таня Гудз, 9-річна дівчинка під час голоду, згадувала, як вона просила жінку, з якою працювала на кухні, збирати для неї всі залишки продуктів: "Коли ви готуєте їжу, збирайте всі залишки і складайте їх разом і в суботу, коли я піду до матері і батька, я віднесу їх додому". А інша дівчинка здала материні прикраси, щоб дожити до жнив. "Котів і собак з'їли ще на початку, щоб якось протриматись", - з гіркотою згадує один хлопчик.

Фахівчиня розглядає, які матеріальні об’єкти та природні ресурси стали важливими для виживання дітей, і як їх досліджувати, як екстремальні умови колективізації, розкуркулення та голоду впливали на зв’язок дитини з навколишнім середовищим, які альтернативні простори були "винайдені" дітьми, і де вони рятувалися.

"Різноманітність світу української природи давала дітям можливість діставати їстівні ресурси, які ставали важливим джерелом виживання. Сприятливе географічне розташування, у тому числі проживання поблизу водойми, річки або ставка, давало можливість займатися рибним промислом та залишатися живими завдяки споживанню риби та інших водних тварин. Семирічний хлопчик, Федір Коваленко, згадував: "риба… врятувала мою сім’ю… і мене від голодної смерті". Йому вдалося вижити завдяки тому, що його батько ловив рибу, а потім продавав її адміністрації місцевого заводу. Діти також згадують, що під час голоду вони їли диких птахів, переважно горобців, жаб, хом’яків. Федір Коваленко, пригадував, як шукав яйця птахів та полював на пташенят, ворон та горобців, коли був у ватагі хлопців. Респонденти пригадували, що вони знаходили у мишачих норах по 20-30 зернин і цей крихітний запас їжі був для них можливістю хоча б щось пожувати протягом дня. Така вимушена "співпраця" дітей та природи давала можливість отримувати рятівні ресурси для виживання не тільки дітям, а й їхнім родинам", - пояснює фахівчиня.

Проєкт "Втрачене дитинство" підтримує Європейський Союз за програмою House of Europe. Проєкт Музей втілює спільно з Paměť národa.

Переглянути лекцію можна тут.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку