Цифрові чи паперові – як ви зберігаєте фотоспогади?

Мою подругу нещодавно пограбували. Винесли дорогу техніку, вінтажні меблі, родинні прикраси (їм би позаздрила сама королева Англії) і навіть сейф із стіни вирізали (крадії – ще ті фахівці, як виявилося). Проте найбільшого розпачу їй завдало зникнення старенького ноутбука, на якому вона роками зберігала архів світлин своїх дітей від народження і до сьогодні. Тож, коли усвідомила, що син (13 років) і донька (22 роки) не мають жодної знимки – з народження, хрестин, причастя, святкування Різдва чи Великодня – безперервно плакала 3 дні…

Врешті вона написала оголошення у всіх групах в соцмережах: обіцяла чималу винагорода за флешку зі світлинами чи диск із скопійованим матеріалом. На жаль, ніхто не відгукнувся.

Цей випадок мене направду приголомшив… Бо зізнаюся, я з котрогось часу теж перестала друкувати фото. Мій син, котрому днями виповниться 16 років має свій перший і, на жаль, єдиний альбом зі світлинами першого року життя. А далі його знимки осіли то в одній, то в іншій папці, то на старому, то на новому комп’ютері. Доня, котрій 13 років, має поодинокі світлини з відпусток та святкувань. А от малюк з усмішками на сотнях світлин, якому минає 11-й місяць – живе винятково в галереях наших гаджетів.

Уявити, що вмить усе це зникає – страшно і… дуже розпачливо…

Тож після цієї історії з сімейного бюджету я вже виділила окрему графу на друкування фотографій – щомісячно бодай по декілька десятків, бо якщо взятися за все відразу – то сума назбирається наче за лакшері путівку до Єгипту.

Але зробити це конче необхідно. Бо друковані фото володіють тією магією, що й паперові листи. У них є своя енергетика, яка не притаманна зображенням на флешці чи диску.

Ану, пригадайте свої емоції, коли ви переглядали чорно-білі світлини своїх бабусь та дідусів, зазирали на зворот і читали – рік, місце, подію кожної знимки? Пам’ятаєте? У такі миті мороз біжить поза спиною, хіба ж ні?!

Бо ж маленький файлик, збережений у сотій папці електронного носія, ніяк не може з цим зрівнятися.

Зізнайтеся щиро, як ви зберігаєте родинні архіви світлин? І чи траплялися у вас халепи (зникли файли, зламався комп’ютер, загубилася флешка)?

А може ви навпаки – належите до тих щастунчиків, хто на полиці за склом зберігає десяток альбомів із підписами до кожної світлини?

Про авторку: Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.