Це стратегія Кім Чен Ина – для того, щоб з ним розмовляли, запускає в білий світ ракети, – Дмитро Орєшкін про Путіна

Розмова Антіна Борковського з російським вченим та публіцистом Дмитром Орєшкіним у "Студії Захід" на Еспресо.

Владислав Сурков написав статтю, де обґрунтував вимогу обов’язкового розширення імперії задля подолання внутрішньої ентропії. І воно би наче нічого, - написав Сурков ту чи іншу статтю. Якби вона не була підкріплена не просто концентрацією військ, а недвозначним сигналом з боку Патрушева, який заявив, що в Україні ось-ось може спалахнути.

Однаково смішно і однаково небезпечно виглядають висловлювання що пана Суркова, що пана Патрушева. Різниця у тому, що Сурков нібито претендує на інтелектуальну позицію, а Патрушев ось так прямо, мовляв "от зараз, вже-вже в Україні спалахне, частина населення на межі бідності, і мільйони біженців втікатимуть". А куди? В Росію, звісно. Проте це настільки далеке від дійсності, що доводиться констатувати певне божевілля і на персональному рівні, і система виглядає божевільною. Цікавішим, оскільки інтелектуальнішим, однак так само безумним є текст Суркова. Ось його варто було б розібрати. Це все геополітика 19 століття. Геополітика майданів. Зараз вся світова наука перейшла на поняття геополітики потоків: потоків біженців, потоків сировини, потоків фінансів, потоків інформації. Для того, щоб посилювати свій вплив, зовсім не треба контролювати територію. Наприклад, всі російські сировинні ресурси ніхто не збирається завойовувати з тієї простої причини, що їх завжди можна купити за той самий зелений нарізаний папір, що її наша пропаганда, і пан Сурков, називають ірраціональними сюрреалістичними навіть не грошима, а Бог знає чим. Оцей зелений папір, на їхній погляд, щось сюрреалістичне. Насправді це дуже серйозний фінансовий світовий інструмент. Я думаю, що пан Сурков свої трудові заощадження тримає не в рублях, а саме в зелених нарізаних купюрах.    

Але в мене таке враження, що Сурков виступав певним комісаром "руского міра" з метою підтримати ті чи інші ідеологеми в російському генштабі, пояснюючи, умовно кажучи, на пальцях – якщо ми не будемо розширюватися, то імперії кирдик. Єдине, що він, схоже, забув про історію 1914 року, коли напевно теж знаходилися апологети розширення імперії і в такий спосіб зміцнення її, а інструментом цього було що – певна невелика війна. Усе почалося на Балканах, і ми знаємо, як закінчили три імперії – Австро-Угорська, Германська і, відповідно, Російська.

У Росії були часи, коли вона не розширювалася, а звужувалася. Причому з доброї волі. 1867 рік – продаж Аляски. Це пряме протиріччя теорії Суркова. Росія свої територіальні межі тоді скорочувала. І правильно робила, тому що імператору Олександру ІІ потрібні були гроші для проведення реформ після кримської поразки 1855-1856 років. Необхідні були 15 мільйонів рублів золотом в рік. Аляска коштувала 7 мільйонів рублів. Саме той період, коли Росія відмовилася від експансії і зайнялася розвитком внутрішніх територій, тобто від експансивного розвитку перейшла до інтенсивного, супроводжувався величезними здобутками в сфері технології та економіки, виробничих потужностей, індустріалізації, темпи росту промисловості були приблизно 10% на рік, і це впродовж багатьох років. А от в 1917 році відбулася експансія елементарного варварства, тієї самої ентропії, яку абсолютно неправильно розуміє Сурков. І в результаті цього ми отримали столітню деградацію. А Сурков тут "збиває піну" і розповідає, що на нас чекає експансія. Куди, в які місця, де на тебе чекають, Владиславе Юрійовичу?! Про що ти розказуєш! Ти би краще історію вивчав. Ентропія росте під керівництвом Кім Чен Ина, Лукашенка, все більше і більше під керівництвом Путіна. Якби Сурков займався реальними дослідженнями реальних життєвих ситуацій, то він би це бачив. Але він займається пропагандою.  

Читайте також: "Кремль зупиниться за умови загрози безпеці російських чиновників у Європі", – російський політолог Марк Фейгін

Сурков писав це не сам для себе, і навіть не для того, щоб сподобатися чи нагадати про себе Путіну. Думаю, що він просто озвучує певний тренд. І цей тренд називається примушуванням України до реалізації тих чи інших кремлівських планів. А якщо ні – вони починають погрожувати війною.

На моє глибоке переконання, у Путіна немає достатньої кількості можливостей і ресурсів для того, щоб наскочити на Україну. І він це чудово знає. Є декілька простих причин. По-перше, це не буде маленька переможна війна, бо в України вже інша армія, де суттєво зменшена роль агентів впливу ФСБ, які були доволі впливові в 2014 році, коли сталася кримська епопея. По-друге, в України зовсім інше озброєння. По-третє, до Росії зараз зовсім інше ставлення у світі, і якщо вона нападе, то весь світ буде обурений. Це не означає, що він почне воювати, проте це означає, що в Україну потечуть ріки зброї, а, можливо, і добровольців, наприклад з тієї ж Канади. По-четверте, що головне – Путін розуміє, що він слабший, ніж Захід. Тому він ніколи не робить того, чого від нього очікують. От коли він відтяпав Крим, ніхто ж собі припустити не міг, що він так просто плюне на Будапештський меморандум і нагло введе туди своїх "зелених чоловічків". Це було настільки протиприродно після воєнного миру, що і світ, і Україна не були до цього готові. А зараз вони готові. Тому Володимира Володимировича там зустрінуть, і він це знає. Тому всі танці з шаблями під музику Хачатуряна (Сальвадор Далі називав цю музику "оскаженілий шашлик"), поки пан Шойгу там танцює, це суто пропагандистська акція, акція, яка покликана налякати, закликати людей на Заході дослухатися до Путіна, це певною мірою створення переговорної позиції для того, щоб погрозами змусити Захід піти на поступки і, наприклад, вирішити проблему з Північним потоком-2. Жорстка позиція Заходу, західних служб, мовляв, готується напад – це дуже вдала і симетрична відповідь путінській пропаганді. Вони розуміють, що це пропаганда, але вони також розуміють, що на неї треба відповідати саме так. Вони відповіли жорстко. І що ми бачимо? Рубль впав на 5%. На тлі зростаючої ціни на нафту і газ російські акції обвалилися на 15 мільярдів доларів за один день. Тобто насправді Захід відповів асиметрично – вдарив по рублю, по найбільш болючому для Путіна місцю. І всі ці сєчєнови та інші товариші отримали абсолютно чіткий сигнал, що буде з їхніми заощадженнями, їхніми грошима, якщо справді розпочнеться війна. Ось така жорстка відповідь Заходу, що так, можливий напад, призвела до паніки на світових ринках, і російські індекси провалилися. Ось це зрозуміла відповідь з боку Заходу. Я не думаю,що західні аналітики серйозно занепокоєні з приводу військової загрози. Але вони відповіли так, що російській економіці мало не здалося.  

Тут є така своя специфіка. Путін, звісно, чогось вимагає для себе. Думаю, що, крім Північного потоку-2, є ще певний перелік. І він насправді, і ви правильно відзначили, веде великий геополітичний діалог якщо не з Заходом, то з дзеркалом. Тобто він озвучує перед дзеркалом свої вимоги, до прикладу "визнайте мене найпотужнішою імперією", "посадіть мене за стіл великих геополітичних торгів" і так далі, бо інакше я "пульну".

Це стратегія Кім Чен Ина – для того, щоб з ним розмовляли, запускає в білий світ, як у копієчку, ракети. Це стратегія Куби, це стратегія бацьки Білорусі. Це стратегія тупикового лузера у широкому геополітичному сенсі. Побоюватися треба, як і будь-якої людини з томагавком, який вліз у тролейбус і може когось зачепити. Побоюватися треба – боятися ні. У Путіна кишка тонка напасти на НАТОвські території або на території, на які поширюється вплив НАТО. Тож, звісно, він буде робити страшне обличчя, гратиме м’язами, посилатиме Шойгу, танки, ще щось в надії, що його налякаються. А йому у відповідь роблять приблизно те саме, що й Лукашенкові з його мігрантами. Але якщо говорити про Лукашенка, то, по суті, бацька просто випереджає Путіна за ступенем безумства і пішов значно далі за ступенем деградації.   

Читайте також: Дмітрій Орєшкін: Є відчуття часів пізнього Сталіна, коли той вступив у тісні відносини з ворогом на прізвище Альцгеймер

Лукашенко виконує певну функцію при Путіні. Свого часу таку функцію міг виконувати той чи інший сателіт. Лукашенко де-факто є торпедою, яка в разі чого може бути скерована в бік України. І Лукашенко як "легітимний" диктатор може, наприклад, оголосити військовий стан і розіграти ту чи іншу провокацію від себе. 

Так. Якщо, припустимо, Путін намагається створити кризу біля кордонів України за допомогою танків, то Лукашенко відпрацьовує іншу технологію – намагається створити кризу за допомогою мігрантів.

А танки підтягнуться.

Тут доволі складно обговорювати питання про те, сам він це задумав чи його в Кремлі навчили. Зрозуміло, що без кремлівської підтримки Лукашенко взагалі не міг би існувати. І, звісно, він не міг би проводити цю операцію з мігрантами. Собі він нагадив само собою, йому втрачати нічого. Але ще при цьому він погрожує, мовляв, "я вам газ відімкну" – і відімкнув на три дні. Нафту, відгалуження нафтопроводу "Дружба". На Заході це сприйняли як очевидний прояв того, що нафто- і газопроводи є не інструментом бізнесу, як про це заявляють у Москві, а інструментом геополітичного тиску. І, відповідно, все менше симпатії буде викликати Північний потік-2. Тож у Кремлі не так уже й радіють цим лукашенківським випадам. У Кремлі йому доволі чітко сказали, що "ти, батечку, грай краном, який у тебе в штанях, а чужих кранів не чіпай". Газові труби – це власність "Газпрому". І Лукашенко швиденько втягнув язика. Але загалом, якщо грубо говорити, бацька мав намір серйозно підгадити Польщі. Він підійшов до польського кордону, осів там, накопичив собі там достатню кількість продуктів життєдіяльності, а тут з-за паркану вийшла польська ключниця Агнєшка і заїхала йому по вусатій сраці кропивою. Бацька був змушений у прискореному темпі піднятися з колін і поніс всі ці "продукти", які він хотів залишити біля кордону, до себе. Що він тепер буде робити з цими мігрантами, як він буде з ними розбиратися – це його проблема. 

Можливо, він хоче це зробити нашою проблемою? Адже ми розуміємо, що в цій рольовій грі Лукашенко зараз виконує роль українських тимчасово окупованих територій – Донецької і Луганської областей. У разі чогось Путін каже: "Це не я, ви розмовляйте з Лукашенком". І репетиція була – "розмовляйте з Лукашенком, пані Меркель". Що вона і зробила.

Я б не переоцінював того, що пані Меркель зателефонувала Лукашенкові.  Якщо ви уважно дивилися інтерв’ю ВВС, яке дав Олександр Лукашенко, він там з великими труднощами відповідав на запитання про те, як його іменувала Меркель – пан президент чи просто "гер" Лукашенко.  Я не бачу тут великого політичного успіху пана Лукашенка. На відміну від багатьох інших політологів. Я бачу  тут ситуацію, що сильно нагадує ту, коли прем’єр Російської Федерації Віктор Черномирдін, добре відомий українцям, перемовлявся з паном Басаєвим під час захоплення лікарні в Будьоновську. Чи підвищив статус Басаєва в такий спосіб Черномирдін? На мою думку, ні. Мені видається тоді це була просто функціональна необхідність гуманітарного права для того, щоб вирішити проблему з заручниками. Ніякого успіху для Лукашенка ці перемовини не дали, тому що біженці залишилися в нього, проблема це його, Німеччина в кращому разі надасть  якусь гуманітарну допомогу, і він її пропустить, бо наче ж вони домовились, тож він змушений це робити. А в цілому ніякого прогину перед Лукашенком і Путіним я не спостерігаю. Більше того, я навпаки бачу більш жорстку позицію.  

А в Україну Лукашенко не ломанеться?

Та куди йому! Розумієте, якщо дивитися збоку, то і Путін, і Лукашенко виглядають страшніше, ніж вони є насправді. У Лукашенка взагалі немає ресурсів. Він сидить на щорічних дотаціях, за оцінкою Світового банку, приблизно 10 млрд дол. в рік, враховуючи нафто-газові надбавки, пільгові поставки сировини, зняття мита, до 2015 року, а нині приблизно від 5 до 10 млрд. дол. Без цієї щорічної подачки Лукашенкові нема чим платити своїм силовикам. Він, звісно, теж гуляє там по "буфету", але той "буфет" все бідніший – в нього лише какао з простроченими вершками, а ніяких пиріжків уже не залишилось. Він людина, яка узурпувала владу, він не популярний політик, він сидить на штиках і на допомозі гера Володимира. Він може так сидіти доволі довго. Проте ресурсів, щоб ломанутися до сусідів, мені видається, в нього немає. А от попсувати життя сусідам – цього вдосталь. Тому основна стратегія – доволі мілкотравна: зробити так, що Україні життя медом не здавалося. Нам же постійно розповідають, що в Україні хаос. От зараз, зокрема, Патрушев говорить, що мільйони біженців з України тікають у Росію. Але це все висмоктано навіть не з пальця. Я не знаю, з якого органу це висмоктано, настільки це далеке від реальності, що змушує сумніватися в адекватності аналітичних служб. Ще раз хочу сказати, це так само смішно, як брежнєвське шамкання з приводу побудови комуністичного суспільства в найближчій перспективі. Уже ніхто в це не вірив, і навіть сам Леонід Ілліч покійний. А вони вдають, що вірять. Ну це їхня особиста проблема. Країна йде своїм шляхом.   

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.