Традиції, яким 2 тис. років: чи відновлять видобування солі в Солотвині і що для цього потрібно?

Між швейцарським Лугано та селищем Солотвино на Закарпатті – майже 1500 км. Однак на початку місяця закарпатці з нетерпінням чекали новин зі Швейцарії. Там відбувалася конференція з питань відновлення України. План відновлення України, презентований українським урядом, передбачає фінансування у $750 млрд. Якусь частинку з цих коштів планують використати саме на відновлення солеварних шахт у Солотвині.

"Еспресо.Захід" спробував з'ясувати, в якому стані зараз солевидобувні шахти, наскільки реальним та рентабельним є солотвинський соляний проєкт.

Від мільйона тонн – до нуля

Сіль у цій місцевості видобували ще понад 2 тис. років тому – тут знайдені залишки древньої шахти, римські монети ІІ-І ст. до н.е. У середні віки сіль із ям видобували за допомогою найпростіших інструментів – драбини, відер і мотузки. У XVIII ст., коли землі відійшли до Габсбургів, у Солотвині почали будувати справжні шахти, а в XIX ст. на них уже працювали кількасот працівників.

Після паводків 1995-1996, а згодом 2001 р. тут сталося затоплення копалень, що призвело до утворення карстових провалів. Підприємство, а також відому підземну алергологічну лікарню закрили.

Ідея відновити солевидобувні шахти – не нова. Однак після того, як Україна втратила контроль над головним виробником солі в державі – Артемсіллю – вона стала ще актуальнішою. Селищна рада звернулася до президента та прем’єр-міністра з проханням ухвалити стратегічне рішення та відновити видобуток солі на Солотвинському родовищі, аби Україна не була залежною від імпортної солі.

У 1980-х роках тут щороку видобували по 1 млн. тонн кам'яної солі. Використовували дві шахти. Шахта №8 була побудована ще в 1886 р., загальний об’єм відпрацьованих техногенних пустот на ній сягав 10 млн. кубометрів. Втричі менші пустоти в шахті №9 – її відкрили лише в 1970-х. У 1994-му видобуток становив уже близько пів мільйона тонн, далі – ще менше, каже директор ДП "Солерудліквідація" Олександр Поштук.

"Чому падав видобуток солі? Причин багато. По-перше, до цього часу 8-ма шахта, можливо, й без затоплення була б уже на межі закриття, бо запаси солі там вичерпувались. А от шахта №9, відкрита в 1975 році, мала працювати ще років 150-200. Але, на жаль, її втопили. Чому втопили? Бо не слідкували передовсім за штольнями, що брали на себе левову частку води, яка заходила в шахту. Як наслідок – виникло затоплення, затопило обидві шахти", – згадує Поштук.

Каже: на шахти в 90-х виділяли небагато грошей, тому на укріпленні економили. Має він сумніви і в професійності тогочасного керівництва.

"Хто тільки тут не керував – і вчитель фізкультури, і геолог, і податковий інспектор... Тож якось так сталося, що шахти довели до плачевного стану. Масовий вибух на шахті №9, мабуть, не потрібно було використовувати. Тому що цей струс під землею сприяв створенню додаткових тріщин, якими вода потрапляла в шахту".   

Щодоби – свіже озеро розміром зі стадіон

Затоплення шахт стало справжнім лихом, що й призвело до затоплення шахт, каже керуючий справами виконкому Солотвинської селищної ради Богдан Макусій.

"У зв'язку з повенями 1995-1996 років та 2001 року на Солотвинському родовищі погіршилася гідрогеологічна ситуація. Видобуток солі дуже ускладнився водопритоками в шахти №8 і №9, що супроводжувалося розвитком соляного карсту (перший карстовий провал утворився 1997 р.). Внаслідок аварії наприкінці 2004 року зруйновано армування вентиляційного стовбура шахти №8 та перекрито стовбур на глибині 76 метрів", – розповідає Макусій.

Новіша шахта (№9) припинила видобуток солі на початку 2007 року через руйнування металоконструкцій і збільшення притоку води, а в 2008-му мільйони кубометрів підземних пустот затопило водою. Тоді ж перестало функціонувати відділення алергологічної лікарні, розміщене під землею. 

"Шахту затопило практично миттєво, з неї навіть не встигли витягнути обладнання", – згадує Богдан Макусій. 

За годину в шахту заходило по 500 кубометрів води, за добу – 12000. Це як озеро площею з газон НСК "Олімпійський", висотою в людський зріст.

"Самі уявляєте, яку кількість води доводилося викачувати за добу. Звісно, що не могли впоратись. А з тогочасною економікою навіть знайти насоси, встановити їх та обслуговувати було достатньо складно", – розповідає Олександр Поштук.

Пан Поштук очолив ДП "Солерудліквідація", засноване 2013-го, яке мало ліквідувати наслідки роботи затоплених шахт. Однак після початку війни в 2014-му бюджет підприємства врізали і роботу до кінця воно так і не довело.

"Там – мільйони метрів кубічних пустот. Але чи вони заповнені водою, чи завалені – ми не знаємо. Тому що потрібні були гроші на науково-дослідницькі роботи. Натомість сьогодні бачимо лиш те, що на поверхні, а що під землею – не знаємо, здогадуємося. На дослідження ніхто грошей не виділив", – розводить руками Поштук.

Закарпатський Баден-Баден

Повторна експлуатація затоплених шахт – неможлива, кажуть у селищній раді. Відновити видобуток можливо, але в іншому місці, дотримуючись технологій відводу води. 

"Є різні варіанти видобутку. Один з них – будувати нову шахту. Тоді в пустоті, що утвориться завдяки видобутку, можна буде знову зробити підземне відділення алергологічної лікарні. Та є й інший варіант видобутку – шляхом випаровування. Закачується вода, викачується ропа, вода випаровується – залишається чиста кухонні сіль", – ділиться планами Богдан Макусій.

Методом випаровування сіль у Солотвині ще не видобували. Але такий проєкт розробляли ще за часів СРСР, втілити – не встигли.

"Тут є дві ділянки. На одній із них, на полі між "дев'яткою" і лікарнею, можна зробити шахту. На другій, під горою Магурою (північна ділянка), можна зробити випарювання. Як для одного, так і для іншого потрібні серйозні гроші. Кожен із варіантів має свої переваги й недоліки. Проєкт із випарюванням на північній ділянці дешевший і втілити його в життя можна швидше. Натомість, аби збудувати шахту, потрібно більше часу та грошей. Але шахту потім можна використовувати, зокрема з медичними цілями, а свердловини для лікування непридатні – людей же не опустиш у свердловину", – пояснює Олександр Поштук.

Свого часу Солотвино мало репутацію здравниці для алергіків та астматиків, зокрема завдяки підземному відділенню алергологічної лікарні. Селище й досі продовжує функціонувати як курорт – у приватні басейни подають воду із затоплених шахт. 

"Солотвинська сіль – одна з найкращих у Європі. Води тут аналогічні з солями Мертвого моря, мають чудові лікувальні властивості. Я взагалі вважаю, що тут має бути курорт світового рівня – як Баден-Баден чи Карлові Вари. Потрібно використовувати все водночас: і будувати шахту, і в шахті відкривати лікарню. Так буде найкраще. Хоча, якщо видобувати відносну невелику кількість солі (100-200 тисяч тонн за рік), то можна робити й випарку. Та для цього також потрібен хтось, хто вкладе сюди гроші. Приїжджали багато хто, та до конкретних кроків справа не доходила", – бідкається директор "Солерудліквідації".

Не рентабельністю єдиною

Поштук розповідає, що вже спілкувався і з віцепрем'єрами, і з міністрами, і з керівництвом області. Багато хто питає про рентабельність. Але, на думку Поштука, який свого часу очолював "Укрвуглереструктуризацію" та займався ліквідацією вугільних шахт, концентрування на пошуку вигоди у випадку Солотвина є хибним підходом.

"Коли ми закривали вугільні шахти, то ухвалювали рішення, зважаючи не лише на фінанси, а й на соціальну складову. Коли на шахті працюють 2000 людей, а всього в селищі живе 7-8 тис. людей, то на шахтарях і соціальна сфера, і багато іншого. Коли шахту закрити, то селище залишається з трьома школами, двома дитсадками і без жодного підприємства. Лише 3 людини у водоканалі і 2 людини, які займаються електричними стовпами. То може, дешевше трохи дотувати шахту, щоб зберегти робочі місця, податки, які платить підприємство?" – зазначає Олександр Поштук.

Принципи роботи вугільних і соляних шахт дуже схоже. Єдине, що на соляних немає териконів і бояться тут води, а не газу. Шахтарські ж традиції в Солотвині дуже глибокі. 

"В основному на шахтах завжди працювало місцеве населення і в нас є цілі родини, яким притаманні традиції солевидобування", – каже Макусій.

Він переконує, що солотвинська сіль – найчистіша в Україні, бо, скажімо, в артемівської є приміс гіпсу. А розвідані запаси в Солотвині сягають 200 млн кубів. З видобутком, який був максимальним (1 млн. кубів за рік), на території родовища сіль можна добувати ще 200 років. Питання у фінансах.

"Йшлося про суму 25-30 млн доларів. Хоча ця сума дуже приблизна. Бо якщо ми говоримо про свердловини і видобування 50 тис. тонн за рік, то йдеться про одні гроші. Якщо ж, припустімо, 500 тис. тонн – то вже зовсім інші затрати. Щоразу потрібно рахувати вартість під кожен конкретний проєкт", – каже Поштук.

Скільки грошей виділять для солевидобування на Закарпатті і коли це буде, на Закарпатті не знають. Хоч усвідомлюють, що шлях від обіцянки до перетворення на Карлові Вари може бути довгим, але вірять, що солотвинські шахтарські династії ще продовжать свою діяльність.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.