Тарас Лисий: В умовах війни підприємництво повинне вижити та передати досвід новому поколінню

Пане Тарасе, на вашу думку, який головний виклик "вилився" на український бізнес 24 лютого 2022 року?

Страшні наслідки та колосальні втрати впали й на українську економіку після початку повномасштабного вторгнення. За даними звіту ООН, ще на початку 2023 року щомісячний дефіцит бюджету України оцінювали в $5 млрд. А за більше як рік війни, економіка скоротилася більш ніж на 35%. Попри це, український бізнес став надійною опорою для країни та армії. Спільно з представниками влади, активістами та волонтерами підприємці безупинно допомагають нашим захисникам автівками, амуніцією, дронами та технікою.

Ми, як і багато українців, розуміли, що може початися, але до останнього моменту не вірили. Напевне, найбільший виклик, який провокує війна – це ризик, що бізнес зупиниться та колосальні втрати пов’язані з цим, і насамперед – люди. Звідки взяти ресурси, щоб забезпечувати армію? Тому одним з головних завдань для бізнесу було й залишається зробити все, щоб не зупинитися та працювати. Зазначу, що інших варіантів у нашій компанії не розглядали. Так, потужності підприємства далеко від фронту, але є ризики, які очевидні й сьогодні.

Разом з тим, ми не тільки втримали виробництво та поставку продукції, а й узяли відповідальність забезпечувати продуктами, як територіальну оборону на блокпостах та в окремих військових частинах, так і залізничний вокзал, через який сотні людей проходили щодня та шукали прихистку.

Нам вдавалося закривати всі запити, які отримували. А вони були різними: шукали й купували автівки, амуніцію, генератори тощо. Звичайно, що відразу почали співпрацювати і з військовими бригадами, до яких призвали й наших працівників. Загалом одразу звернулися до керівництва області й поінформували про наші резерви та готовність працювати та забезпечувати регіон продукцією.

У вас велика компанія: сотні працівників, виробництво та мережа магазинів. Скажіть, які три кроки в перші дні повномасштабної війни зробили особисто ви як керівник?

Перш за все, я постійно був на зв’язку зі своїми колегами з головного офісу, виробництва та магазинів. Ми обговорювали все. І зараз кажу не лише про роботу, а й про сім’ї. Тобто максимально намагався дізнатися, яка їм потрібна допомога та залученість від мене і Компанії. Наприклад, я розумів, що працівникам потрібно 1-2 дні, щоб відвезти рідних у безпечніші місця та як міг допомагав у цьому. Робив усе, щоб мої колеги були спокійними за рідних. Непростою була комунікація з працівниками мережі магазинів, більшість з яких жінки. В той момент усі були дуже налякані. Тому я особисто об’їхав більшість магазинів і поспілкувався з ними. Намагався заспокоїти, пояснити, що ми налаштовані на роботу і не будемо нікого скорочувати, адже потрібно допомагати та забезпечувати усім тих, хто пішов нас захищати. Це наш обов’язок!

По друге, ми перейшли на щоденне планування. Реалії кожного дня диктували нам, що робити, і ми невідкладно приймали всі рішення. Плани на майбутнє відклали, і це розуміли всі.

І по третє, знову ж таки, комунікація – на зв'язку з усіма. Я максимально хотів зрозуміти, як я і компанія можемо допомагати.

Чи робили прогнози про терміни повномасштабного вторгнення? Якщо так, то які вони були?

Ні, не робив і не роблю. Не фахівці не вправі і не в змозі проєктувати масштаби воєнних дій. Вважаю, це мають робити відповідні фахівці. Думаю, не можна просто сидіти й розраховувати "коли ж буде наша перемога"? У довгостроковій чи короткостроковій перспективі? Ми в Компанії, наші партнери переконані, що вона буде, і працюємо, щоб вона швидше настала. А відповім на ваше запитання так: з кожного по крупинці – і буде спільний результат, тобто перемога!

Які головні виклики для українського підприємництва ви б виділили сьогодні?

Усі виклики на сьогодні провокує клята війна. Для бізнесу, в потужностях якого залучено багато людей, головний виклик – це втрачати спеціалістів, фахівців своєї справи. "Галицька Свіжина" – одна з таких компаній. Частина працівниць із різних причин поїхала за кордон, чоловіки - у Збройних Силах. Кадровий голод відчувається і буде ще більш відчутним. Наступним я б відзначив ризик меншої купівельної здатності українців, що сильно впливає на різні сфери. На жаль, кожна галузь економіки працює не на повну і це суттєво впливає на бізнес загалом. Тут важливо розуміти, що робота підприємств – це сплата податків, які надходять до бюджету, робочі місця. Звичайно, працюючи, ми всі маємо змогу допомагати армії. І я пишаюся свідомими українськими підприємствами, які навіть при тих викликах використовують можливості для розвитку. Це демонструє, що ми – сильна команда.

Що треба зробити, щоб підприємництво в Україні розвивалося навіть під час війни?

По-перше, не зупинятися! По-друге, планувати розвиток і використати для цього всі можливості. Ми це тепер робимо і своїм прикладом хочемо показати партнерам, колегам з інших галузей, що варто шукати можливості та вкладатися у розвиток попри всі труднощі. Особисто я готовий ділитися тим досвідом і підтримкою з підприємцями, які починають власну справу, або зараз є на етапі розвитку свого бізнесу. Саме з цією метою заснував БО "Фундація розвитку українського підприємництва", щоб люди, які стали на стежку підприємництва, мали надійну опору, завжди могли порадитися, ухвалюючи важливе для їхньої справи рішення. Я переконаний, що розвиток підприємництва буде одним з головних напрямків як відбудови, так і розвитку української економіки.