"Вивчення мови - це мій особистий контрнаступ": історії іноземців, які вчать українську

Генрі зі Швейцарії. Викладач-фізик

Фото: Генрі/Еспресо.Захід

Мене звати Генрі. Народився у Фінляндії, люксембуржець за національністю. Мені майже 67 років. Зараз живу у Швейцарії, багато подорожую, особливо у Фінляндії та Англії.

Я фізик на пенсії. У мене є українські друзі, переважно це мої колеги-фізики. Також я працюю як викладач-волонтер і навчаю онлайн українських студентів Харківського університету Каразіна.

Сім років тому я був у Харкові та в Києві, щоб допомогти Україні інтегруватися в програму ядерного синтезу в Європі. Почалася плідна співпраця, але вона припинилася через війну.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, дуже розлютився на росіян. Я непогано знав російську, проте вирішив забути цю мову назавжди. Зараз роблю все для того, щоб вивчити українську. Хочу знати мову волелюбного і героїчного народу, а не мову варварів. Вивчення української - це мій особистий контрнаступ.

Якщо говорити про труднощі, українська мова мені складна, особливо важко з відмінками та видами дієслів. Мені також нелегко уникнути російських слів. Але, на щастя, моя викладачка відразу виправляє мене, коли випадково їх використовую. Кілька разів спілкувався з носіями мови українською, але таких можливостей, на жаль, мало.  

Мені дуже подобається слухати українські пісні Світлани Тарабарової, YAKTAK, Христини Соловій, гуртів "Антитіла", The Hardkiss, "Океан Ельзи", та інших. Також намагаюся дивитися новини українською, навчальні відео на ютубі, слухати аудіокниги. Це все допомагає більше і краще розуміти українську мову. 

Дуже сподіваюся, що Україна незабаром переможе і я зможу приїхати до вас, адже вже маю кілька запрошень: до Харкова, де є багато моїх колег і студентів, а також до Вінниці, звідки моя викладачка української. 

Кітія з Австралії

Фото: Кітія з дідусем

Мене звуть Катарина, або Кітія. Я з Австралії, і мені 32 роки. Мій дідусь і бабуся були з України. Мабуть, у мене є ще родичі в Україні, одного дня хотіла б знайти їх - можливо, вони ще пам’ятають, що в них є родина в Австралії.

Я вчу українську з 2022 року. Подобається говорити цією мовою, вважаю що, вона змінила мої думки. Мені подобається читати, писати. Хоч мені ще не абсолютно зручно говорити цією мовою, та вже знаю, що українська краща, ніж англійська, просто відчуваю красу української, коли говорю мовою героїв. 

Мабуть, моя найбільша проблема – сприймати українську на слух. Часто не розумію її, бо українська має ритми та мелодії, схожі на шквал. Вона дуже гарна, чую багато слів, і знаю їх, але мені важко вловити сенс.

Але мені цікаво, тому що питання і відповідь дуже важливі. Вважаю, що думати і говорити українською мовою - більш філософський і поетичний спосіб для мене.

Я знала, що в мене є українська кров, отже, я українка "технічно". І хоча все своє життя відчувала себе українкою, раніше про Україну знала лише те, що тут багато ферм - де була моя бабуся, коли вона була молодою.

На жаль, мені зараз здається, що у 2022-му не знала майже нічого про Україну. Мені були відомі кілька слів: "добрий день" і "дякую". Я навіть не могла знайти Україну на карті. Просто знала, що вона біля Польщі і мій дідусь і бабуся були з України. 

Недавно я зацікавилася поезією. Декламувала вірші Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Лесі Українки, Ліни Костенко, Іздрика, Єви Тур. Нічого не слухаю, крім української музики, знайшла рок-групи з жіночими співачками - The Feels, "Лея" і "Діти інженерів". Спотіфай допомагав, і зараз знаю багато крутих груп. 

Мені подобається писати українською. Інколи не знаю, як сказати складні речі про моє життя, коли говорю зі своєю вчителькою Оксаною. Мені подобається, коли просто сиджу вдома і пишу про життя, свої думки. Ми працюємо разом майже два роки, і я бачу, що дізнаюся про себе. Коли не пишу щодня, забуваю багато слів і конструкцій.

На жаль, у мене немає можливість поїхати до України, але хотіла б. Сподіваюся, що наступного року я буду там. У мене є друзі в Україні, і це важливо, що можу зустріти їх. Звичайно, хочу відвідати Київ і Львів. У мене також є подруга в Ірпені. Я дуже поважаю її. 

Думаю, що вивчати українську мову насправді складно, однак не варто падати духом. Для англомовної людини українська мова - як головоломка. І хоч це складно, ви будете дуже пишатися собою. Можливо, вивчите лише одне слово сьогодні та ще одне завтра, але ви будете розумнішими. Я знаю, що українцям подобається, коли іноземець навіть просто має бажання вивчити українську мову, тому, як моя вчителька часто каже мені - "крок за кроком"...

Аніта Дойл з Австралії

Фото: надала Аніта Дойл

Мене звати Аніта Дойл. Я психолог. Хотіла вивчити українську мову, тому що це була мова моїх бабусі та дідуся. Я не хотіла забувати мову, якою вони зі мною розмовляли.

Почала уроки української приблизно два з половиною роки тому. Тоді знала про Україну й українську культуру від моєї української родини в Австралії, але після початку повномасштабного вторгнення тут стало доступно набагато більше інформації про Україну в новинах і соціальних мережах. Подобається читати українську літературу в перекладі англійською. Зараз читаю "Забуття" Тані Малярчук. Також люблю слухати українську музику. Наразі найбільше слухаю Христину Соловій, "Океан Ельзи" й народну музику.

Окрім того, практикую мову з дочками, які теж навчаються.

Я була в Україні два рази й дуже хочу повернутися. Найбільше хочу подорожувати до Львова, Тернополя та Карпат. Хотіла б відвідати родину та відчути українську культуру, старі міста і природу. 

Людям, які хочуть вивчати  українську мову, порадила б не боятися говорити, навіть якщо ви знаєте лише кілька слів. З мого досвіду українці дуже підбадьорюють тих, хто намагається вивчити мову.