Від підпілля до символу свободи: 96 років тому виникла ОУН

"Еспресо.Захід" розповість про формування та діяльність Організації українських націоналістів, чиї заслуги важко переоцінити у створенні незалежної України.

Створення ОУН

Євген Коновалець, Фото: ЦДВР (cdvr.org.ua)

Поява ОУН – це була реакція на складну політичну ситуацію, що сформувалася після поразки Української революції 1917–1921 років. 

Унаслідок війни українські землі залишилися розділеними між кількома державами: схід України перебував під владою Радянського Союзу, захід – у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії. Репресії проти українського населення, знищення національних інституцій та політика полонізації, румунізації та совєтизації викликали сильний спротив серед широких мас населення, які ще вчора боролися за самостійну державу. 

ОУН утворилася як об'єднання різних націоналістичних рухів, включаючи Українську військову організацію (УВО), Союз української націоналістичної молоді, Легію українських націоналістів та інші структури. Лідером став полковник армії УНР Євген Коновалець, а основні принципи організації базувалися на положеннях боротьби за незалежну Україну, активного протистояння окупаційним режимам та формування національної свідомості серед українців.

Організація виникла як підпільна, але незабаром стала впізнаваним брендом. Незважаючи на репресії, чисельність ОУН завжди вимірювалася десятками тисяч членів. 

Ідеологія ОУН

ОУН мала багато спільних рис із праворадикальними, націоналістичними та тоталітарними рухами Європи першої половини XX століття. Вона була частиною загального політичного процесу, коли після Першої світової війни у багатьох країнах виникли організації, що прагнули сильної національної держави та відкидали ліберальну демократію, оскільки були незадоволені результатами Першої світової та становищем свого народу. 

Тож Організація українських націоналістів була праворадикальним рухом, орієнтованим на створення незалежної української держави з ультраправим політичним режимом. Для обґрунтування своєї діяльності в 1930-х роках ОУН використовувала ідеологію інтегрального націоналізму, сформульовану філософом Дмитром Донцовим у його праці "Націоналізм".

Сам же Донцов запозичив концепцію інтегрального (всеосяжного) націоналізму з європейських праворадикальних ідеологій того часу, зокрема з ідей Шарля Морраса у Франції. Основою цієї доктрини був принцип боротьби за національну державу будь-якими методами, включаючи радикальні, ідейне протиставлення українців іншим народам, культ сильної влади та загалом відкидання демократії через її "слабкість".

У цьому контексті ОУН розглядала Україну як органічну націю, яка повинна мати власну державність, керовану ідейно загартованою елітою націоналістів. Тому демократичні цінності та політичний плюралізм відкидалися як несумісні з національною єдністю, яка мала привести націю до створення сильної держави. 

Діяльність ОУН у міжвоєнний період

Після створення ОУН зосередилася на підпільній боротьбі, використовуючи різні  методи: від пропаганди й саботажу до демонстрацій, тероризму і політичних убивств проти представників окупаційних адміністрацій. Напевно, що найбільш відомою акцією стало вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького у 1934 році, здійснене за наказом ОУН у відповідь на репресії проти українців.

ОУН активно розвивала націоналістичну пресу, організовувала бойові групи, займалася підготовкою кадрів для майбутнього повстання. Тому польська влада жорстоко переслідувала організацію: після судових процесів над оунівцями багато активістів опинилися у в’язницях, включаючи Степана Бандеру, Ярослава Стецька та інших.

Розкол і діяльність під час Другої світової війни

Після вбивства Коновальця у 1938 році (організованого агентом НКВС) у 1940 році ОУН розкололася на два крила: більш радикальну ОУН(Б) під керівництвом Степана Бандери та поміркованішу ОУН(М), яку очолив Андрій Мельник. Відмінності також полягали в тактиці та ставленні до співпраці з нацистською Німеччиною. До речі, примиритися двом течіям вдалося лише у 2013 році, коли вони оприлюднили спільну заяву про бажання "консолідувати український націоналістичний рух і передусім відновити єдність ОУН". Однак і досі колись одна ОУН розділена на два крила. 

Як відомо, у 1941 році ОУН(Б) проголосила Акт відновлення Української держави у Львові, що було негативно сприйнято нацистами. Бандеру та його соратників арештували, а оунівці взяли участь у формуванні українського підпілля, що згодом переросло в Українську повстанську армію (УПА), яка воювала як проти німців, так і проти СРСР.

Повоєнна боротьба та діяльність в еміграції

Після закінчення війни радянська влада розпочала масові репресії проти учасників ОУН та УПА. Багато членів ОУН були розстріляні або відправлені до таборів, однак націоналістичний рух не зник, а продовжував відкриту боротьбу навіть у 1950-х роках.

Водночас діячі ОУН в еміграції займалися інформаційною боротьбою, пропагуючи ідею незалежності України. ОУН(Б) та ОУН(М) активно діяли у США, Канаді, Великій Британії та Західній Німеччині, поширюючи ідеї націоналізму та впливаючи на міжнародну політику щодо України.

Значення ОУН для України

Організація українських націоналістів залишила величезний вплив на формування української національної ідентичності та руху за незалежність. Її ідеї та боротьба значною мірою сприяли утвердженню найважливішого – української державності у 1991 році. 

Тому на сьогодні ОУН є символом самовідданої боротьби за незалежність, а її діячі, такі як Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич, стали національними героями України. Ідеї національної єдності та суверенітету, які вона пропагувала, залишаються актуальними особливо у теперішній час війни з російськими окупантами. Представники організації були одними з перших, хто зі зброєю в руках протистояв проросійським сепаратистам та силам РФ ще із 2014 року. А у 2024 році в українському війську було засновано нову почесну відзнаку – "Бойовий Хрест ОУН".

Читайте також: Карпатський форпост свободи: про героїчний опір "Космацької республіки" радянському режиму