Чому у світі не кажуть "пулюївські промені": 107 років тому помер галичанин Іван Пулюй

"Еспресо.Захід" розповість про життя та значення для науки уродженця Галичини Івана Пулюя.

Біографія винахідника: від навчання на священника до захоплення фізикою та математикою 

Життя та наукова діяльність Івана Пулюя припали на кінець XIX – початок XX століття – епоху інтенсивного розвитку науки та техніки, коли відбулися важливі відкриття у фізиці та електротехніці. 

Пулюй народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів у сучасній Тернопільщині, що тоді входило до складу Австро-Угорської імперії. Його греко-католицька сім’я була заможною та освіченою, тому Іван з ранніх років мав доступ до книжок і любов до науки. Хоча сім’я плекала надію, що він стане священником.  

Освіту Пулюй здобув у Тернопільській гімназії, де разом з братами став співзасновником та активним діячем таємного товариства української молоді "Громада". Великий вплив на тодішню українську гімназійну молодь мала поезія Кобзаря – Тараса Шевченка.

Після закінчення гімназії, Пулюй вже був сформованою особистістю та мав чіткі проукраїнські погляди. До речі, у студентські роки він переклав українською підручник з геометрії. 

У 1865 році Іван Пулюй вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Відні, де займався перекладами духовної літератури. У 1869 році він зустрівся з Пантелеймоном Кулішем, а згодом спільно з ним та Іваном Нечуєм-Левицьким переклав Біблію українською мовою (Пулюй переклав саме Псалтир). 

Цікаво те, що лиш в останній рік семінарії Пулюй почав відвідувати лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті, де успішно склав іспити з математичних курсів. Такий розвиток подій та захоплення точними науками спонукали його відмовитися від священницької кар'єри та перейти на філософський факультет, який він закінчив у 1872 році.

Наукова діяльність та винаходи: чому у світі не кажуть "пулюївські промені"

У 1870-х роках Іван Пулюй почав працювати у фізичній лабораторії професора фон Лянґа, де опублікував свої перші наукові статті, присвячені залежності внутрішнього тертя повітря від температури.

Паралельно він почав працювати викладачем, зокрема в середині 70-х років ХІХ століття – викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіуме, де створив прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти. Цей винахід отримав срібну медаль на Всесвітній виставці в Парижі у 1878 році. Після цього Пулюй навчався та працював у Страсбурзькому університеті під керівництвом професора Августа Кундта.

У 1876 році Іван Пулюй захистив дисертацію "Залежність внутрішнього тертя газів від температури" й здобув ступінь доктора фізики Страсбурзького університету. Повернувшись до Відня, до 1883 року працював асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті. У цей час опублікував чотири важливі статті про катодні промені, які отримали широкий резонанс. 

У 1889 році Лондонське товариство фізиків видало його монографію англійською мовою. Саме ці дослідження Пулюя згодом стали основою для відкриття Х-променів (1896) і електрона (1897).

У 1880-х роках Пулюй захопився електротехнікою. На виставці в Парижі 1881 року його винаходи теж були відзначені дипломами. Після успіху на електротехнічній виставці у Відні 1883 року він працював у Штайрі директором фабрики ламп, а з 1884 року став професором Празької політехніки, де запровадив курс електротехніки та організував наукові дослідження. У 1888–1889 навчальному році його обрали ректором, а в 1890-му – деканом машинобудівного факультету.

У 90-х роках XIX століття вчений знову повернувся до теми електромагнітного випромінювання. На початку 1896 року Пулюй провів дослідження природи Х-променів і опублікував результати у "Доповідях Віденської академії наук". Він визначив місце утворення променів, їхню іонізуючу здатність, природу та створив високоякісні знімки за допомогою власної трубки. 

Його перший рентгенівський знімок повного дитячого організму 2 лютого 1896 року отримав високу оцінку та був опублікований у журналі "The Photogram". Пізніше трубка Пулюя також використовувалась у США для першого успішного Х-променевого знімка в медичних цілях.

Постає питання, чому рентгенівські промені, а не промені Пулюя? 

По-перше, Іван Пулюй проводив свої дослідження в умовах, коли наукова спільнота була значною мірою сконцентрована на досягненнях Західної Європи, а тодішні вчені зі Східної Європи (зокрема, українці) часто залишалися поза увагою. По-друге, Рентген, маючи потужну підтримку наукової спільноти Німеччини, вчасно опублікував результати своїх досліджень, що принесло йому славу першовідкривача. По-третє, Пулюй не прагнув патентувати свої розробки чи здобувати визнання, адже вважав, що наука має служити людству, а не особистій славі.

Пулюй вільно володів 15 мовами, серед яких були українська, німецька, французька, англійська та старогрецька. Він був інтелігентом та генієм свого часу, який не любив витрачати час на зайві дискусії. Можливо, це також зіграло свою роль. 

Ще цікавий такий факт, що після отримання Нобелівської премії з фізики (1901 року) за відкриття Х-променів, Рентген поводився досить дивно: він заповів спалити свій архів, включно з лабораторними записами й листуванням. Через це досі невідомо, яку газорозрядну трубку він використовував, коли 8 листопада 1895 року відкрив невідоме доти випромінювання. У своїй праці Рентген не вказав, чию саме трубку застосовував, хоча на той час трубки Пулюя виготовлялися в Німеччині. Хоч Рентген і Пулюй були знайомі ще з часів роботи у лабораторії професора Кундта в Страсбурзі та вивчали спільну проблематику, але Рентген жодного разу так і не згадав Пулюя у своїх публікаціях, що й викликає сумніви щодо справжніх обставин відкриття Х-променів Рентгеном. 

Останні роки та спадок Івана Пулюя

У 1890-х роках Пулюй крім наукових досліджень, також займався підприємницькою діяльністю. Зокрема, він керував будівництвом електростанцій на змінному струмі в Чехії. Досі мешканці Праги користуються енергією з "Пулюєвої" електростанції.

Вже в поважному віці у 1906 році Іван Пулюй отримав почесний орден Залізної корони ІІІ ступеня за наукові досягнення. А у 1910 році його відзначили хрестом ордена Франца-Йосифа й титулом Радника двору, у 1913 році обрали почесним членом Віденського електротехнічного товариства. Наприкінці свого життя він також претендував на посаду міністра освіти Австро-Угорщини, але через стан здоров’я й вийшов на пенсію.

Іван Пулюй помер у 1918 році в Празі, коли Перша світова досі лютувала. Він похований на кладовищі Мальвазінки.

Іван Пулюй залишив після себе величезний науковий спадок. Він є автором понад 50 наукових праць, що стосуються фізики, електротехніки та енергетики. Також він відіграв важливу роль у популяризації української мови, культури й науки.

Сьогодні ім’я Пулюя стає дедалі більш відомим у світі. В Україні його вклад у науку вшановують, називаючи його ім’ям вулиці, університети та премії. Його історія є прикладом того, як талант і праця ведуть наукові дослідження вперед, навіть якщо не отримують належного визнання за життя. 

Читайте також: Перший космонавт незалежної України: 74 роки тому народився буковинець Леонід Каденюк